Буковинський медичний вісник

2025-10-13T09:31:17+03:00

ВПРОВАДЖЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ТІМ-БЕЙС НАВЧАННЯ У МЕДИЧНІЙ ОСВІТІ УКРАЇНИ ТА КРАЇН ЕВРОПИ

2025-10-13T08:01:10+03:00

У статті розглядається впровадження інноваційного освітнього підходу – team-based learning (TBL) – у контексті сучасної медичної освіти України та країн Европи. Методика TBL, заснована на активному залученні студентів у навчальний процес через командну взаємодію, демонструє високу ефективність у розвитку клінічного мислення, комунікативних навичок та професійної відповідальності. У межах дослідження проаналізовано методологічні основи TBL, його основні етапи та педагогічні принципи, зокрема: попередню самостійну підготовку, індивідуальне та командне тестування, роботу над клінічними кейсами та зворотний зв’язок із викладачем.
Здійснено порівняльний аналіз рівня інтеграції TBL у медичну освіту в країнах Европейського Союзу (зокрема, у Великій Британії, Нідерландах, Німеччині, Швеції) та в Україні. Показано, що в европейських університетах TBL використовується системно, часто в поєднанні з іншими активними методиками (PBL, CBL, симуляційне навчання), тоді як в Україні цей підхід здебільшого реалізується у форматі пілотних ініціатив. Визначено основні бар’єри для широкого впровадження TBL в Україні: відсутність методичної підтримки викладачів, нормативно-правових механізмів, ресурсного забезпечення та практичного досвіду.
Автор акцентує увагу на потенціалі TBL як дієвого інструмента модернізації української медичної освіти, що здатен сприяти наближенню освітнього процесу до клінічної практики, підвищенню мотивації студентів та формуванню готовності до роботи в міждисциплінарних командах. Запропоновано шляхи інтеграції TBL у національну систему підготовки медичних кадрів на основі адаптації европейського досвіду.

ВИКЛИКИ ТА ПЕРЕДОВИЙ ДОСВІД У СФЕРІ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

2025-10-13T08:43:53+03:00

Інтернаціоналізація вищої освіти – це процес інтеграції міжнародного виміру в освітню та наукову діяльність університетів. Для України це означає активну участь у глобальному академічному просторі, підвищення якості освіти та досліджень, а також конкурентоспроможності закладів вищої освіти. За останнє десятиліття українські університети суттєво наростили міжнародну присутність: до повномасштабного вторгнення помітно зросла кількість іноземних студентів, які вступали до українських вищих навчальних закладів. Важливо, що іноземні студенти не лише збагачували академічне середовище, але й робили помітний внесок в економіку. Однак війна створила значні проблеми для процесу інтернаціоналізації. Проблеми з візами, проблеми з безпекою та нестабільність освітньої інфраструктури призвели до зменшення кількості іноземних студентів. Цей спад може мати довгострокові наслідки для різноманітності студентського контингенту та фінансової стійкості закладів. Хоч війна й завдала потужного удару по міжнародній привабливості української освіти, проте вона ж і підкреслила важливість глобальної інтеграції – міжнародна спільнота простягнула руку допомоги, а українські заклади освіти ще більше усвідомили цінність стійких міжнародних партнерств. Тож у статті розглянуто основні виклики на шляху інтернаціоналізації та можливості, зокрема у сфері медичної освіти, а також вплив війни на ці процеси.

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОЇ АНАЛГЕЗІЇ ХВОРИХ ПРИ ЛАПАРОСКОПІЧНИХ ВТРУЧАННЯХ НА ПЕРЕДНІЙ ЧЕРЕВНІЙ СТІНЦІ

2025-10-09T07:36:25+03:00

Мета роботи – встановити клінічну ефективність різних методів герніопластики при післяопераційних вентральних грижах з урахуванням тривалості оперативного втручання, частоти післяопераційних ускладнень, вираженості больового синдрому та потреби в аналгезії; а також оцінити вплив превентивного застосування нестероїдних протизапальних препаратів на інтенсивність післяопераційного болю та споживання опіоїдних анальгетиків.
Результати дослідження. У статті проаналізовано вплив різних методів герніопластики на тривалість операції, післяопераційне відновлення, вираженість больового синдрому та частоту ускладнень. Встановлено, що лапароскопічна алопластика є менш травматичною, супроводжується коротшим терміном лікування, швидшим загоєнням ран та зниженням потреби в анальгетиках порівняно з «відкритими» методами пластики. Особливу увагу приділено питанням післяопераційного болю та застосуванню мультимодальної аналгезії з метою мінімізації використання опіоїдів. Проведено дослідження ефективності превентивного внутрішньовенного введення ібупрофену, яке показало зниження споживання опіоїдних анальгетиків на 35 % та зменшення вираженості болю в перші 24 години після лапароскопічного втручання. Отримані результати свідчать про ефективність профілактичного введення НПЗЗ у рамках мультимодальної стратегії для покращення результатів хірургічного лікування гриж передньої черевної стінки та зниження кількості побічних ефектів, пов’язаних з опіоїдною терапією.
Висновки. Тривалість хірургічного втручання, перебування в стаціонарі та післяопераційна реабілітація пацієнтів з грижами передньої черевної стінки значною мірою залежать від обраного хірургічного підходу. Відкрита алопластика асоціюється з вищою частотою післяопераційного болю та ускладнень, у той час як лапароскопічні втручання продемонстрували меншу частоту рецидивів, швидше загоєння ран, меншу тривалість перебування дренажів та знижену потребу в анальгетиках. Отримані результати підтверджують доцільність застосування малоінвазивних хірургічних методик у поєднанні з мультимодальною анальгезією як ефективної стратегії покращення післяопераційного стану пацієнтів.

КЛІНІКО-ПАТОЛОГО-АНАТОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ЛЕТАЛЬНИХ ВИПАДКІВ COVID-19, ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2-го ТИПУ ТА ПРИ ЇХ ПОЄДНАННІ

2025-10-09T07:56:22+03:00

Пандемія COVID-19 , спричинена вірусом SARS-CoV-2, набула особливої клінічної значущості в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2), який виступає незалежним фактором тяжкого перебігу інфекції. Комбінація COVID-19 і ЦД2 потенціює мультиорганне ураження та підвищує ризик летального результату.
Мета роботи – провести порівняльний клініко-патолого-анатомічний аналіз ускладнень, супутніх захворювань та безпосередніх причин смерті в осіб з COVID-19, ЦД2 і при їх комбінації.
Матеріал і методи. Досліджено 120 протоколів патолого-анатомічних досліджень померлих пацієнтів, розподілених на три рівні групи: I – COVID-19 у поєднанні з ЦД2, II – COVID-19, III – ЦД2. Проведено аналіз ускладнень, супутніх захворювань і безпосередніх причин смерті з використанням хі-квадрату Пірсона та бінарної логістичної регресії.
Результати. Аналіз ускладнень продемонстрував, що пацієнти першої групи відзначалися найвищими показниками геморагічної пневмонії (90,0%), респіраторної недостатності (100,0%), а також некрозу епітелію канальців нирок (97,5%). У пацієнтів з ізольованим COVID-19 переважали ускладнення з боку серцево-судинної системи (45,0% серцево-судинної недостатності), тоді як у хворих на ЦД2 без супутньої інфекції домінували гепатоцелюлярна недостатність (25,0%), септицемія (25,0%), поліорганна (22,5%) та мозкова недостатність (30,0%). Щодо супутніх захворювань, ішемічна хвороба серця (ІХС) була найпоширенішою патологією серед усіх досліджуваних пацієнтів, із найвищою частотою в групі з коморбідним перебігом (77,5%). Аналіз безпосередніх причин смерті засвідчив, що респіраторна недостатність переважала в групах, пов’язаних з COVID-19 (52,5% при COVID-19, 32,0% при COVID-19+ЦД2). При ізольованому ЦД2 найчастішими причинами смерті були поліорганна недостатність (50,0%) і мозкова недостатність (17,5%).
Висновки. Структура ускладнень, супутніх захворювань і причин смерті суттєво відрізняється залежно від варіанта поєднання COVID-19 та ЦД2. Коморбідна патологія призводить до найтяжчих клініко-морфологічних наслідків з вираженим ураженням легень, нирок, печінки та високою частотою фонових серцево-судинних порушень. Отримані дані підкреслюють необхідність раннього виявлення та активного моніторингу цих ускладнень, особливо в осіб з метаболічним фоном, інфікованих SARS-CoV-2.

ПРОГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ TP53 ТА PD-L1 ЗАЛЕЖНО ВІД ТИПУ АД'ЮВАНТНОЇ ТЕРАПІЇ У ХВОРИХ НА НЕДРІБНОКЛІТИННИЙ РАК ЛЕГЕНЬ

2025-10-09T09:43:58+03:00

Недрібноклітинний рак легень (НДКРЛ) залишається провідною причиною онкологічної смертності, попри активне впровадження ад’ювантної хіміо- та імунотерапії. Виявлення молекулярних біомаркерів, що можуть прогнозувати ефективність лікування, має ключове значення для персоналізованого підходу. Ген TP53, один із найчастіше мутованих при НДКРЛ, потенційно впливає на відповідь на імунотерапію через модуляцію експресії PD-L1.
Мета дослідження - оцінити прогностичне значення типу p53 у хірургічно пролікованих пацієнтів із НДКРЛ залежно від експресії PD-L1 та виду медикаментозної терапії.
Матеріал і методи. У ретроспективне одноцентрове дослідження включено 42 пацієнти з ІА–ІІІВ стадією НДКРЛ, які отримували ад’ювантну хіміотерапію (n=27) або комбіновану хіміоімунотерапію з атезолізумабом (n=15). Імуногістохімічно оцінювали експресію білків p53 та PD-L1 у тканині пухлини. Мутантний тип p53 визначали на підставі негативної або гіперекспресії. Позитивним вважали PD-L1 забарвлення 1% та більше пухлинних клітин, негативним – менше 1%. Статистичний аналіз проводили з використанням χ²-тесту, логарифмічного рангового тесту та методу Каплана-Майєра у програмі Stata V.19.5. Порогом статистичної значущості було р <0,05.
Результати. Середній вік пацієнтів у групі хіміоімунотерапії становив (59,7±5,18) років, у той час як у групі хіміотерапії – (57,7±9,86) років. У групі хіміоімунотерапії усі пацієнти (100,0%) мали позитивну експресію PD-L1, тоді як у групі хіміотерапії лише 55,6% пацієнтів (р = 0,003). Суттєва різниця у виживаності без прогресування (Log-rank p=0,0293) виявлена лише у PD-L1-позитивних пацієнтів, які отримували хіміоімунотерапію: при мутантному p53 медіана ВБП становила 93,8 міс. проти 9,1 міс. у пацієнтів із диким типом р53. Загальна виживаність була вищою у пацієнтів із мутантним p53, але без статистичної значущості. У PD-L1-негативних хворих і в групі без імунотерапії таких відмінностей не спостерігалось.
Висновки. Мутації TP53 асоціюються з кращою виживаністю без прогресування при ад’ювантній хіміоімунотерапії у PD-L1-позитивних хірургічно пролікованих хворих на НДКРЛ, що підтверджує прогностичну значущість p53 та необхідність його рутинної оцінки.

АКТИВНІСТЬ NO-СИНТАЗНИХ НЕЙРОНІВ У ЛАТЕРАЛЬНОМУ ЯДРІ ГІПОТАЛАМУСА ВНАСЛІДОК ДОВГОТРИВАЛОГО ВЖИВАННЯ ЕТАНОЛУ

2025-10-09T10:02:53+03:00

Мета роботи – встановити особливості змін активації NO-синтазних нейронів в ядрі латерального гіпоталамуса (ЛГ) при формуванні алкогольної залежності.
Матеріал і методи. Експериментальне дослідження проводили на 24 гризунах чистої лінії Wistar 250-280 гр, віком 5-6 місяців, під час гострої алкогольної інтоксикації та на тлі алкогольної залежності. Аналізували зрізи головного мозку, що відповідали координатам AP: (-1,3 до -2,8) мм від лінії брегми. Використовувалась методика гістохімічного аналізу синтази оксиду азоту, за допомогою забарвлення нікотинамідаденін-динуклеотидфосфат (NADP∙H-діафорази), та кількісний аналіз NOS-позитивних нейронів.
Результати. Запропонований метод гістохімічного аналізу синтази оксиду азоту (NOS), за допомогою забарвлення NADP∙H-діафорази, дала можливість спостерігали особливу зміну кількості і щільності NO позитивних нейронів у різних групах. У групі гострої алкогольної активації (ГАІ) показники NOS нейронів виросли до 30%, а група хронічної алкогольної залежності (ХАЗ) показала спад таких нейронів на 17 % проти контрольної групи. В обох групах спостерігалися в цитоплазмі переважно дрібних до 5 мкм, а також середнього діаметра 12-15 мкм нейронів у 40-мікрометровому зрізі на площі 200 × 200 мкм2. У групи (ГАІ) на рівні (–1.3 до –2,12) мм щільність таких клітин була вищою. Найвища середня щільність NOS-нейронів зареєстрована у вентральній частині латерального гіпоталамічного ядра ( ЛГЯ) (73±1,7), а в дорсальній частині ЛГЯ - становить (57±2,2) міченого нейрона в тест-ділянці, а найменша – у ЛГЯ та ЛГЯ (19±0,7 та 16±3,8). Щільність таких клітин на рівні (-2,3/-2,8) істотно не відрізнялася від контрольних показників (p>0.05). У групи (ХАЗ) найбільше зниження щільності показників NOS нейронів у ядрах ЛГЯ на рівні від (-2,12 до -2,8) мм від лінії брегми становить (8±0,2), та коефіцієнт кореляції становить (p< 0.05), а ЛГЯ від (-2,3 до 2,8) мм від лінії брегми складав (7±3,8), та коефіцієнт кореляції становить (p<0.05), а на рівні (–2,12) мм істотно не відрізнялася від контрольних показників (p>0.05).
Висновки. Отже, результати нашого дослідження показують, що NO-синтазні нейрони латерального ядра гіпоталамуса реагують як під час гострої алкогольної інтоксикації, так і при формуванні алкогольної залежності. При гострій алкогольній інтоксикації показники виросли на 30% на рівні (–1,3 до – 2,12) мм від лінії брегми ЛГЯ (73±1,7), а в ЛГЯ (57±2,2) , а найменша – у ЛГЯ та ЛГЯ (19±0,7, та 16±3,8). Щільність таких клітин на рівні (-2,3/-2,8) істотно не відрізнялася від контрольних показників (p>0.05). У групи хронічної алкогольної інтоксикації найбільше зниження щільності показників NOS нейронів становили 17 %. У ЛГЯ на рівні від (-2,12 до -2,8) мм від лінії брегми становить (8±0,2), та коефіцієнт кореляції становить (p<0.05), а ЛГЯ від (-2,3 до 2,8) мм від лінії брегми і складав (7±3,8), та коефіцієнт кореляції становить (p<0.05), а на рівні (–2,12) мм істотно не відрізнялася від контрольних показників (p>0.05). І за таких показників роль ЛГ у вживанні алкоголю не до кінця зрозуміла і потребує подальшого вивчення. Можна припустити, що ядро латерального гіпоталамуса, маючи зв’язки із нейронами, що залучені до мотивації та винагороди, підвищує активність нейронів NO за залученням дофамінергічної системи (при гострій алкогольній інтоксикації), та, можливо, тим самим стимулює місцевий кровотік через вазодилатацію, що стимулює формування алкогольної залежності через закріплення мотивацій значущості алкоголю, а при хронічному вживанні алкоголю призводить до зниження активності NO – синтазної системи. Це може бути пов’язане з депресією викиду дофаміну, виснаженням рецепторів до NO під дією нейротоксичного впливу ацетальдегіду, що, у свою чергу, порушує баланс у циклі винагороди.

НЕІНВАЗИВНА ДІАГНОСТИКА УСКЛАДНЕНЬ ПІСЛЯ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ НИРКИ

2025-10-09T10:28:28+03:00

Посттрансплантаційний супровід пацієнтів є складним і багатокомпонентним процесом, в якому ключову роль відіграє імунологічний моніторинг. Незважаючи на досягнення в галузі імуносупресивної терапії, інфекційні ускладнення та хронічна реакція відторгнення залишаються одними з основних причин дисфункції ниркового алотрансплантата (НАТ). Згідно з останніми дослідженнями, аналіз поверхневих маркерів лімфоцитів периферичної крові дозволяє отримати об’єктивну інформацію щодо стану адаптивної імунної відповіді, зокрема балансу між ефекторними та регуляторними популяціями. При хронічному відторгненні спостерігається підвищення експресії маркерів активації (CD25, HLA-DR), зниження частки Treg-клітин (CD4+CD25high), а також зрушення у співвідношенні CD4/CD8. Інфекційні ускладнення, навпаки, можуть супроводжуватися зниженням активності NK-клітин та CD8+ Т-лімфоцитів.
Мета роботи - удосконалити ефективність неінвазивної діагностики та сформувати прогностичні моделі перебігу післятрансплантаційного періоду шляхом аналізу імунофенотипу лімфоцитів периферичної крові при хронічному пієлонефриті та хронічному відторгненні у реципієнтів з нирковим трансплантатом (НТ).
Матеріал і методи. Досліджено рівні субпопуляцій лімфоцитів, які визначали за допомогою FACS (флуоресцентної проточної цитометрії) у 166 реципієнтів, яким виконано трансплантацію нирки (ТН) від донора з діагностованою смертю мозку (ДСМ) через 1-5 років, яких розподілено згідно з клініко-лабораторною та морфологічною верифікацією діагнозу на ІІІ групи:
1) Основна группа І – 56 реципієнтів з хронічним пієлонефритом у стадії ремісії (ХПН).
2) Основна группа ІІ – 40 реципієнтів з хронічною реакцією відторгнення (ХРВ).
3) Група порівняння – 70 реципієнтів з трансплантатом нирки без ускладнень (ТНБУ)
4) Групу контролю склали 45 здорових осіб, рівноадекватних за віком та статтю.
Результати дослідження. Виявлено наступні відмінності співвідношення лімфоцитів між різними групами реципієнтів:
1. Лімфоцити CD45+14-15: у групі трансплантація нирки без ускладнень (ТНБУ) даний показник був 18.7%, тоді як у групах ХПН та ХРВ рівень лімфоцитів є значно нижче – 6,4% і 13,7% відповідно.
2. Стан моноцитів CD45+14+15: у групі з ТНБУ рівень становить 6.7%, що є нормою. У групі з ХПН рівень моноцитів залишався на рівні 6.3% (діапазон 4.8 – 7.975%), що не свідчить про значні зміни. Водночас у групі з ХРВ рівень моноцитів підвищений до 8.6% (діапазон 5.725 – 11.85%), що може бути індикатором активного хронічного запалення, пов'язаного з відторгненням трансплантата.
3. T-лімфоцитів CD3+19: у групі з ТНБУ рівень T-лімфоцитів становить 71.4%, що є ознакою стабільної імунної відповіді. У групі з ХПН рівень T-лімфоцитів підвищений до 74.6%, що може вказувати на активацію імунної системи в умовах хронічного запалення. У групі з ХРВ даний показник ще вищий — 76.5%, що свідчить про високу активність Т-лімфоцитів в умовах хронічного відторгнення трансплантата.
4. T-цитотоксичні клітини CD4-8+: у групі з ТНБУ рівень T-цитотоксичних клітин становить 27%, що є нормальним показником для задовільної функції трансплантата. У групі з ХПН даний показник збільшується до 28.4, що свідчить про активізацію імунної відповіді. У групі з ХРВ рівень T-цитотоксичних клітин досягає 41.8%, що є індикатором вираженого Т-клітинного відторгнення трансплантата.
5. Treg (CD4+127-25+): у групі з ТНБУ рівень Treg становить 2.6%, що вказує на нормальну регуляцію імунної відповіді. У групі з ХПН спостерігається помірне підвищення Treg до 3.8%, що вказує на спробу організму контролювати хронічний запальний процес . У групі з ХРВ рівень Treg збільшується до 5.1%, що вказує на агресивну Т-клітинну відповідь при хронічному відторгненні трансплантата.
Висновки: 1. У групі з ТНБУ наявний стабільний імунний профіль із нормальною активністю T-лімфоцитів і Treg. 2. У групі з ХПН підвищена активність T-лімфоцитів та T-цитотоксичних клітин свідчить про хронічне запалення. 3. У групі з ХРВ відзначається підвищення T-цитотоксичних клітин і Treg, що вказує на активацію імунної системи в умовах хронічного відторгнення трансплантата.

АНАЛІЗ ПОРУШЕНЬ СЕРЦЕВОГО РИТМУ І СТАНУ ВЕГЕТАТИВНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ У ПАЦІЄНТІВ З ГОСТРИМ МІОКАРДИТОМ ІЗ ПРОЯВАМИ ТРИВОГИ І ДЕПРЕСІЇ

2025-10-09T11:27:33+03:00

Мета роботи – дослідити вплив тривоги та депресії, спричинених воєнними діями, на параметри варіабельності серцевого ритму та особливості порушень ритму серця у пацієнтів з міокардитом.
Матеріал і методи. У дослідження залучено 60 пацієнтів з гострим міокардитом, яких відповідно до результатів опитування, за шкалою HADS, розподілили на три групи. До 1-ї групи увійшли 20 пацієнтів з переважанням тривоги (HADS-A ≥8; HADS-D <8); до 2-ї групи - 20 пацієнтів із превалюванням депресії (HADS-A <8; HADS-D ≥8); до 3-ї групи - 18 хворих із поєднанням вираженої тривоги та депресії (HADS-A ≥8; HADS-D ≥8). Контрольну групу склали 20 пацієнтів з міокардитом без значимих проявів тривоги і депресії (HADS-A <8; HADS-D <8). Всім пацієнтам проводили ДМ ЕКГ з визначенням кількості шлуночкових та надшлуночкових екстрасистол, епізодів нестійкої шлуночкової тахікардії та показників ВСР: SDNN, RMSSD, відношення LF/HF.
Результати. У пацієнтів 1-ї групи величини SDNN, RMSSD, потужність спектра HF та відношення LF/HF були достовірно нижчими (на 11,2 %, 9,8 %, 11,8 % та 9,4 % відповідно (р <0,05)) порівняно з групою контролю. У хворих 2-ї групи виявлено зниження SDNN, у середньому, на 11,9 %, RMSSD - на 15,4 %, НF - на 10,1 % та відношення LF/HF - 12,2 % (р<0,05) відповідно, порівняно з такими у пацієнтів контрольної групи. При порівнянні параметрів ВСР у 1-й та 2-й групах між собою не відзначено достовірної різниці в показниках, крім величини RMSSD, яка була на 10,3 % (р<0,05) нижчою у 2-й групі. У пацієнтів 3-ї групи величини SDNN, RMSSD, HF та відношення LF/HF були достовірно нижчими як у порівнянні з такими у групі контролю, так і в пацієнтів перших двох груп. У пацієнтів 1-ї групи переважали надшлуночкові порушення серцевого ритму, а кількість шлуночкових екстрасистол була зіставною з такою в контрольній групі. Пацієнти 2-ї групи характеризувались достовірно більшою кількістю шлуночкових екстрасистол порівняно з такими у 1-й та контрольній групах. У 3-й групі кількість шлуночкових порушень серцевого ритму, зокрема епізодів НШТ, була найбільшою. Окрім того, у даних пацієнтів частіше реєструвалась АВ блокада та блокади ніжок пучка Гіса: на 51,6 % та 55,1 % відповідно.
Висновки. У пацієнтів з проявами тривоги частіше реєструвались надшлуночкові порушення ритму на тлі превалювання симпатичної ланки регуляції вегетативної нервової системи. У хворих із проявами депресії виявлено достовірно більшу кількість шлуночкової екстрасистолії епізодів нестійкої шлуночкової тахікардії на тлі достовірного зниження частотних і спектральних параметрів варіабельності серцевого ритму. Поєднання тривоги та депресії супроводжувалося найбільш вираженими порушеннями вегетативної регуляції серцевого ритму та достовірно більшою кількістю шлуночкових аритмій як у порівнянні з контрольною групою, так і з групами пацієнтів з ізольованими проявами тривоги або депресії.

ГІСТОМОРФОМЕТРИЧНЕ ПОРІВНЯННЯ СУДИН МІКРОЦИРКУЛЯТОРНОГО РУСЛА ПЕЧІНКИ ЩУРІВ ПІСЛЯ 2 І 6 ТИЖНІВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ОЛІЇ КАНАБІДІОЛУ

2025-10-09T12:12:55+03:00

Канабідіол (КБД) – відомий канабіноїд з терапевтичним потенціалом серед численних непсихоактивних сполук. КБД характеризується широким спектром фармакологічної дії на такі стани, як біль, запалення, епілепсія, тривога та інші.
Мета дослідження – надати гістологічну характеристику і порівняти морфометричні показники судин мікроциркуляторного русла печінки білих щурів після 2 і 6 тижнів експериментального застосування 10% олії КБД.
Матеріал і методи. Експеримент проведений в умовах віварію Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького і на кафедрі патологічної анатомії та судової медицини. Як об’єкт дослідження використано 40 статевозрілих білих нелінійних щурів-самців масою 180-230 г. Залежно від тривалості застосування олії КБД тварин дослідної групи розподілили на 2 підгрупи (серії) по 14 особин у кожній серії. Щурам першої серії впродовж 2 тижнів один раз на добу щоденно перорально крапельно вводили 10% олію КБД (доза 10 мг/кг/добу), щурам другої серії впродовж 6 тижнів також один раз на добу щоденно перорально крапельно вводили 10% олію КБД (доза 10 мг/кг/добу). До контрольної групи ввійшли 12 статевозрілих білих щурів-самців, по 6 особин у кожній серії експериментального дослідження. Всі експерименти, а також утримання, догляд, годування, маркування та евтаназію здійснювали з дотриманням вимог Європейської конвенції щодо захисту хребетних тварин, яких використовують в експериментальних та інших наукових цілях (Страсбург, 1986), Директиви Ради Європи 2010/63/ EU, Закону України №3447-ІV «Про захист тварин від жорсткого поводження». Виконано гістологічне і морфометричне дослідження судин мікроциркуляторного русла печінки двох серій і контрольної групи із застосуванням статистичних методів. Використовували критерії достовірності Пірсона (χ2), Манна-Уітні (U), Т–критерій Вілкоксона, Мак-Немара p (MсN). Різниця вважалася статистично значущою при мінімальному рівні значимості р<0,05.
Результати. На підставі проведеного морфологічного дослідження судин мікроциркуляторного русла печінки за умови експериментального впливу КБД впродовж 2 і 6 тижнів встановлено, що гістологічна структура судинного компартменту не зазнавала змін. Порівняльний морфометричний аналіз судин мікроциркуляторного русла печінки вказує на відсутність достовірної різниці середніх показників зовнішніх діаметрів міжчасточкової артерії після 6-тижневого впливу КБД з контрольною групою (р>0,05). Не встановлено достовірної різниці середніх показників діаметрів підчасточкової і збірної вен після впливу КБД упродовж 2 і 6 тижнів (р>0,05), як і розладів гемодинаміки, що є важливим для системи відтоку крові печінки. Аналогічно не встановлено достовірної різниці середнього показника діаметра ворітної вени з контрольною групою у два терміни експерименту (р>0,05), як і не зафіксовано гемодинамічних змін. Встановлено, що незначна гіперемія діагностувалася в одиничних центральних венах як після 2, так і після 6 тижнів експериментального впливу КБД, проте відносні показники достовірно не відрізнялися від контрольної групи в обидвох серіях експерименту (р>0,05).
Висновки. Порівняльний морфометричний аналіз судин мікроциркуляторного русла печінки наприкінці 2-го і 6-го тижнів експерименту вказує про безпеку застосування 10% олії КБД (доза 10 мг/кг/добу).

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ХОЛЕДОХОЛІТІАЗУ З ТРИВАЛОЮ МЕХАНІЧНОЮ ЖОВТЯНИЦЕЮ

2025-10-09T12:32:27+03:00

Холедохолітіаз є ускладненням у значної частини пацієнтів із жовчнокам'яною хворобою, з оціночною частотою 8-16% серед пацієнтів із симптоматичною жовчнокам'яною хворобою. Холедохолітіаз із тривалою механічною жовтяницею становить значну діагностично-лікувальну проблему. Затримка в діагностиці та лікуванні може призвести до ускладнень з боку гепатобіліарної системи, порушень коагуляції, а також вторинного ураження нирок. У статті подано опис клінічного перебігу хвороби з багатоступеневим ендоскопічним втручанням і післяопераційними ускладненнями.
Мета дослідження: вивчити клінічний випадок пацієнта з холедохолітіазом з тривалою механічною жовтяницею.
Розглянуто клінічний випадок: Пацієнт Х, 58 років звернувся зі скаргами на жовтяницю шкіри та склер, загальну слабкість, свербіж, біль у правому підребер’ї та епігастрії.
Результати дослідження та їх обговорення. На момент звернення за даними ультразвукового обстеження жовчний міхур повністю заповнений конкрементами, товщина стінки до 7,5 мм, спільна жовчна протока розширена до 11,7 мм, у середній третині – конкремент 10,5 мм. Є ознаки набряку слизової оболонки дванадцятипалої кишки.
На підставі анамнестичних даних, результатів об’єктивного обстеження та даних ультразвукового дослідження, пацієнту поставлено діагноз холедохолітіазу з механічною жовтяницею та проведено ендоскопічну ретроградну холангіопанкреатографію, папілотомію; балонну екстракцію та лаваж.
У процесі втручання виявлено 16 конкрементів до 14 мм, всі видалені, проведено лаваж фурациліном
Через 5 діб проведено другу інтервенцію – повторну балонну ревізію, у ході якої виявлено розширення спільної жовчної протоки до 17 мм, видалено 2 конкременти до 6 мм та встановлено стент "pig-tail" 7 Fr. Через 7 діб після другої інтервенції стан пацієнта погіршився. Проведено планову третю ревізію жовчних шляхів: балонну екстракцію конкременту 6 мм; стентування розширеної до 18 мм спільної жовчної протоки (8 Fr, 80 мм).
Через 7 діб після втручання пацієнта в задовільному стані зі стабільною гемодинамікою виписано на амбулаторне лікування.
Ускладнення тривалої механічної жовтяниці: функціональна гепатаргія; ниркова дисфункція.
Рекомендована планова холецистектомія після нормалізації біохімічних показників крові.

РАК ФАТЕРОВА СОСКА У ХВОРОГО НА РАК ШЛУНКА: ЗВІТ ПРО ВИПАДОК

2025-10-10T07:59:32+03:00

Рак Фатерова соска – рідкісне, але клінічно значуще захворювання. У літературі описані лише поодинокі випадки послідовного раку Фатерова соска у пацієнтів, які раніше лікувалися від раку шлунка.
Мета дослідження – представити випадок послідовного раку Фатерова соска у пацієнта, що переніс операцію з приводу раку шлунка.
Матеріал і методи. Проведено огляд літератури. Клінічні дані отримано з медичних карт пацієнта з гістологічно верифікованою аденокарциномою Фатерова соска. Інформація включала лабораторні дослідження, діагностичну візуалізацію, хірургічні висновки, методи лікування та результати.
Результати дослідження. Чоловік, 69 р., госпіталізований із симптомами гострого холангіту і механічної жовтяниці. П'ятьма роками раніше йому було проведено субтотальну гастректомію з приводу раку шлунка (стадія рT4N2M0). Лабораторні показники при госпіталізації включали лейкоцитоз (11,8 × 10⁹/л) і гіпербілірубінемію (загальний 369 мкмоль/л; прямий 288 мкмоль/л). Ультразвукове дослідження виявило розширення внутрішньо- та позапечінкових жовчних проток, збільшення голівки підшлункової залози і розширення Вірсунгової протоки. Ендоскопія кукси шлунка не виявила патологічних змін. Консервативне лікування було невдалим, і пацієнту проведено операцію. Інтраопераційно виявлено пухлину Фатерова соска, гнійний холангіт, механічну жовтяницю. Ознак рецидиву раку шлунка не виявлено. Проведено гепатикостомію, а через місяць – панкреатодуоденектомію. Остаточний діагноз – аденокарцинома Фатерова соска, стадія рT3N0М0. Післяопераційний перебіг пройшов без ускладнень. Згодом пацієнт отримував хіміотерапію згідно з чинними рекомендаціями. Протягом дворічного періоду спостереження серйозних скарг не було. Однак, через два роки, сонографія виявила одиничний метастаз у печінці розміром до 4 см. Пацієнт відмовився від подальшого лікування.
Висновки. Ми описуємо рідкісний випадок послідовного раку Фатерова соска після раку шлунка. З огляду на відсутність чітких рекомендацій щодо спостереження та раннього виявлення у таких пацієнтів, необхідний індивідуальний підхід до подальшого спостереження та лікування.

ОЦІНКА ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЧНИХ ЗМІН У ПАЦІЄНТІВ З ХРОНІЧНОЮ ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ ТА АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ: ВПЛИВ Β-АДРЕНОБЛОКАТОРІВ І БЛОКАТОРІВ КАЛЬЦІЄВИХ КАНАЛІВ

2025-10-10T08:24:53+03:00

Мета роботи – об’єктивізувати зміни електрокардіографічних параметрів у пацієнтів з хронічною ішемічною хворобою серця (ІХС) та артеріальною гіпертензією (АГ) до і після терапії β-адреноблокаторами (β-АБ) і блокаторами кальцієвих каналів (БКК).
Матеріал і методи. Обстежено 60 пацієнтів із хронічною ІХС та АГ, яких розподілено на дві групи: групу з β-АБ (n=30) та групу з БКК (n=30). Електрокардіографічне обстеження проводили до початку лікування та через 4 тижні терапії. Оцінювали інтервали PQ, QRS, QT, амплітуду зубців P і T, параметри реполяризації (TpTe, QTc) та їх дисперсію, частоту серцевих скорочень (ЧСС), рівень артеріального тиску (систолічний/діастолічний — САТ/ДАТ), показники ліпідного профілю (загальний холестерин (ЗХС), ліпопротеїди низької щільності (ЛПНЩ), високої щільності (ЛПВЩ)), рівень сечової кислоти (СК), а також фракцію викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) за даними ехокардіографії.
Результати. Терапія β-АБ і БКК сприяла достовірним змінам ЧСС, рівня артеріального тиску, показників ЗХС, ЛПНЩ, СК та зростанню рівня ЛПВЩ. ФВЛШ залишалася стабільною з тенденцією до покращення. ЕКГ-аналіз виявив позитивну динаміку: скорочення QTc і TpTe, зменшення дисперсії реполяризації та стабілізацію електричної активності міокарда. β-АБ продемонстрували більш виражений вплив на зниження симпатичної активності, сповільнення AV-провідності та корекцію аритмогенних показників. БКК більш ефективно знижували систолічний артеріальний тиск і покращували показники ліпідного обміну. Обидві терапевтичні стратегії забезпечили оптимізацію електрофізіологічних характеристик у пацієнтів із поєднаною патологією.
Висновок. Застосування β-АБ і БКК у хворих на ІХС та АГ сприяє покращенню гемодинамічних показників, нормалізації ліпідного профілю, зниженню рівня СК та зменшенню проявів електричної нестабільності міокарда (QTc, TpTe, дисперсія реполяризації) з більш вираженим позитивним ефектом при терапії β-АБ.

МЕТАБОЛІЧНІ ТА АНТРОПОМЕТРИЧНІ ПРЕДИКТОРИ КАРДІОВАСКУЛЯРНОГО РИЗИКУ ПРИ БЕЗПЛІДДІ НА ТЛІ СИНДРОМУ ПОЛІКІСТОЗНИХ ЯЄЧНИКІВ

2025-10-10T08:52:49+03:00

Мета роботи – визначити метаболічні та антропометричні предиктори кардіоваскулярного ризику в жінок із безпліддям на тлі синдрому полікістозних яєчників та оцінити вплив наявності метаболічного синдрому на тяжкість метаболічних порушень.
Матеріал і методи. Обстежено 120 жінок репродуктивного віку: основна група – СПКЯ+МС (n=46), група порівняння – СПКЯ без МС (n=44), група контролю – трубний фактор безпліддя (n=30). Оцінювали антропометрію (ІМТ, окружність талії та стегон, співвідношення талія/стегна), артеріальний тиск, лабораторні показники: глюкоза натще, інсулін, HOMA-IR, ліпідний профіль (загальний холестерин, тригліцериди, ЛПВЩ, ЛПНЩ) та індекс атерогенності. Статистично аналізували достовірність відмінностей між групами.
Результати. Пацієнтки із СПКЯ+МС мали достовірно вищі значення інсуліну (18,6±6,2 мкОд/мл), HOMA-IR (4,8±1,9), глюкози натще (5,9±0,8 ммоль/л), систолічного (129,9±8,7 мм рт.ст.) та діастолічного АТ (85,4±5,1 мм рт.ст.), окружності талії (92,3±12,8 см) і індексу атерогенності (5,89±2,22) порівняно з групою СПКЯ без МС та контролем (p<0,05). Група СПКЯ без МС мала проміжні значення, достовірно відрізняючись від контролю, що свідчить про вплив метаболічного статусу на кардіометаболічний ризик.
Висновки. Поєднання СПКЯ і МС асоціюється з інсулінорезистентністю, дисліпідемією, абдомінальним ожирінням та артеріальною гіпертензією, що формує високий кардіоваскулярний ризик. Оцінка антропометричних і лабораторних маркерів дозволяє своєчасно ідентифікувати пацієнток із підвищеним ризиком, оптимізувати лікування безпліддя та запобігати ускладненням метаболічного і серцево-судинного характеру.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ МАЙБУТНЬОЇ ДИТИНИ: ПЕРИНАТАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ В АКУШЕРСТВІ

2025-10-10T09:02:26+03:00

Мета роботи – висвітлити особливості впливу психічного стану вагітної жінки на розвиток дитини, аналіз адаптивної поведінки, стилю переживання вагітності й умов підбору психокорекційних методик, що сприяють освоєнню материнської ролі та усвідомленню відповідальності за здоров’я дитини, формування емоційного зв’язку з немовлям.
Висновки. Сучасну перинатальну психологію можна окреслити як сферу дослідження, що займається вивченням розвитку дитини та її взаємозв’язків із батьками (насамперед із матір’ю) у період від підготовки батьків до запліднення та до завершення процесу сепарації дитини від матері. Важливу роль у становленні материнства відіграє особлива позиція щодо себе та своєї дитини. Висвітлено різні сценарії адаптивної поведінки жінки: адекватний, ейфоричний, тривожний стиль, ігноруючий, амбівалентний, відкидаючий стилі. Вказано, що під час воєнного стану особливого значення набуває потреба добору й влучного використання психокорекційних методик для вагітних і породіль. Авторка дійшла висновку, що жінки мають право отримувати інформацію та доступ до безпечних, ефективних, доступних і прийнятних методів планування сім’ї на свій вибір, та право на відповідні послуги охорони здоров’я, які дозволяють жінкам безпечно пережити періоди вагітності та пологів.

МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗМІНИ ШЛУНКА ПРИ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

2025-10-10T09:20:39+03:00

Ідентичність морфологічної будови щура та людини дозволяє моделювати патологічні процеси та екстраполювати їх на людcький організм, з метою розроблення корекційно-оптимізаційних стратегій запобігання деструктивним змінам та ефективних методів медикаментозного лікування патологічних станів.
Мета дослідження - огляд кейсів та сучасних наукових розробок з оцінки особливостей морфофункціональних змін шлунка статевозрілих щурів при експериментальному цукровому діабеті. У статті проаналізовано особливості морфофункціональної динаміки шлунка, які включають зміни у структурі слизової оболонки та епітеліальних клітинах, зміни рухливості шлунка та кислотної функції. У межах дослідження розглянуто провідні розробки сучасних науковців у сфері обраної проблематики. Встановлено, що серед основних морфофункціональних змін учені детермінують: зміни слизової оболонки, що проявляються в потовщенні слизової оболонки; зміни епітеліальних клітин у вигляді появи дистрофічних перебудов; зміни в кислотній функції шлунка, що знаходять вираження у зниженні секреторної активності; зміни моторики шлунка. З’ясовано, що основними причинами морфофункціональних змін шлунка при цукровому діабеті сучасні учені виокремлюють гіперглікемію, порушення метаболізму та запальні процеси. Вплив зазначених станів проявляється в ослабленні захисних механізмів організму, зниженні антиоксидантного і антимікробного захисту, що врешті призводить до порушення морфофункціонального стану. Визначено, що на тлі цукрового діабету доволі часто розвиваються ознаки діабетичного гастропарезу, що виникає через порушення моторики шлунка. Доведено, що дослідження впливу цукрового діабету на морфофункціональні зміни шлунка щурів в експериментальних умовах слугують основою для ефективного вдосконалення практичних методів медикаментозного лікування патологічних станів.

СТРАТИФІКАЦІЯ РИЗИКУ ХРОНІЧНОЇ МІЄЛОЇДНОЇ ЛЕЙКЕМІЇ В ПРАКТИЦІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ З УРАХУВАННЯМ КОМОРБІДНОСТІ

2025-10-10T09:46:37+03:00

Хронічна мієлоїдна лейкемія (ХМЛ) — це клональне мієлопроліферативне захворювання, що виникає внаслідок транслокації між хромосомами 9 та 22 і формування онкогенного гена BCR-ABL. Із впровадженням інгібіторів тирозинкіназ (ІТК) терапія ХМЛ зазнала трансформації, що дозволило значно подовжити тривалість життя хворих. У зв’язку з цим зросла частка пацієнтів із тривалим перебігом захворювання та супутніми хронічними станами, а отже — й потреба в міждисциплінарному веденні, особливо на рівні первинної медичної допомоги.
У статті висвітлено актуальні аспекти стратифікації ризику прогресування ХМЛ, що є важливою складовою клінічного маршруту пацієнтів, зокрема для сімейного лікаря. Наведено характеристику основних прогностичних шкал — Sokal, Hasford (Euro), EUTOS і ELTS — із поясненням їхньої структури, компонентів та клінічного значення. Розкрито їх роль не лише в оцінці ризику, але й у виборі ІТК першої лінії та прогнозуванні тривалості ремісії. Пояснюється, чому навіть без прямого розрахунку шкал сімейний лікар повинен орієнтуватися в їх логіці для обґрунтованого спілкування з пацієнтами та спеціалістами.
Окрему увагу приділено мультиморбідності, яка значною мірою визначає клінічний прогноз, хоча й не враховується формально в існуючих шкалах. Приклади клінічних ситуацій ілюструють, як наявність серцево-судинних, метаболічних або ниркових патологій може впливати на ведення хворого, зокрема вибір ІТК, необхідність частішого моніторингу чи зміну пріоритетів у лікуванні. Підкреслено значення сімейного лікаря у вчасному виявленні пацієнтів високого ризику та обґрунтуванні терміновості направлення.
Матеріал становить інструктивну базу для практичного використання стратифікаційних підходів при ХМЛ у сімейній медицині, сприяє більш точному прогнозуванню перебігу та індивідуалізації терапії.

ПОРІВНЯЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА БЕЗПЕКА ІНГІБІТОРІВ ТИРОЗИНКІНАЗ НОВОГО ПОКОЛІННЯ У ДОСЯГНЕННІ ГЛИБОКОЇ МОЛЕКУЛЯРНОЇ РЕМІСІЇ ТА РЕМІСІЇ БЕЗ ЛІКУВАННЯ ПРИ ХРОНІЧНІЙ МІЄЛОЇДНІЙ ЛЕЙКЕМІЇ

2025-10-10T10:00:38+03:00

Хронічна мієлоїдна лейкемія (ХМЛ) є модельним захворюванням, у якому поява інгібіторів тирозинкіназ (ІТК) кардинально змінила природний перебіг і прогноз, трансформувавши колись фатальну патологію на хронічно контрольований стан. Проте ескалація терапевтичних цілей — від цитогенетичної ремісії до глибокої молекулярної відповіді (ГМВ) та, зрештою, ремісії без лікування (TFR) — актуалізувала потребу у високоактивних і водночас безпечних препаратах. Сучасний арсенал новітніх ІТК ІІ–ІІІ поколінь та алостеричного інгібітору асцимінібу відкриває принципово нові можливості, але й поставив перед клініцистами питання оптимального вибору з огляду на ефективність, токсичність і резистентність.
З метою узагальнення дані порівняльного аналізу ефективності та безпеки ІТК другого, третього поколінь та асцимінібу виконано огляд літератури.
Асцимініб радикально змінює терапевтичний ландшафт ХМЛ. У клінічних дослідженнях він достовірно перевершує всі наявні схеми дебютної терапії, зокрема ІТК ІІ покоління, за частотою великої і глибокої молекулярних відповідей (ВМВ, ГМВ), демонструючи водночас більш сприятливий профіль безпеки. Це спростовує традиційний компроміс «ефективність чи токсичність» і дає підстави розглядати препарат як імовірний новий стандарт першої лінії для більшості пацієнтів з уперше діагностованою ХМЛ-ХФ. Швидка та стійка індукція глибоких відповідей за меншої частоти побічних явищ потенційно збільшує кількість хворих, які зможуть досягти ремісії без лікування (TFR).
Понатиніб залишається ключовим засобом у разі високорівневої резистентності. Як найпотужніший АТФ-конкурентний інгібітор він особливо важливий для пацієнтів із мутацією T315I чи складними мутаціями. Запровадження у дослідженні OPTIC адаптивної схеми дозування дало змогу зберегти високу ефективність, істотно зменшивши ризик артеріальних оклюзійних ускладнень. Вибір між понатинібом і асцимінібом у третій лінії є практичним прикладом персоніфікованої медицини, де рішення ґрунтується на мутаційному профілі, коморбідності та індивідуальних терапевтичних цілях пацієнта.
Комбіноване або послідовне застосування фармакодинамічно комплементарних агентів (асцимінібу з АТФ-конкурентним ІТК) може стати шляхом до подолання найстійкіших форм резистентності й, можливо, до елімінації лейкемічних стовбурових клітин, що наблизить TFR до ширшого кола хворих.

ГЕНЕТИЧНІ АСПЕКТИ ХРОНІЧНОЇ МІЄЛОЇДНОЇ ЛЕЙКЕМІЇ: ВІД ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ МЕХАНІЗМІВ ДО КЛІНІЧНОЇ ПРАКТИКИ

2025-10-13T07:00:21+03:00

З метою узагальнити сучасні знання про молекулярно-генетичні механізми хронічної мієлоїдної лейкемії (ХМЛ) виконано огляд ключового онкогена BCR:ABL1, механізмів його утворення та трансформації, а також особливостей транскрипційних варіантів, які кодують ізоформи онкопротеїну p210, p190 і p230. Висвітлено патофізіологічні ефекти конститутивної тирозинкіназної активності BCR:ABL1 та сигнальні шляхи (MAPK, PI3K/AKT, JAK/STAT), через які реалізується проліферативний і протиапоптотичний потенціал лейкемічного клону. Особливу увагу приділено клональній еволюції ХМЛ, впливу додаткових цитогенетичних аномалій високого ризику (HR-ACA) та соматичних мутацій (особливо ASXL1) на прогноз і резистентність до інгібіторів тирозинкіназ (ІТК). Доведено, що ДЦА є маркерами геномної нестабільності й предикторами несприятливого перебігу. Узагальнено дані щодо фармакогенетичних та епігенетичних механізмів резистентності, що формують потенціал лейкемічного клону до тривалої персистенції. Підкреслено значущість комплексного геномного профілювання (OGM, NGS, LRS) у сучасній стратифікації ризику.
Обґрунтовано потребу в інтеграції молекулярно-генетичних маркерів у прогностичні моделі, орієнтовані на досягнення функціонального вилікування ХМЛ, а також необхідність персоналізованої терапевтичної стратегії на основі BCR:ABL1, клонального ландшафту і фармакогенетичних особливостей пацієнта. Перспективним напрямом є розробка комбінованої терапії, яка включає таргетні агенти та засоби епігенетичної модуляції, спрямованої на ерадикацію лейкемічних стовбурових клітин.

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СТАН РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

2025-10-13T07:23:23+03:00

Проблема стоматологічного здоров’я військовослужбовців ЗСУ вивчається військовою стоматологією, що є спеціальним розділом медицини, який займається організацією стоматологічної допомоги військовим у мирний та воєнний час. Штатні лікарі-стоматологи бригад переважно надають невідкладну допомогу, оскільки провести повноцінне стоматологічне лікування не видається можливим за бойових умов.
Мета дослідження– проаналізувати вітчизняні джерела літератури щодо стану ротової порожнини у військовослужбовців України та фактори, що впливають на розвиток карієсу, ускладнень карієсу та захворювань пародонта.
Проведені дослідження показали, що великий відсоток військовослужбовців Збройних сил України потребує стоматологічної допомоги. На сьогодні, існує потреба у проведенні планової санації ротової порожнини бійців, адже захворювання ротової порожнини негативно впливає на фізичний та моральний стан військовослужбовців.

№ 3 2025

2025-10-13T09:39:03+03:00