Буковинський медичний вісник

№ 4 2024

2025-01-14T15:22:24+02:00

ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ ОЖИРІННЯ: АНАЛІЗ КЛЮЧОВИХ ФАКТОРІВ ТА РИЗИКІВ

2025-01-13T11:44:24+02:00

Вступ. Дитяче ожиріння є однією з найбільш актуальних проблем сучасної медицини, що відображається на фізичному, психологічному та соціальному здоров’ї. За останні десятиліття рівень дитячого ожиріння значно зріс, перетворившись на глобальну епідемію, яка впливає на мільйони дітей. Серед основних причин дитячого ожиріння виділяють генетичну схильність, ендокринні порушення, нездоровий спосіб життя, неправильне харчування та низький рівень фізичної активності. Ожиріння у дітей супроводжується серйозними наслідками для здоров’я. Кардіометаболічні порушення, включаючи артеріальну гіпертензію, дисліпідемію та підвищення рівня глюкози в крові є найпоширенішими наслідками. Всі ці стани збільшують ризик серцево-судинних захворювань у майбутньому. Діти з ожирінням частіше страждають від цукрового діабету 2-го типу, який супроводжується порушенням обміну глюкози та хронічними ускладненнями. Для боротьби з дитячим ожирінням потрібен комплексний підхід, який включає освітні, медичні та соціальні заходи. Раннє втручання є ключовим для профілактики серйозних наслідків. Освіта батьків і дітей про принципи здорового харчування та користь фізичної активності повинна бути пріоритетом. Програми у школах можуть сприяти формуванню здорових звичок, пропонуючи уроки фізкультури та навчальні матеріали.
Мета роботи - всебічний аналіз проблеми причин та наслідків дитячого ожиріння, зокрема вивчення основних факторів ризику, супутніх захворювань та наслідків для здоров’я в короткостроковій і довгостроковій перспективі.
Висновок. Дитяче ожиріння є багатофакторною проблемою, яка поєднує генетичні, поведінкові та соціально-економічні чинники, спричиняючи серйозні медичні, психологічні та соціальні наслідки. Ефективна профілактика потребує раннього втручання, освіти для батьків і дітей, а також міждисциплінарного підходу до лікування. Узгоджені зусилля на рівні сім’ї, суспільства та держави є ключем до подолання цієї проблеми та забезпечення здорового майбутнього для наступних поколінь.

КАРДІОВЕРСІЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ СИНУСОВОГО РИТМУ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ПЕРСИСТУВАЛЬНОЮ ФОРМОЮ ФІБРИЛЯЦІЇ ПЕРЕДСЕРДЬ: СТРАТЕГІЇ ЕФЕКТИВНОГО ЛІКУВАННЯ

2025-01-14T13:31:48+02:00

Вступ. Фібриляція передсердь є однією з найпоширеніших аритмій у світі та призводить до підвищеного ризику ускладнень, таких як системні емболії, серцева недостатность та ін., саме тому раннє та ефективне лікування ФП є важливим питанням у сфері охорони здоров’я.
Мета дослідження - визначити предиктори ефективності відновлення та утримання синусового ритму, визначити оптимальну стратегію лікування хворих з персистувальною формою фібриляції передсердь.
Матеріал і методи. Проведено аналіз джерел літератури, що включає міжнародні клінічні рекомендації, оригінальні дослідження та мета-аналізи існуючих джерел, проведено їх системний аналіз та узагальнення для визначення предикторів ефективного відновлення та утримання синусового ритму в пацієнтів із фібриляцією передсердь.
Результати. У результаті проведеного аналізу даних літератури визначено низку важливих факторів, що є предикторами відновлення та утримання синусового ритму в пацієнтів із персистувальною ФП: вік, тривалість пароксизму ФП, наявність структурної патології серця та супутньої патології, такої, як артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, наявність дисфункції лівого шлуночка тощо. Також важливим фактором є стратегія лікування, що має підбиратися для кожного пацієнта індивідуально.
Висновки. Існує низка факторів, що мають доведений вплив на імовірність відновлення та утримання синусового ритму в пацієнтів із фібриляцією передсердь, які мають бути враховані при підборі оптимальної стратегії лікування даної категорії хворих.
Перспективи подальших досліджень — незважаючи на значні досягнення у вивченні та лікуванні хворих на персистувальну фібриляцію передсердь, питання вибору оптимальної стратегії лікування залишається відкритим. Так, необхідні подальші дослідження для порівняння ефективності катетерної абляції та фармакологічного лікування антиаритмічними засобами не тільки в розрізі ефективності утримання синусового ритму, а й у контексті довготривалого прогнозу для даних пацієнтів. Також необхідні подальші дослідження з метою визначення оптимальної стратегії відновлення синусового ритму.

ПОРІВНЯННЯ СИМЕТРИЧНОСТІ СТРУКТУР ЛИЦЯ У ЧОЛОВІКІВ ТА ЖІНОК ЗРІЛОГО ВІКУ

2025-01-08T14:59:23+02:00

Вступ. Однією з характерних особливостей людського організму є його асиметрія. Асиметрія лиця, за даними наукової літератури, посідає чільні місця в рейтингах частоти зустрічальності і є однією з найчастіших причин звернень пацієнтів для проведення хірургічної корекції.
Мета дослідження - з’ясування частоти зустрічальності фізіологічної асиметрії різних структур та ділянок лиця у чоловіків та жінок зрілого віку.
Матеріал і методи. Робоча група, сформована методом рандомізації, включала 40 осіб, у тому числі 20 чоловіків та 20 жінок по 10 осіб першого та другого періодів зрілого віку (чоловіки 22-35 та 36-60 років і жінки 21-35 та 36-55 років відповідно), які звертались за стоматологічною чи косметологічною допомогою. Визначали симетрію ширини обличчя, величини і форми очей, брів, повік, носо-губних складок, кутів рота, усмішки, положення носа та величини і форми ніздрів, величини, форми та положення вух, а також збіг середньої лінії між центральними різцями верхньої та нижньої щелеп.
Результати дослідження. У результаті проведеного обстеження в рандомізованій вибірці не виявлено жодної особи без візуальних ознак асиметрії окремих структур чи ділянок лиця. Прояви асиметрії визначались за одним чи кількома показниками в різноманітних комбінаціях – асиметрію за одним показником виявлено в 15 осіб, що становило 37,5% від загальної кількості обстежених, асиметрію за кількома показниками – у 25 осіб (62,5%). Найчастіше ізольовано спостерігали асиметрію носо-губних складок та незбіг середньої лінії між центральними різцями (по 7,5%), рідше – асиметрію брів, повік та усмішки (по 5%), асиметрію ширини лиця, величини і форми очей (по 2,5%). Найчастіше спостерігали два варіанти поєднань: комбінацію показників асиметрії брів, повік та величини і форми очей або комбінацію показників асиметрії носо-губних складок, кутів рота, усмішки і незбіг середньої лінії між центральними різцями верхньої та нижньої щелеп.
Найбільшу кількість показників асиметрії – вісім, виявлено в одного чоловіка першого періоду зрілого віку та в однієї жінки другого періоду зрілого віку.
Висновки. 1. У зрілому віці ознаки асиметрії виявлено у всіх обстежуваних чоловіків та жінок. 2. З віком відсоток осіб з асиметрією за кількома показниками зростав. 3. Асиметрія усмішки мала найбільшу частоту серед усіх досліджуваних показників у всіх групах обстеження, за винятком жінок першої вікової групи. Найменшу частоту мала асиметрія положення носа та ніздрів. 4. Кількість показників асиметрії та її випадків у чоловіків з віком зменшувалась, а у жінок – зростала. При цьому найбільшу кількість показників асиметрії виявлено в чоловіків першого періоду зрілого віку, а найбільшу частоту їх зустрічальності – у жінок другого періоду зрілого віку.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ СА-125, НЕ4 ТА РІВНЯ МЕЗОТЕЛІНУ ЯК ДІАГНОСТИКА ЕНДОМЕТРІОЗУ, АСОЦІЙОВАНОГО ІЗ БЕЗПЛІДДЯМ

2025-01-08T15:58:45+02:00

Вступ. Застосування CA-125 (cancer antigen) як біомаркера крові при ендометріозі широко вивчено. Однак CA-125 не є специфічним для ендометріозу, оскільки є пухлинним маркером, підвищеним при раку яєчників. Окрім цієї недостатньої специфічності, чутливість до виявлення всіх стадій ендометріозу низька. Тому нами вирішено провести визначення та порівняльний аналіз показників СА-125, HE-4 та рівня мезотеліну в периферичній крові у пацієнтів з ендометріозом з метою виявлення неінвазивного маркера діагностики.
Мета дослідження – дослідити та провести порівняльний аналіз показників СА-125, HE-4 та рівня мезотеліну в периферичній крові і перитонеальній рідині у пацієнтів з ендометріозом з метою виявлення неінвазивного маркера діагностики.
Матеріал і методи. Онкомаркери СА-125, HE-4 та мезотелін визначали в пацієнток з ендометріозом, асоційованим із безпліддям у сироватці крові та перитонеальній рідині.
Основну групу склали жінки з ендометріозом, асоційованим із безпліддям у кількості 455 осіб. Онкомаркери СА-125, HE-4 визначали в даної групи пацієнток у сироватці крові. Рівень мезотеліну ми визначали у 29 пацієнток у сироватці крові та перитонеальній рідині. Використовували набори Msln Human ELISA для людини (SunRedBio, Шанхай, Китай, каталожний номер 201-12-1089) з чутливістю 0,135 нг/л і діапазоном аналізу 0,3-40 нг/л.
Результати дослідження. У жінок основної групи частіше виявлявся ендометріоз I та III стадії (37 %). Ендометріоз IV стадії був виявлений лише в 11 % випадків. Ендометріоз II стадії виявлений у 14 % випадків. У жінок основної групи достовірно переважало первинне безпліддя (82 %). Ендометріальні кісти яєчників виявлені у 59 % жінок з ендометріозом, асоційованим із безпліддям. Рівень мезотеліну у плазмі крові жінок основної групи з первинним безпліддям був вірогідно вищим порівняно з жінками основної групи з вторинним безпліддям (0,86±0,001 нг/мл проти 0,69±0,001 нг/мл), (p<0,01). У 48% пацієнток із ендометріозом I стадії середнє значення онкомаркера СА-125 становить 28,8 Од/мл, у 23% жінок із ендометріозом II стадії – 33,6 Од/мл. Підвищення показників СА-125 вище норми спостерігалось у 25% жінок із III стадією ендометріозу, що становить 60,5% Од/мл. Та всього у 4% жінок із IV стадією показник СА-125 на рівні 58,6 Од/мл. Середнє значення онкомаркера HE-4 у пацієнток із ендометріозом I стадії (46 %) становить 37,2 пмоль/л, із ендометріозом II стадії – 48,6 пмоль/л (20 %), у жінок із ендометріозом III стадії – 56,3 пмоль/л (25 %) і лише у 9 % жінок із IV стадією ендометріозу показник HE-4 становить 52,2 пмоль/л.
Висновки. 1. У крові жінок основної групи встановлено достовірне підвищення рівня мезотеліну залежно від стадій ендометріозу: прямо пропорційна залежність з прогресуванням захворювання.
2. Відзначається підвищення рівня мезотеліну у пацієнток із I стадією ендометріозу, де ще немає клінічної симптоматики, що вказує на неінвазивний маркер доклінічної діагностики ендометріозу.
3. Рівень мезотеліну у плазмі крові жінок основної групи з первинним безпліддям був вірогідно вищим порівняно з жінками основної групи з вторинним безпліддям (0,86±0,001 нг/мл та 0,69±0,001 нг/мл) (p<0,01). Відзначається вірогідно вищий рівень мезотеліну в перитонеальній рідині у жінок основної групи із первинним безпліддям порівняно із вторинним (0,67±0,001 нг/мл та 0,42±0,001 нг/мл) (p<0,001).
4. Підвищення рівня онкомаркера СА-125 спостерігається у жінок із ендометріозом III стадії, де відзначається виражена клінічна симптоматика тому онкомаркер СА-125 не можна вважати неінвазивним маркером ранньої діагностики ендометріозу.
5. Рівень онкомаркера HE-4 залишається в межах референтних значень у жінок з ендометріозом I-IV стадії, що також вказує на недоцільність його як маркера діагностики ендометріозу.

ОЦІНКА ЛЕЙКОЦИТАРНИХ МАРКЕРІВ ЗАПАЛЕННЯ, ЗОКРЕМА СПІВВІДНОШЕННЯ НЕЙТРОФІЛІВ ДО ЛІМФОЦИТІВ, У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ХРОНІЧНОЮ ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ

2025-01-08T16:31:48+02:00

Мета дослідження – аналіз співвідношення нейтрофілів до лімфоцитів (NLR) в оцінці активності системного запалення у пацієнтів із хронічною формою ішемічної хвороби серця (ІХС).
Матеріал і методи. Для досягнення поставленої мети обстежено 120 осіб із верифікованою стабільною стенокардією (СтСт) ІІ-ІІІ функціонального класу (ФК), які розподілені на дві групи, відповідно до значень NLR. Група 1 включала 41 (34,17%) пацієнта із NLR˂2,83, а група 2 ̶ 79 (65,83%) пацієнтів із NLR≥2,83. Усі хворі пройшли комплексне обстеження, до якого входили загальноклінічні, антропометричні та лабораторно-інструментальні методи дослідження. Вираженість синдрому системного запалення у досліджуваних групах хворих оцінювали за клітинним складом периферичної крові при госпіталізації. На основі отриманих даних розраховували лейкоцитарні маркери запалення: співвідношення нейтрофілів/лімфоцитів (NLR); співвідношення тромбоцитів/лімфоцитів (PLR); співвідношення моноцитів/лімфоцитів (MLR); індекс системного імунного запалення (SII, кількість тромбоцитів × кількість нейтрофілів/кількість лімфоцитів); індекс системної реакції запалення (SIRI, кількість нейтрофілів × кількість моноцитів/лімфоцитів) та сукупний індекс системного запалення (AISI, нейтрофіли × тромбоцити × моноцити/лімфоцити).
Результати. У пацієнтів групи 2 порівняно з хворими із групи 1 частіше діагностували СтСт III ФК (р˂0,001), хронічну серцеву недостатність IIА стадії (р=0,001), гіпертонічну хворобу ІІІ (р=0,001), ожиріння (р˂0,001) та вищі середні значення систолічного артеріального тиску (р=0,011) і частоти серцевих скорочень (р=0,006).У них виявлено також вираженіші структурні зміни міокарда та гірший функціональний стан міокарда за фракцією викиду лівого шлуночка (52,95±0,56 проти 58,44±0,63% відповідно; р˂0,001). У хворих з показником NLR≥2,83 порівняно з пацієнтами із NLR˂2,83 зареєстрували потовщення комплексу інтима-медіа у правій (р˂0,001), лівій (р=0,023) загальній сонній артерії (СА) та правій внутрішній СА (р=0,014). Пацієнти групи 2 мають значно вищі показники загального холестерину, тригліцеридів, ліпопротеїнів низької щільності, коефіцієнта атерогенності. Хворі на СтСт ІІ–ІІІ ФК із NLR≥2,83 характеризуються вираженішою активністю системного запалення низького ступеня, що виявили за збільшенням вмісту нейтрофілів (р<0,001) та зменшенням кількості лімфоцитів (р<0,001); а також істотнішим підвищенням рівня лейкоцитарних маркерів запалення, зокрема NLR (4,03 [3,34;4,97] проти 2,27 [1,72;2,58]; р<0,001), PLR (р<0,001), MLR (р<0,001), SII (р<0,001), SIRI (р<0,001) та AISI (р<0,001), ніж у пацієнтів групи 1.
Висновок. Використання NLR та інших лейкоцитарних маркерів (PLR, MLR, SII, SIRI, AISI) може допомогти в оцінці активності системного запалення та прогнозуванні тяжкості перебігу ІХС, що має важливе клінічне значення для покращення діагностики та лікування даної патології.

ДИНАМІКА ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ НИРОК ТА ПРЕДИКТОРИ РОЗВИТКУ ГОСТРОГО УРАЖЕННЯ НИРОК У ПАЦІЄНТІВ STEMI ПІСЛЯ РЕВАСКУЛЯРИЗАЦІЇ

2025-01-08T16:56:44+02:00

Мета дослідження – оцінити функціональний стан нирок у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда і елевацією сегмента ST (STEMI), яким виконували ургентну реваскуляризацію через три доби та визначити незалежні предиктори гострого ураження нирок.
Матеріал і методи. Проспективне, одноцентрове дослідження із залученням 286 пацієнтів із STEMI, середнього віку (62,8±9,8) років, що були госпіталізовані до 12 годин від початку болю у Вінницький регіональний центр серцево-судинної патології. Серед обстежених - 202 (70,6%) чоловіки і 84 (29,4%) жінки.
Результати дослідження. Зниження величини креатиніну > 10 % від вихідного рівня на 3-тю добу спостереження зареєстровано в 93 (36,0 %) пацієнтів, які були об’єднані у групу І для подальшого аналізу, групу ІІ становили 165 пацієнтів (64%) – без негативної динаміки рК. У І групі достовірно більше було чоловіків, 77,4% проти 66,1%, р=0,06, що в цілому суперечить існуючим даним про вплив жіночої статі на функціональний стан нирок. Пацієнти І групи були молодшими за осіб у ІІ групі; достовірно більше осіб з ІМТ 20-25 кг/м2 було саме в ІІ групі (р=0,05). Серед осіб І групи статистична відмінність має місце щодо поширеності ЦД ІІ типу, а саме 27 (29,0 %) проти 26 (15,8 %), р=0,01 та ФП (всі форми), а саме 16 (17,2%) проти 13 (7,9%), р= 0,02.
Встановлено, що в І групі достовірно вищим був рівень тропоніну І, р=0,01. Також, цікавим виявились дані щодо частоти діагностики випадків гострої серцевої недостатність - Killip ІІІ та Killip ІV серед пацієнтів І групи, що статистично достовірно проти пацієнтів ІІ групи, р=0,002 та р=0,008. Як високоінформативні (р<0,00001) незалежні предиктори розвитку гострого ураження нирок у пацієнтів з ГКС після проведення ЧКВ слід розглядати величину ШКФ, розраховану за CKD-EPI Cystatin C у 1-шу добу, розмір ЛП у мм, за даними ЕхоКГ, і рівень гемоглобіну крові в г/л у 1-шу добу (F=42,43, 34,20 і 32,39 відповідно проти 32,31 для моделі).
Висновки. Таким чином, зниження величини креатиніну > 10 % від вихідного рівня на 3-тю добу спостереження зареєстровано в 93 (36,0 %) пацієнтів. Зниження рК частіше спостерігалось серед чоловіків, молодшого віку, з нормальними вихідними показниками функції нирок. Зниження рК асоційовано з гострою серцевою недостатністю Killip ІІІ-ІV, фібриляцією передсердь, ЦД ІІ типу.

ПРОГНОЗ РИЗИКУ ПРОГРЕСУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ТОНЗИЛІТУ У ПАЦІЄНТІВ РІЗНОЇ СТАТІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ РЕГРЕСІЙНОГО АНАЛІЗУ

2025-01-14T14:22:52+02:00

Вступ. Запальні захворювання глотки посідають значиме місце в практичній діяльності лікарів-отоларингологів. На особливу увагу заслуговує хронічний тонзиліт, якому належить одне з провідних місць.
Піднебінні мигдалики беруть активну участь у формуванні місцевого та гуморального імунітету, тому не дивно, що поряд із хронічним тонзилітом починає розвиватися низка метатонзилярних ускладнень, що є прямим показом до проведення тонзилектомії.
Одним із сучасних і досить точних методів прогнозу ризику прогресування різних захворювань, у тому числі і хронічного тонзиліту, є побудова багатофакторної регресійної моделі, яка включає низку предикторів, що можуть бути причиною прогресування запального процесу і розвитку метатонзилярних ускладнень.
Мета дослідження – на основі багатофакторного регресійного аналізу запропонувати новий підхід до прогнозу ризику прогресування хронічного тонзиліту у пацієнтів різної статі.
Матеріал і методи. Обстежено 100 пацієнтів віком від 18 до 70 років, серед яких 51 жінка та 49 чоловіків, з діагнозом хронічного тонзиліту.
Результати. Проаналізовано та відібрано 12 ймовірних факторів виникнення захворювання із рівнем значущості меншим 0,05 для групи чоловіків та жінок, для побудови багатофакторної регресійної моделі прогнозу ризику прогресування хронічного тонзиліту. Отримано гістограми залишкових відхилень, які розподілені симетрично, а також представлено нормально-ймовірнісну пряму, на якій відсутні систематичні відхилення. Наведені результати підтверджують статистичну гіпотезу про відповідність залишкових відхилень нормальному закону розподілу.
Розраховано величину коефіцієнта детермінації, яка становила 0,929 у групі чоловіків та 0,918 у групі жінок, що дає підстави стверджувати про врахування 92,9% факторів у групі чоловіків та 91,8% у групі жінок відповідно, у моделі прогнозу ризику прогресування хронічного тонзиліту та про високу її достовірність і прийнятність у цілому.
Висновки. Застосування даної моделі дасть змогу зменшити кількість розвитку потенційних метатонзилярних ускладнень та можливість проведення вчасного хірургічного лікування та профілактики захворювання.

СТРУКТУРНО-МЕТАБОЛІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ШКІРИ В УМОВАХ ЙОДОДЕФІЦИТУ

2025-01-14T14:42:26+02:00

Вступ. За даними ВООЗ, патологічні стани, які зумовлені недостатністю йоду, посідають третє місце серед найбільш розповсюджених неінфекційних захворювань людини. Йододефіцит може розвиватися незалежно від віку та статі, хоча є взаємозвʼязок із географічним місцем проживання, харчовими звичками. Дефіцит йоду порушує синтез тиреоїдних гормонів і, як наслідок, розвивається метаболічний дисбаланс із структурними змінами в організмі. Шкіра, як орган-мішень тиреоїдних гормонів, зазнає морфофункціональних змін, які мають етапність розвитку. Однак обмаль даних наукової літератури щодо комплексного вивчення шкіри в умовах йододефіциту із морфометричним аналізом у віковому аспекті та залежності від локалізації.
Мета дослідження – прослідкувати морфофункціональні зміни в тонкій та товстій шкірі в динаміці розвитку йододефіциту в постнатальному онтогенезі.
Матеріал і методи. Експеримент виконано на 50 білих безпородних щурах-самцях (по 25 тварин статевонезрілого (3-5 місяців) та статевозрілого (6-8 місяців) віку). По 11 тварин обидвох вікових груп становили 1-шу групу (контроль), по 14 тварин увійшли до другої та третьої дослідних груп із змодельованим йододефіцитом і забором матеріалу на 60-ту та 90-ту доби експерименту. Матеріал дослідження – депільована шкіра спинки, метатарсальних подушечок, їх гомогенат, кров, сеча. Проведено морфологічне, морфометричне, біохімічне дослідження із статистичною обробкою даних.
Результати дослідження. В умовах йододефіциту розвиваються набряково-дистрофічні зміни в епідермісі та дермі, які прогресують до 90-і доби експерименту. При зʼясуванні динаміки цих змін у віковому аспекті та із врахуванням топографічної приналежності встановлено певні особливості. Зокрема, стоншення епідермісу більш виражене в статевонезрілих тварин у шкірі метатарсальних подушечок і становить близько 92% (р˂0,001) вікової норми, а потовщення дерми тут перевищує контрольний показник на 5,4% (р˂0,001). Такі морфометричні параметри зумовлені зміною обʼємної щільності колагенових та еластичних волокон, що, у свою чергу, впливає на стан залоз шкіри. Поряд із цим, змінюється кровопостачання, оскільки морфофункціональних змін зазнає і вазальний компонент.
Висновок. Тиреоїдний дисбаланс, зумовлений дефіцитом йоду, супроводжується порушенням метаболічних процесів в організмі загалом та у складових шкіри, зокрема, не залежно від віку та локалізації і з тенденцією до прогресування морфологічних змін із збільшенням тривалості йододефіцитного стану.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПЕРЕБІГУ ВАГІТНОСТІ ТА ПОЛОГІВ У ЖІНОК З ОЖИРІННЯМ ТА ГЕСТАЦІЙНИМ ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ У ДОВОЄННИЙ ЧАС ТА ПІД ЧАС ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ

2025-01-09T12:49:20+02:00

Вступ. Дослідження проблеми ГЦД у жінок із ожирінням під час військової агресії в Україні на прикладі Харківської області і порівняння отриманих даних з довоєнним часом є актуальним завданням сучасного акушерства.
Мета дослідження - порівняльний аналіз перебігу вагітності та пологів у жінок з ожирінням, гестаційний період в яких ускладнився розвитком цукрового діабету, у довоєнний час та під час військової агресії в Харківській області.
Матеріал і методи: проаналізована документація звітів пологового відділення КНП ХОР «Обласна клінічна лікарня» з 2020 року з урахуванням загальної кількості пологів (окремо до військової агресії та під час неї).
Результати дослідження та їх обговорення. До початку військової агресії кількість пологів за 2020-2021 рр. дорівнювала 4102, з яких пологи у вагітних з ожирінням становили 157 випадків, що відповідає 3,83%, пологи в жінок з гестаційним діабетом - 188 (4,58%). Під час війни (2022-2023 рр.) відбулися 2201 пологи, з них у вагітних з ожирінням - 108 (4,91%), з ГЦД - 159 (7,22%). У жінок з ожирінням, в яких під час вагітності був визначений ГЦД, виявлено 112 (2,73%) випадків за період 2020-2021 рр. (перша група) та 89 (4,04%) за період 2022-2023 рр. (друга група), що вказує на збільшення кількості вагітних із ГЦД на тлі ожиріння в 1,48 раза.
Розродження за допомогою кесаревого розтину у вагітних із ожирінням та ГЦД відбулося у 44(39,8%) жінок до початку військової агресії, а в 41 (46,1%) - під час війни. З масою більше 4000 г народилося 35 (31,3%) та 24 (30%) плодів відповідно. Діабетичну фетопатію діагностовано в 36 (32,1%) випадках до війни і в 32 (36%) - під час воєнних дій. У стані асфіксії різного ступеня тяжкості народилося 46 (41,1%) немовлят до війни і 43 (48,3%) - під час війни. Серед інших ускладнень новонароджених відзначалася дистоція плечиків, що зумовлена макросомією у 16 (14,3%) та 14 (15,7%) відповідно до та під час воєнних дій; гіпоглікемія у 21 (18,8%) та 18 (20,2%), жовтяниця у 34 (30,4%) та 29 (32,6%), респіраторний дистрес синдром у 11 (9,8%) та 9 (10,1%), ураження ЦНС у 15 (13,4%) та 11(12,3%), відповідно.
Висновки. Серед екстрагенітальної патології у жінок з ожирінням і ГЦД під час воєнного стану підвищилася частота гіпертонічної хвороби (39,3%), патології щитоподібної залози (40,4%), анемія (20,2%), патології зору (19,1%). Серед акушерської патології збільшилася кількість передчасних пологів, макросомії, діабетичної фетопатії, кесаревого розтину. Отримані в нашому дослідженні дані дозволяють краще зрозуміти вплив ГЦД у жінок із ожирінням на акушерські та перинатальні ускладнення та їх розбіжності в довоєнний час і під час військової агресії.

ВПЛИВ КОРЕКЦІЇ МІКРОБІОМУ КИШКІВНИКА НА ПЕРЕБІГ НЕАЛКОГОЛЬНОЇ ЖИРОВОЇ ХВОРОБИ ПЕЧІНКИ

2025-01-09T13:14:06+02:00

Вступ. Неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) є однією з найпоширеніших хронічних захворювань печінки, що охоплює стани від накопичення жиру до запалення, фіброзу і цирозу. Тісний зв’язок із метаболічним синдромом свідчить про системний характер НАЖХП, адже його перебіг часто супроводжується ожирінням, інсулінорезистентністю, дисліпідемією та артеріальною гіпертензією. У світлі зростаючої поширеності цих станів актуальність пошуку нових підходів до лікування НАЖХП стає дедалі більшою. Роль мікробіоти кишечнику в розвитку НАЖХП привертає значну увагу. Зміни у складі мікробіоти асоціюються з порушенням метаболізму та системним запаленням, що сприяє прогресуванню захворювання. Одним із перспективних напрямів лікування є вплив на мікробіом шляхом застосування пробіотиків, які здатні коригувати дисбіоз та зменшувати запальні процеси. У цьому дослідженні було застосовано схему лікування, яка включала Saccharomyces boulardii CNCM I-745, Lactobacillus acidophilus (LA-5) та Bifidobacterium lactis (BB-12). Ці штами демонструють здатність покращувати стан кишечнику, знижувати рівень запалення та нормалізувати метаболізм ліпідів, що є важливими аспектами у лікуванні НАЖХП.
Мета дослідження – оцінити склад мікробіому кишечнику в пацієнтів із НАЖХП та визначити вплив пробіотичної терапії на метаболічні та запальні показники, а також ліпідний обмін.
Матеріал і методи. У дослідженні взяли участь 152 пацієнти з НАЖХП. Діагноз підтверджували за допомогою інструментальних методів та аналізу біохімічних показників. Композицію мікробіоти оцінювали методом кількісної ПЛР. Пацієнти отримували комбіновану пробіотичну терапію, після чого аналізували зміни мікробіому, біохімічних та ліпідних параметрів.
Результати. У пацієнтів із НАЖХП було зафіксовано дисбаланс мікробіоти зі збільшенням частки Firmicutes та Actinobacteria. Після терапії спостерігалися позитивні зміни у складі мікробіоти, включаючи зниження індексу F/B. Крім того, покращились показники метаболізму ліпідів, зменшився рівень тригліцеридів і холестерину, а також підвищився рівень ЛПВЩ. Маркери запалення, зокрема високочутливий С-реактивний білок, значно знизились.
Висновки. Дослідження підтверджує зв’язок між дисбіозом мікробіоти та метаболічними порушеннями при НАЖХП. Пробіотична терапія сприяла нормалізації мікробіому, зменшенню запалення та покращенню метаболічних показників, що підтверджує її доцільність як додаткового методу лікування.

ДИНАМІКА ГЕМАТОЛОГІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ЕНДОГЕННОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ У ДОРОСЛИХ, ХВОРИХ НА КІР, ІЗ РІЗНИМ СТУПЕНЕМ ТЯЖКОСТІ ЗАХВОРЮВАННЯ

2025-01-10T09:38:08+02:00

Вступ. Кір – висококонтагіозне інфекційне захворювання, що проходить із клінікою катару верхніх дихальних шляхів, кон’юнктивітом, етапною екзантемою та вираженим синдромом ендогенної інтоксикації.
Мета роботи – визначити ступінь ендогенної інтоксикації у дорослих, хворих на кір, та встановити її зв’язок із тяжкістю перебігу основного захворювання на основі вивчення показників гемодинаміки.
Матеріал і методи. Спостерігали 120 дорослих, хворих на кір. Діагноз підтверджували за епідеміологічними, клінічними та лабораторними критеріями, в Android-додатку розраховували інтегративні показники ендогенної інтоксикації та імунореактивності організму.
Результати дослідження та їх обговорення. Серед обстежених хворих - 64 жінки (53,33%) та 56 (46,66%) чоловіків. Середній вік – (32,16 ± 2,39) років. Переважали жителі міста Івано-Франківська – 72 (60,0%).
Вакцинальний статус пацієнтів: 29 осіб (24,16%) – отримали дві дози вакцини КПК, 66 (55,0%) – невакциновані, 25 (20,84%) – вакцинальний статус невідомий. Хворих розподілили на три групи, по дві підгрупи в кожній, залежно від вакцинального статусу. Контрольна група - 40 клінічно здорових та анамнестично інтактних донорів крові. При надходженні оцінювали гемограму, за результатами якої розраховували інтегративні гематологічні індекси. У ранньому періоді захворювання достовірно зростали індекси активності запалення та інтоксикації, що вказувало на порушення імунологічної реактивності (підвищення ІЗЛК, ІЛ ШОЕ та зниження ІЛГ) та формування адаптивної реакції організму (зменшення І лімф., ІСЕЛ, ІА). Порівнюючи отримані результати у вакцинованих та невакцинованих хворих відзначили, що на ранньому етапі захворювання різко пригнічується імунологічна реактивність в обох підгрупах внаслідок автоінтоксикації та збільшується кількість клітин-продуцентів цитокінів, що більш виражено у вакцинованих хворих.
Висновки. Упродовж останніх років на кір хворіють переважно особи молодого віку, міські жителі, не щеплені. Застосований мобільний додаток дозволяє визначити ступінь СЕІ, вибрати оптимальну тактику ведення пацієнта, є предиктором до прогнозування тяжкого та ускладненого перебігу кору в дорослих осіб.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ ТА СИМПТОМИ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ НЕКРОТИЗУЮЧОГО ФАСЦІЇТУ

2025-01-10T10:12:35+02:00

Вступ. Некротизуючий фасціїт (НФ) — це важке та загрозливе для життя захворювання, що уражає м'які тканини, зокрема фасцію та підшкірну клітковину, яке характеризується швидким прогресуванням, що може призвести до масштабного некрозу тканин, системної інтоксикації та навіть смерті, якщо діагностика та лікування затримуються. Раннє розпізнавання клінічних симптомів є вирішальним фактором для встановлення своєчасного діагнозу.
Мета дослідження – вивчити особливість прогресування клінічних ознак некротизуючого фасціїту на різних етапах догоспітального періоду.
Матеріал і методи. Проаналізовано первинну медичну документацію 150 пацієнтів, які упродовж 1999 – 2024 років лікувалися на клінічних базах Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького з приводу некротизуючого фасціїту.
Результати та їх обговорення. У результаті проведеного аналізу усі ознаки та симптоматика були розподілені на три групи: ранні, важкі та критичні симптоми. До початкових симптомів віднесені: набряк та збільшення в об’ємі анатомічного сегмента; біль непропорційний до видимого патологічного процесу чи анамнезу; зміна поверхні шкіри у вигляді «лимонної кірки»; гіперчутливість або втрата чутливості поверхні шкіри; зміна кольору шкіри; затримка капілярного наповнення шкіри та перепади локальної температури шкіри. До «важких симптомів» НФ віднесли наступні: субепідермальні міхурі з прозорим вмістом; збільшення кількості або розмірів міхурів, поява міхурів із геморагічним або каламутним вмістом; швидке екстенсивне розширення зони патологічного процесу; охоплення патологічним процесом більше одного анатомічного сегмента; відсутність ефекту від консервативного лікування; системні ознаки інфекції (SIRS) та ознаки інтоксикації; гарячка, гіпотонія, лейкоцитоз, гіперглікемія, гіпонатріємія. До критичних симптомів НФ віднесли: некрози шкіри на тлі усіх (або більшості) попередніх симптомів; крепітація (або наявність газоутворення) у підшкірній клітковині; гіпотонія, поліорганна недостатність і септичний шок.

Висновки. Клінічні симптоми НФ є динамічними та залежать від стадії захворювання. Своєчасне раннє розпізнавання як найменших початкових, так і критичних симптомів є ключем до порятунку життя. Лікарі усіх спеціальностей повинні бути обізнаними із проявами цієї хвороби. Це дозволить знизити рівень смертності та поліпшити результати лікування.

ПОРІВНЯННЯ МІНЕРАЛЬНОГО СКЛАДУ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ КРОЛИКІВ У НОРМІ, ПІСЛЯ КІСТКОРУЙНІВНОЇ ТРАВМИ ТА ПРИ РІЗНИХ ВАРІАНТАХ ЗАПОВНЕННЯ КІСТКОВОГО ДЕФЕКТУ ОСТЕОПЛАСТИЧНИМИ МАТЕРІАЛАМИ

2025-01-10T10:31:57+02:00

Вступ. Пошук ефективних методів лікування травм та дефектів щелеп із забезпеченням відновлення не тільки об’єму, але і якісних властивостей їх кісткової тканини належить сьогодні до першочергових завдань хірургічної стоматології, щелепно-лицевої хірургії та травматології.
Мета дослідження - вивчення особливостей посттравматичного відновлення мінерального складу кісткової тканини нижньої щелепи після експериментального нанесення кісткового дефекту та заповнення його різними остеопластичними матеріалами.
Матеріал і методи. Дослідження виконане на 145 статевозрілих, безпородних кроликах-самцях, масою 2,5-3,0 кг, віком 6-7 місяців.
Кістковий дефект моделювали в міжзубній ділянці коміркової частини нижньої щелепи. Стоматологічним бором формували трепанаційний отвір діаметром 3,0 мм та до 4 мм у глибину.
Тварин розподілено на 7 груп (по 20 кроликів залежно від заповнення дефекту: кров’яним згустком; ОКФ-Н; ОКФ-Н-Хітозан-Ампіцилін; β-ТКФ; Хітозан-A; Кол-К; Кол-К-Лінкоміцин. П’ять інтактних тварин використано для вивчення вмісту досліджуваних мінеральних елементів у кістковій тканині нижньої щелепи кролика в нормі.
Мінеральний склад кісткової тканини вивчали шляхом проведення атомно-абсорбційного та емісійного спектрального аналізу. Контроль здійснювали на 84-ту добу після нанесення травми.
Результати. Дослідження мінерального складу КТ НЩ тварин контрольної та експериментальних груп через 84 доби після нанесення кісткової травми засвідчило різний вміст досліджуваних мінеральних елементів та різне їх співвідношення, залежно від матеріалу, використаного для заповнення кісткового дефекту.
Отримані результати дослідження засвідчили, що мінеральний склад кісткової тканини нижньої щелепи кролика після нанесення кісткоруйнівної травми та заповнення кісткового дефекту різними кістковопластичними масами через 84 доби залишається дещо відмінним від норми і має характерні особливості, що залежать від використаного матеріалу. При цьому показники вмісту кальцію залишаються вищими від норми в усіх експериментальних групах, хоча при використанні ОКФ-Н, ОКФ-Н-Хітозан-Ампіцилін та Кол-К-Лінкоміцин є нижчими, ніж у контролі.
Показник фосфору повертається до норми лише при використанні матеріалу Кол-К, показник магнію – при використанні ОКФ-Н-Хітозан-Ампіцилін та Хітозан-A, показник натрію – при застосуванні β-ТКФ та Хітозан-A, а показник калію – при заповненні дефекту ОКФ-Н-Хітозан-Ампіцилін та у групі контролю.
Висновки. Мінеральний склад кісткової тканини змінюється після нанесення кісткоруйнівної травми за рахунок істотного збільшення показників вмісту кальцію, фосфору та магнію, які залишаються вищими, ніж в інтактних тварин до 84-ї доби експерименту. Менше вираженою є динаміка вмісту натрію та калію, їх показники на 84-ту добу експерименту істотно не різняться від норми. При використанні для заповнення кісткового дефекту остеопластичних матеріалів динаміка вмісту в кістковій тканині досліджуваних мінеральних елементів є іншою і відмінною від контролю. Найменш істотно різнились кількісні показники вмісту досліджуваних елементів з нормою при заповненні кісткового ефекту матеріалом ОКФ-Н та ОКФ-Н-Хітозан-Ампіцилін.

ПРОГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПУХЛИНОАСОЦІЙОВАНИХ МАКРОФАГІВ У ВИЖИВАННІ ПАЦІЄНТІВ ІЗ МЕТАСТАТИЧНИМ HER2-ПОЗИТИВНИМ РАКОМ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

2025-01-10T11:24:35+02:00

Останні дослідження вказують на суттєву роль пухлинного мікрооточення в ефективності терапії та виживаності хворих на різні типи раку, у тому числі HER2-позитивного раку молочної залози. Пухлиноасоційовані макрофаги є одними з найпоширеніших імунних клітин пухлинного мікрооточення, які мають як протуморогенні, так і протипухлинні властивості.
Мета дослідження – з’ясувати прогностичну роль макрофагів М1 (CD68+) і М2 (CD163+) у пацієнтів із метастатичним HER2-позитивним раком молочної залози.
Матеріал і методи. Ми досліджували пухлинну тканину 78 пацієнтів з метастатичним HER2-позитивним раком молочної залози. Зразки пухлинної тканини піддавалися імуногістохімічному дослідженню з антитілами до CD68+ та CD163+ для визначення фенотипу М1 та М2 макрофагів відповідно. Дані про категорію Т, категорію N та методи медикаментозної терапії отримані з первинної медичної документації. Для статистичного аналізу використовували метод Каплана-Мейєра, регресійний аналіз Кокса та логарифмічний ранговий критерій.
Результати. Середня тривалість періоду спостереження до реєстрації прогресування захворювання становила (21,3±2,79) місяців. Медіана виживаності без прогресування становила 14,3 місяця та 13,2 місяця для пацієнтів із високою та низькою експресією CD68+ відповідно (Log-rank p=0,6168), 14,9 місяця та 12,6 місяця для пацієнтів із низькою та високою експресією CD163+ відповідно (Log-rank p=0,0003). Спостереження за пацієнтами до смерті тривало, у середньому (35,0±2,98) місяців. Медіана загальної виживаності становила 24,1 місяця та 29,0 місяця для пацієнтів із високою та низькою експресією CD68+ відповідно (Log-rank p=0,5788) та 36,7 місяця та 22,0 місяця для пацієнтів із низькою та високою експресією CD163+ відповідно (Log-rank p =0,0001). Пацієнти, які отримують комбінацію трастузумабу з хіміотерапією, без метастазів у регіонарні лімфатичні вузли, з низькою експресією CD163+, а також пацієнти з гормонально-позитивним HER2-позитивним раком молочної залози, які застосовували гормональну терапію, мають кращу загальну виживаність.
Висновки. Висока експресія CD163+ є предиктором поганої виживаності без прогресування та загальної виживаності у пацієнтів із метастатичним HER2-позитивним раком молочної залози. Експресія CD68+ не мала прогностичного значення.

.

2025-01-15T09:06:05+02:00