Особливості клінічного прояву генералізованих захворювань пародонта у хворих на нервову анорексію

Анотація

Генералізовані захворювання пародонта (ГЗП) — одні з поширених стоматологічних захворювань, які посідають значне місце в структурі хвороб людини, що досягає 60–90%. Це певною мірою зумовлено як складністю розуміння етіопатогенетичних механізмів розвитку ГЗП, так і високою асоціацією їх із низкою захворювань внутрішніх органів і систем із спільними точками дотику взаємозумовленості та взаємовпливу, зокрема з нервовою анорексією (НА). Останнім часом частота НА суттєво збільшилась і становить серйозну державну, соціальну, психологічну і медичну проблему. При НА відбуваються наявні серйозні зміни з боку осі гіпоталамус — гіпофіз — амигдали, статевих та щитоподібної залоз, які спонукають зниження метаболізму тиреоїдного гормону, викликають гіпоестрогенію, гіпогонадизм, вторинний гіперпаратиреоз, гіперкортицизм, що потенціюють розвиток та особливості прояву ГЗП у хворих на НА.

Мета роботи — встановити особливості конфігурації генералізованих захворювань пародонта і їх клінічних проявів у форматі базисних характеристик нервової анорексії.

Матеріал і методи. Використані клініко-рентгенологічні, імунологічні, аналітичні та статистичні методи. Об'єктом були 75 пацієнтів із ГЗП, при НА, віком 18–36 років (середній вік 26±3,8), які склали основну групу (О), та 60 хворих на ГЗП без ознак анорексії аналогічного віку — група порівняння (П). Для детального аналізу особливостей клінічного прояву ГЗП у хворих на НА всі пацієнти основної (О) і порівняльної (П) груп були розподілені на декілька підгруп. О1 підгрупа — пацієнти з різними формами гінгівіту. О2 підгрупа представлена пацієнтами з генералізованим пародонтитом (ГП) при НА як базовій патології. Порівняльна (П) група включала в себе дві підгрупи (П1), (П2) з різними формами гінгівіту та ГП відповідно.

Результати. Діагностована висока частота ГЗП, досягаючи 100%, включаючи як самостійні захворювання м’яких тканин пародонта, так і всіх складових пародонтального комплексу, що притаманна всім віковим групам і змінювалася з віком пацієнтів, тривалістю НА та її стадій. Серед самостійних форм гінгівіту найбільш поширеним був хронічний катаральний маргінальний гінгівіт (86,7±8,8%), з окремими випадками загострення на тлі переважної відсутності скарг з поодинокими проявами агравації, складністю психологічного союзу. ГП переважно І-ІІ ступеня, хронічного перебігу превалював над іншими формами ГЗП (80±4,6%). Рентгенологічно у всіх хворих незалежно від ступеня тяжкості ГП притаманно розширення періодонтальної щілини і остеопороз кісткової складової пародонтального комплексу, горизонтальний тип резорбції. Не простежувались переваги і пріоритети різних сегментів ураження пародонтального комплексу у хворих на НА. Для всіх пацієнтів із ГП фіналізований високий ступінь тканинної сенсибілізації до кісткового антигену, що характеризує суттєві зміни в кістковій складовій пародонтального комплексу при НА.

Висновок. Встановлені прямий взаємозв’язок та взаємозумовленість генералізованих захворювань пародонта у форматі базисних характеристик нервової анорексії.