Буковинський медичний вісник

№ 2 — 2025-07-14

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ ЛІКУВАЛЬНИХ РЕСУРСІВ У КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ ТА ПРОФІЛАКТИЦІ ХВОРОБ ПАРОДОНТА

І.В. Шилівський — 2025-07-14

Курортні природні лікувальні ресурси здавна привертають увагу вчених і є об’єктом досліджень у лікуванні хвороб пародонта завдяки їх значному терапевтичному ефекту. Зважаючи на значну поширеність в Україні різноманітних курортних лікувальних факторів, наукове обґрунтування їх застосування в лікуванні хвороб пародонта є актуальним і потребує подальшого вивчення.
Мета роботи – вивчити сучасні наукові тенденції щодо особливостей застосування лікувальних факторів природних курортів України в комплексній профілактиці та лікуванні хвороб пародонта.
Матеріал і методи. Пошук, систематизація, опрацювання та аналіз наукових джерел літератури, що висвітлюють дослідження щодо використання природних факторів у лікуванні захворювань пародонта. Використано аналітичний метод дослідження для аналізу 30 джерел літератури.
Результати та їх обговорення. У статті описано лікувальні властивості природних курортних ресурсів України. Вивчено та проаналізовано наукові джерела літератури, що висвітлюють методи комплексного лікування та профілактики захворювань пародонта з використанням природних курортних факторів України.
Висновки. Таким чином, вивчення властивостей природних курортно-лікувальних ресурсів України відкриває нові перспективи для комплексного лікування стоматологічних захворювань і продовжує традиції використання природних ресурсів у медицині на благо людства. Перспективним є застосування мінеральних вод, пелоїдів, озокериту, кліматотерапії в лікуванні та профілактиці хвороб пародонта, оскільки це значно знижує потребу в медикаментозній терапії.

БІОМАРКЕРИ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ: ГАЛЕКТИН-3 НОВИЙ СУЧАСНИЙ БІОМАРКЕР ФІБРОЗУ МІОКАРДА

Н.М. Кулаєць — 2025-07-14

Частота розвитку серцевої недостатності (СН) у загальній популяції досягла порогу епідемії, що є дуже важливою проблемою для сучасної медицини. Поширення СН серед дорослого населення розвинених країн становить 1-2 %, а з віком зростає більш ніж на 10 %. Кожен шостий пацієнт, що звертається до медичних закладів зі скаргами на задишку під час навантаження, має не своєчасно діагностовану СН [1].
Мета дослідження - вивчити біомаркери серцевої недостатності для адекватної оцінки профілю ризику конкретного пацієнта з різними фенотипами серцевої недостатності.
Матеріал і методи. Проведено аналіз джерел літератури, що включає міжнародні клінічні рекомендації, оригінальні дослідження та метааналізи існуючих джерел, проведено їх системний аналіз та узагальнення для діагностики СН та стратифікації ризику пацієнтів із СН.
Результати. У результаті проведеного аналізу даних літератури визначено низку важливих факторів, які свідчать про те, що галектин-3 відіграє значну роль у розвитку СН, ремоделюванні та процесах фіброзу міокарда [2-5]. Секреція галектину-3 регулюється плазматичною мембраною клітини, а експресія можлива в легенях, селезінці, шлунку, кишечнику, надниркових залозах, яєчниках, матці, серці, мозочку, підшлунковій залозі та печінці. Експресію галектину-3 пов’язують з його проліферативним ефектом на макрофаги та фібробласти. Фіброз та формування рубця є ключовими процесами ремоделювання серця. У цих процесах беруть участь фібробласти, міофібробласти та макрофаги. З’ясовано, що концентрація галектину-3 підвищується при фіброзувальних процесах у різних органах. У проведених дослідженнях продемонстровано подібну інформативність щодо прогнозу виживання хворих на серцево-судинні захворювання [5]. В інших дослідженнях галектин-3 зарекомендував себе як цінний біомаркер прогнозу кінцевого наслідку у хворих на ХСН, проте поступившись у точності діагностики основному біомаркеру NT-proBNP [6].
Висновки. Визначення біомаркерів серцевої недостатності може використовуватися не тільки для оцінки прогнозу, а й для виявлення пацієнтів з високим ризиком, які потребують уважнішого моніторингу та агресивнішої терапії. Поглиблене розуміння основної патофізіології серцевої недостатності, покращення здатності ідентифікувати пацієнтів високого ризику на ранніх етапах допоможе адаптувати терапію до унікального профілю конкретної людини, що, безсумнівно, підвищить ефективність терапії та призведе до поліпшення результатів лікування таких пацієнтів.

АНАЛІЗ ТУРБУЛЕНТНОСТІ СЕРЦЕВОГО РИТМУ: ПОКАЗНИКИ HRTO/HRTS ТА ІННОВАЦІЙНІ РОЗРАХУНКИ МОДЕЛІ ПРЕЦИЗІЙНОЇ КАРДІОЛОГІЇ У ПРОГРАМНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ АНАЛІЗУ ДАНИХ

В.К. Тащук — 2025-05-29

Мета роботи – об'єктивізувати аналіз кількісних показників ЕКГ за допомогою створення формули для обрахунку показників турбулентності серцевого ритму (HRTO та HRTS) у програмних інструментах для аналізу даних і доведення клінічних можливостей застосування запропонованої моделі.
Матеріал і методи. Обстежено 32 пацієнти з шлуночковими аритміями із застосуванням авторської методики визначення параметрів ТСР (HRTO та HRTS) холтерівського моніторингу ЕКГ, оцінки варіабельності серцевого ритму (ВСР) (SDNN, RMSSD), диджиталізації ЕКГ, ехокардіографії (ЕхоКГ), дослідженням ліпідного спектра крові, шкали тривоги НАDS, якості життя EQ-5D-3L, оцінкою болю за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ) та аналізом результатів коронароангіографії (КАГ).
Результати. Розроблено формули обрахунку ТСР, визначено їх взаємозв’язок із клініко-патогенетичними показниками обстежених хворих. У групі позитивного/негативного спрямування, залежно від динаміки показника HRTO (HRTO < 0% або HRTO > 0%), виявлена залежність переважання балів ВАШ при несприятливому розподілі HRTO (51,33±3,69% проти 34,11±2,58%, р<0,001, Δ%1-2=50,45%), у той же час відбувалася зворотна розбіжність кількості шлуночкових екстрасистол (ШЕ) (4,00±1,00% проти 13,50±4,50%, р<0,05, Δ%1-2=70,37%). За несприятливого розподілу показника HRTS реєструвалось зниження значення SDNN (100,43±7,23 мс проти 129,25±9,25 мс, р<0,02, Δ%1-2=22,29%), позитивне збільшення показника RMSSD у групі позитивної динаміки HRTS (160,65±27,15 мс проти 22,9±6,29 мс, р<0,001, Δ%1-2=95,74%). Зміни фракції викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ), залежно від розподілу HRTS (<2,5 мс/RR>), пов’язані зі значущим зростанням показника відношення шансів (ВШ: 3,11) при 95% довірчому інтервалі (ДІ: 0,62-15,71) (р<0,05), визначено достовірний зв’язок між збільшенням ВШ та показником HRTO (<0%>) при порівнянні 1-судинного пошкодження проти 2-3-судинного ураження коронарних артерій (ВШ: 0,42, ДІ: 0,08-2,25, р<0,05).
Висновки. 1. Запропонований інноваційний підхід до обрахунків показників HRTO та HRTS у програмному забезпеченні для аналізу даних демонструє значний потенціал для покращення прогнозування стану пацієнтів і визначення кінцевих точок лікування в моделі прецизійної кардіології. 2. За несприятливого розподілу HRTO спостерігалася більша кількість ШЕ (р<0,05) та негативне спрямування SDNN при несприятливому розподілі HRTS (р<0,02) при позитивній динаміці HRTS зі збільшенням RMSSD (р<0,001), кореляція між HRTO і тривалістю депресії ST у розподілі Пірсона і Спірмена є статистично значущою (p<0.01), зростання показника максимальних швидкостей диференційованої ЕКГ асоціюється зі зменшенням ризику згідно зі зниженням HRTO (р>0,1), зіставлення змін 1-судинного пошкодження проти 2-3-судинного ураження коронарних артерій з HRTO демонструє відношення шансів 0,42 (р<0,05). 3. Кореляційний аналіз показав слабкий позитивний зв'язок між HRTO та HRTS.

ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ГРИБКОВИЙ ПЕРИТОНІТ: ЗВІТ ПРО ДВА ВИПАДКИ

Ф.В. Гринчук — 2025-05-29

Грибковий перитоніт хоч і трапляється рідко, є значною медико-соціальною проблемою через високий рівень ускладнень і летальність, що досягає 30%. Захворюваність на грибкові інфекції в абдомінальній хірургії, зокрема, на післяопераційний перитоніт, зростає, що створює діагностичні труднощі і спричиняє погані результати лікування.
Мета дослідження – вивчення клінічних особливостей післяопераційного грибкового перитоніту.
Матеріал і методи. Аналіз літератури, представлення двох клінічних випадків верифікованого післяопераційного грибкового перитоніту. Випадок 1: чоловік, 52 р., з лівобічним піддіафрагмальним абсцесом після спленектомії з приводу травматичного розриву селезінки. Випадок 2: чоловік, 64 р., із загальним перитонітом після операції з приводу перфораційної виразки ДПК. Ретроспективний аналіз медичної документації пацієнтів (лабораторні результати, візуалізаційні обстеження, описи операцій, методи і результати лікування).
Результати дослідження. У обох хворих була стабільна гемодинаміка, помірний біль у животі, відсутність напруження м’язів черевної стінки, невиразний симптом Блюмберґа, субфебрильна температура тіла. Кількість лейкоцитів (8,2х109/л і 9,8х109/л) і нейтрофілів (паличкоядерні 8% і сегментоядерні 60%; мієлоцити 2%, паличкоядерні 9%, сегментоядерні 53%) значно не зростала. Біохімічні аналізи у випадку піддіафрагмального абсцесу були в межах норми, а у випадку загального перитоніту були незначні відхилення (загальний білок 59 г/л, сечовина 9,2 ммоль/л, креатинін 110 мкмоль/л, загальний білірубін 23 мкмоль/л), що остаточно не підтверджувало перитоніт. Візуалізація виявила вільну рідину, кількість якої збільшувалася. Чинником ризику післяопераційного грибкового перитоніту в обох хворих була коморбідність. Клінічні ознаки були невиразними, а стандартні лабораторні маркери не дали остаточного результату. Візуалізація значно підвищила точність діагностики. Остаточний діагноз верифікований тільки після мікробіологічного дослідження.
Висновки. Виникненню післяопераційного грибкового перитоніту сприяє коморбідність. Неспецифічні клінічні, лабораторні й візуалізаційні дані спричиняють затримку діагностики і лікування. Остаточний діагноз ґрунтується на мікробіологічному підтвердженні.

ЗАХИСНИЙ ВПЛИВ ЦИТИКОЛІНУ ПРИ ГОСТРІЙ ОБОРОТНІЙ ЦЕРЕБРАЛЬНІЙ ІШЕМІЇ У ЩУРІВ

С.В. Коновалов — 2025-05-29

Реваскуляризаційне втручання при ішемічному інсульті має значні часові та технологічні обмеження. Тому пошук нейропротекторних засобів залишається актуальним.
Мета роботи – оцінити нейропротекторний вплив цитиколіну в умовах гострої оборотної ішемії головного мозку в щурів.
Матеріал і методи. Для дослідження взяли 79 щурів-самців лінії Вістар, 65 з яких виконали 20-хвилинну субтотальну оборотну ішемію головного мозку шляхом одномоментного двобічного перев’язування внутрішніх сонних артерій. Тварин розподілили на три групи: 1-ша - псевдооперовані щури; 2-га – з ішемією-реперфузією без лікування (контрольна група); 3-тя – котрим одразу після ішемії-реперфузії вводили внутрішньовенно однократно препарат цитиколін. Оцінювали динаміку летальності та неврологічного статусу. Визначали функціональний стан центральної нервової системи за тестом «відкрите поле». Аналізували зміни біохімічних показників (глюкоза, лактат, сукцинатдегідрогеназа, малоновий альдегід, супероксиддисмутаза, сумарна активність NO-синтази) у соматосенсорній корі.
Результати. У групі цитиколіну, порівняно із групою контролю, летальність була вірогідно нижчою в 1-шу, 12-ту та 24-ту год спостереження (0%, 24%, 32%). Цитиколін значно зменшував неврологічний дефіцит у підгострому та відновному періодах гострого ішемічного ураження (за шкалою Stroke-index McGraw). Застосування цитиколіну призвело до збільшення тривалості епізодів горизонтальної локомоторної активності, у середньому, на 70,0 %. Використання цитиколіну достовірно зменшувало зростання рівня глюкози та лактату в ділянці соматосенсорної кори на 7-му добу, у середньому, на 17,5 % та на 32,0 %, на 14-ту - на 10,1 % та 41,1 %, рівень ферменту сукцинатдегідрогенази залишався у 2 рази вищим, а рівень малонового альдегіду був нижчим, у середньому, на 55,6 %, ніж у щурів групи контролю (р<0,05). Також на 7-му добу експерименту реєструвалось підвищення сумарної активності NO-синтази у групі цитиколіну, у середньому, на 11,1 %, а в групі контролю - на 82,4 %, на 14-ту - 10,0 % та 72,0 % (р<0,05) відповідно.
Висновки. Внутрішньовенне введення цитиколіну при ішемії головного мозку супроводжувалось позитивною динамікою змін неврологічного статусу, збільшенням виживаності тварин, нормалізацією патобіохімічних змін у соматосенсорній корі головного мозку в щурів, що дозволяє включити цей засіб до вторинних нейропротекторів.

ОСОБЛИВОСТІ УЛЬТРАСТРУКТУРНИХ ЗМІН У НИРКАХ БІЛИХ ЩУРІВ ПРИ РАПТОВІЙ ВІДМІНІ ДЕКСАМЕТАЗОНУ ПІСЛЯ ЙОГО ТРИВАЛОГО ВВЕДЕННЯ У ВИСОКИХ ДОЗАХ

О.М. Мартинчук — 2025-05-29

Мета роботи – встановити особливості ультраструктурних змін у ниркових гемокапілярах і епітеліоцитах ниркових канальців при тривалому введенні високих доз дексаметазону та після його раптового відмінення.
Матеріал і методи. Дослідження проведено на білих безпородних статевозрілих щурах-самцях, яким протягом 28 днів уводили дексаметазон із розрахунку 0,16 мг/кг. Після його відмінення проводили забір морфологічного матеріалу через 1, 3, 7, 14 та 28 діб. Ультраструктурне дослідження нирок проводили за загальними правилами.
Результати. Раптове відмінення дексаметазону після його попереднього тривалого введення у високих дозах на перших порах (з 1-ї по 7-му доби) мало своїм наслідком поступове усунення тих морфофункціональних судинних реакцій і залежного від них стану епітеліоцитів проксимального відділу ниркових канальців, які розвинулися в результаті дії препарату при його тривалому введенні (зниження пропускної здатності гемокапілярів, гідропічна дистрофія епітеліоцитів ниркових канальців). Однак на 14-ту добу після відміни препарату спостерігалося виражене зниження кровотоку через значно розширені гемокапіляри нирок з одночасним відновленням і прогресуванням дистрофічних процесів у епітеліоцитах ниркових канальців. У подальшому, до 28-ї доби експерименту відбувається зворотнє, практично повне відновлення морфофункціонального стану ультраструктурних компонентів нирок.
Висновки. 1. Раптове відмінення дексаметазону після його тривалого введення у високих дозах спочатку сприяє частковому відновленню ультраструктури ниркових капілярів і епітеліоцитів ниркових канальців.
2. 14-та доба характеризується різким зниженням кровонаповнення гемокапілярів на тлі помітного розширення їх просвіту з повторним прогресуванням дистрофічних процесів у епітеліоцитах ниркових канальців. 3. У віддалені терміни відбувається поступове практично повне відновлення морфофункціонального стану ультраструктурних компонентів нирок за рахунок адаптаційно-компенсаторних процесів.

ГОСТРИЙ КОРОНАРНИЙ СИНДРОМ: ПЕРСПЕКТИВА ВИВЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ HRTO/HRTS ТА МАРКЕРІВ ДИДЖИТАЛІЗОВАНОЇ ЕКГ У ПРЕЦИЗІЙНІЙ КАРДІОЛОГІЇ. КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК

В.К. Тащук — 2025-07-14

Гострий коронарний синдром посідає одне з провідних причин скорочення тривалості та якості життя. З розвитком комп’ютерних технологій відкрилися нові можливості обрахунку додаткових діагностичних маркерів за побудови першої похідної зубця Т, а також показників турбулентності серцевого ритму за впровадження інноваційних методик аналізу, що дозволяє розширити та вдосконалити діапазон діагностичних методів при гострому коронарному синдромі.
Мета дослідження – оцінити ефективність вивчення нових діагностично-прогностичних маркерів, отриманих при оцінці оцифрованої ЕКГ, та завдяки впровадженню інноваційних методик аналізу турбулентності серцевого ритму в пацієнтів з NSTEMI на прикладі клінічного випадку.
Результат дослідження. За даними диджиталізованої ЕКГ, встановили зниження ВМШ у зоні майбутньої ішемії до показника 0,87, що вказує на можливий розвиток NSTEMI та підвищення ВМШ у відведенні V2 до значення 2,47, що описує наявність гіпертрофічних змін лівого шлуночка. Значення HRTO дорівнювало -2,57%, що знаходилося в межах норми, тоді як HRTS складало 1,57 мс/RR при нормі >2,5 мс/RR.
Висновки. Впровадження вивчення додаткових показників оцифрованої ЕКГ та оцінка турбулентності серцевого ритму є перспективними маркерами для доповнення діагностичного арсеналу за NSTEMI. Представленим клінічним випадком хочемо підкреслити ефективність вивчення показника ВМШ диференційованої ЕКГ, зміни якого вказали на розвиток NSTEMI та наявності гіпертрофії ЛШ, а також виявили зниження значення HRTS за оцінки турбулентності серцевого ритму, що корелює з негативним серцево-судинним прогнозом.

ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ МЕЛАТОНІНУ ТА ОКРЕМИХ ЦИТОКІНІВ ПРИ ТУБЕРКУЛЬОЗІ ЛЕГЕНЬ ЗАЛЕЖНО ВІД ВАРІАНТА ФАРМАКОРЕЗИСТЕНТНОСТІ

Я.І. Тодеріка — 2025-07-14

У 2021 та 2022 роках у глобальному масштабі рівень захворюваності на туберкульоз зріс вдруге поспіль на 1,9%, що відображає наслідки порушення роботи служб боротьби з туберкульозом через пандемію COVID-19. У Європейському регіоні зростаючу тенденцію ВООЗ зафіксувала між 2021 і 2022 роками (2,5%).
Концентрація мелатоніну досліджувалася при різних аутоімунних та алергічних захворюваннях. Вважається, що мелатонін може індукувати вироблення цитокінів периферичною кров’ю людини. Однак дослідження рівня мелатоніну в плазмі крові та його вплив на клінічний перебіг захворювання у хворих на туберкульоз легень все ще дуже обмежені.
Мета роботи – визначити рівень мелатоніну та концентрацію окремих цитокінів у плазмі крові хворих на туберкульоз легень з метою оцінки їх впливу на перебіг специфічного туберкульозного процесу.
Матеріал і методи. Визначення рівня мелатоніну та рівня цитокінів (зокрема, інтерлейкінів-6 та 10) у плазмі крові проводили впродовж перших двох тижнів антимікобактеріального лікування. У дослідження включено 30 пацієнтів із новими випадками туберкульозу легень зі збереженою чутливістю, 30 пацієнтів - із множинною лікарською стійкістю.
Результати дослідження. Визначено рівень мелатоніну в плазмі крові хворих на туберкульоз легень та залежно від фармакорезистентності.
Проведено аналіз тяжкості інтоксикаційного синдрому в обстежуваних пацієнтів з використанням власної розробленої шкали. Досліджено концентрацію окремих цитокінів у плазмі крові хворих на туберкульоз легень та проведений кореляційний аналіз (коефіцієнт кореляції Пірсона) з визначенням їх кореляційного співвідношення з мелатоніном.
Висновки. Середнє значення мелатоніну в групі 1 становило 33,2±1,2 пг/мл та 29,4±2,3 пг/мл у групі 2, у контрольній групі – 46,2±0,8 пг/мл (р=0,035). Доведено, що вміст ІЛ-6 у досліджуваних групах пацієнтів вірогідно перевищував показник ПЗО: у групі 1 рівень ІЛ-6 був вищим у 11,04 раза, у групі 2 – у 13,9 раза (р<0,001). Концентрація ІЛ-10 у плазмі крові хворих на ТБ достовірно підвищується: у групі 1 рівень ІЛ-10 був вищим у 2,2 раза, у групі 2 – в 1,7 раза (р<0,001, відповідно). Коефіцієнт лінійної кореляції показав, що у хворих на ТБ між рівнем ІЛ-6 та мелатоніном майже відсутній кореляційний зв'язок ( r = 0,14), однак між рівнем ІЛ-10 та мелатоніном наявний позитивний, тісний зв'язок ( r = 0,73).

ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ФНП–Α У СИРОВАТЦІ КРОВІ МОРСЬКИХ СВИНОК ЗА УМОВ ФОРМУВАННЯ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО АЛЕРГІЙНОГО АЛЬВЕОЛІТУ, АСОЦІЙОВАНОГО З ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЮ ПНЕВМОНІЄЮ ТА ЙОГО КОРЕКЦІЯ КОРВІТИНОМ ТА L- АРГІНІНОМ

О.Л. Іванків — 2025-07-14

Вступ. ФНП-α виробляється імунокомпетентними клітинами та бере участь у комплексній регуляції запальних та імунних процесів в організмі людини. Зважаючи на це, він може бути важливим прогностичним критерієм для різних захворювань, у тому числі для коморбідної патології, якій за останній час приділяється значна увага в наукових публікаціях.
Мета дослідження – визначити рівень ФНП-α у сироватці крові морських свинок за умов формування експериментального алергійного альвеоліту, асоційованого з експериментальною пневмонією та під час корекції L-аргініном і корвітином. З'ясувати роль цих змін для патогенезу досліджуваних патологій.
Матеріал і методи. Експериментальні дослідження визначення ФНП–α проводили в сироватці крові морських свинок (самців) з експериментальним алергійним альвеолітом, поєднаним з експериментальною пневмонією на 7-му, 14-ту, 21-шу доби експерименту. Модель експериментального алергійного альвеоліту та експериментальну модель пневмонії відтворювали за методом Регеди М.С. Визначення рівня ФНП-α в результаті корекції корвітином і корвітином з L-аргініном проводили на 21-шу добу досліду. Вміст ФНП-α визначали за допомогою твердофазного імуноферментного аналізу (ELISA). При цьому використовували набір реактивів для кількісного імуноферментного аналізу відповідного цитокіну виробництва ”Diaclone” (Франція).
Результати дослідження. У результаті проведеного обстеження встановлено істотне підвищення рівня ФНП–α у сироватці крові морських свинок з експериментальним алергійним альвеолітом, поєднаним з експериментальною пневмонією. Найвищий рівень був зафіксований на 21-шу добу експерименту порівняно з контрольною групою. У результаті лікування корвітином та корвітином з L-аргініном зафіксували зниження рівня ФНП-α, особливо під час поєднання двох вказаних засобів.
Висновки. Визначення рівня ФНП-α під час досліджуваної коморбідної патології може бути важливим прогностичним фактором у діагностиці та лікуванні захворювань легеневої патології, а також критерієм перебігу запального процесу.
Доведена протизапальна та імунокоригувальна роль L-аргініну та корвітину під час лікування коморбідної патології, а саме експериментального алергійного альвеоліту, поєднаного з експериментальною пневмонією у морських свинок.

ОСОБЛИВОСТІ ГІПЕРПЛАСТИЧНОЇ ПАТОЛОГІЇ ЕНДОМЕТРІЯ НА ТЛІ ЕНДОКРИННИХ ТА МЕТАБОЛІЧНИХ РОЗЛАДІВ

М.Л. Кузьоменська — 2025-07-14

У межах клініко-статистичного дослідження здійснено оцінку характеру перебігу гіперпластичних змін ендометрія у жінок репродуктивного віку, які мають метаболічні порушення.
Мета дослідження – з’ясування патогенетичних механізмів розвитку гіперпластичних трансформацій ендометрія в умовах наявності ендокринно-метаболічної дисфункції, що дозволить оптимізувати підходи до діагностики та лікування цієї патології.
Матеріал і методи. У дослідженні проаналізовано дані 180 пацієнток репродуктивного віку з підтвердженою неатиповою гіперпластичною патологією ендометрія (включаючи гіперплазію та ендометріальні поліпи), що розвивалась на тлі метаболічного синдрому. Діагностичний протокол включав проведення гістероскопії та морфологічне дослідження зразків ендометрія.
Результати дослідження. При аналізі родинного анамнезу в 38 пацієнток виявлено випадки онкологічних захворювань матки та молочних залоз серед близьких родичок, а в 11 жінок — рак яєчників. Раннє менархе мали 52 жінки, а 61 — хронічні запальні захворювання статевих органів. У 49 пацієнток виявлено безпліддя, з яких у 19 — ендокринне генезу. Найпоширенішими супутніми порушеннями були артеріальна гіпертензія (47,7 %) та ожиріння (14,4 %). У 124 жінок - рецидивні маткові кровотечі, що потребували гормональної терапії або симптоматичного лікування. У всіх пацієнток підтверджено гіперплазію ендометрія, з яких 43,3 % мали супутні фонові або передракові стани шийки матки. Лікування включало хірургічне втручання та гормонотерапію, спрямовану на нормалізацію менструального циклу та запобігання повторним кровотечам.
Висновки. Гіперпластичні зміни ендометрія є складною патологією, що виникає внаслідок взаємодії кількох функціональних систем організму. Такий патогенетичний механізм зумовлює потребу в персоналізованому підході до обстеження та терапії пацієнток, з обов’язковим урахуванням вікових особливостей, репродуктивного анамнезу, стану ендокринної системи, наявності метаболічного синдрому, а також супутніх соматичних та гінекологічних захворювань.

ІНТРАОПЕРАЦІЙНІ СИМПТОМИ ТА ПРИНЦИПИ ХІРУРГІЧНОЇ САНАЦІЇ ПРИ НЕКРОТИЗУЮЧОМУ ФАСЦІЇТІ

І.В. Стояновський — 2025-07-14

Некротизуючий фасціїт (НФ) – це швидкопрогресуюча, життєзагрозлива інфекція м’яких тканин, яка характеризується вираженим некрозом фасції, підшкірної клітковини та прилеглих структур з розвитком тяжкої системної інтоксикації.
Мета дослідження – на основі систематизації інтраопераційних ознак НФ сформулювати основні принципи виконання хірургічного втручання та охарактеризувати критерії ефективної або ж неефективної санації НФ.
Матеріал і методи. Дане дослідження ґрунтується на аналізі спостережень за пацієнтами, які перебували в лікувальних установах, що є базами клінік хірургії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького протягом 1999-2024 років.
Результати та їх обговорення. На основі спостережень за даними пацієнтами нами встановлені основні інтраопераційні ознаки, що були характерними для НФ: відсутність кровотечі, наявність некротичних тканин, гній у вигляді «помийної рідини», газ у тканинах, легка дисекція. Дані інтраопераційні ознаки мають вирішальне значення для підтвердження діагнозу та визначення об’єму хірургічного втручання. Розпрацьовано «алгоритмічний» Протокол хірургічного втручання, який передбачає виконання чотирьох стандартизованих послідовних етапів операції: хірургічний доступ, верифікація НФ, ексцизійний етап (визначення меж поширення НФ), завершальний етап (гемостаз, санація ранових порожнин, пухке дренування).
Висновок. Некротизуючий фасціїт є тяжким поліетіологічним захворюванням, що часто має замаскований характер розвитку та перебігу, який потребує чітких виважених та послідовних хірургічних дій для забезпечення проведення адекватної діагностичної та лікувальної програми. Забезпечення алгоритмічної послідовності діагностично-лікувальних дій дає можливість зменшити летальність при НФ з 29,0% до 12,0%.

КОМБІНОВАНА ІМУНОСУПРЕСИВНА ТЕРАПІЯ У ПАЦІЄНТІВ З ТЯЖКИМ ПЕРЕБІГОМ ХРОНІЧНОГО МІОКАРДИТУ ТА ШЛУНОЧКОВИМИ АРИТМІЯМИ

Р.М. Кириченко — 2025-07-14

Мета роботи – оцінити ефективність комбінованої імуносупресивної терапії азатіоприном та метилпреднізолоном щодо корекції шлуночкових порушень серцевого ритму в пацієнтів із тяжким перебігом хронічного міокардиту на основі результатів 6-місячного спостереження.
Матеріал і методи. У дослідження залучено 50 пацієнтів із тяжким перебігом хронічного міокардиту, тривалістю понад 6 місяців та фракцією викиду (ФВ) ЛШ <40 %. Пацієнтів розподілили на дві групи: до 1-ї включено 26 осіб без позитивної динаміки на тлі попереднього призначення ГК. Даним хворим призначено азатіоприн (імуран) у дозі 1 мг/кг маси тіла протягом 6 міс. у комбінації з метилпреднізолоном у дозі 0,25 мг/кг на добу протягом 3 міс. зі зниженням дози на 1 мг на тиждень до відміни через 6 місяців. Другу групу склали 24 хворих, які попередньо не отримували ГКС, їм було призначено метилпреднізолон у дозі 0,25 мг/кг на добу протягом 3 міс.,зі зниженням дози за аналогічною схемою. Добовий моніторинг ЕКГ, магнітно-резонансну томографію серця та трансторакальну ехокардіографію проводили до призначення імуносупресивної терапії та через 6 міс. лікування.
Результати. До призначення імуносупресивної терапії обидві групи хворих були зіставними за вихідними параметрами структурно-функціонального стану серця, наявністю запальних і фібротичних змін міокарда та частотою порушень серцевого ритму. Через 6 міс. виявлено зниження іКДО, у середньому, на 15,2 % (р <0,01) та на 12,1 % (р<0,05) у пацієнтів 1-ї та 2-ї груп відповідно. При цьому ФВ ЛШ у пацієнтів 1-ї групи була більшою, у середньому, на 12,5 % (р<0,05), порівняно з такою у хворих 2-ї групи. Згідно з аналізом, ХМ ЕКГ через 6 міс. спостереження виявлено, що в пацієнтів 2-ї групи кількість шлуночкових екстрасистол та епізодів НШТ в 1,5 та 2 рази, відповідно, перевищували аналогічні показники пацієнтів 1-ї групи. За результатами МРТ серця, через 6 міс. у хворих 1-ї групи кількість сегментів ЛШ, уражених запальними змінами, зменшилась із (7,2 ± 0,8) до (2,1 ± 0,21) сегм. (р <0,001), у 2-й групі - із (5,4 ±0,77) до (2,8 ± 0,25) сегм. (р <0,001). Кількість сегментів із фібротичними змінами була зіставною в обох групах і склала, у середньому, (4,6 ± 0,45) та (4,2 ± 0,41) відповідно.
Висновки. У пацієнтів із тяжким перебігом міокардиту прийом комбінованої імуносупресивної терапії азатіоприном та глюкокортикоїдами протягом 6 місяців супроводжувався достовірним покращенням систолічної функції ЛШ, зменшенням кількості сегментів із запальними та фібротичними змінами, за даними МРТ серця, а також значним зменшенням частоти шлуночкових аритмій, зокрема епізодів нестійкої шлуночкової тахікардії порівняно з хворими, які отримували терапію метилпреднізолоном.

ОСОБЛИВОСТІ УЛЬТРАСТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ НИРОК ЩУРІВ ЗА РІЗНИХ МЕТОДІВ РЕГІДРАТАЦІЇ ПІСЛЯ ЗАГАЛЬНОГО ЗНЕВОДНЕННЯ ТЯЖКОГО СТУПЕНЯ

Х.І. Вахновська — 2025-07-14

Мета роботи – встановити особливості ультраструктурної перебудови нирок білих щурів при застосуванні різних методів регідратації після загального зневоднення тяжкого ступеня.
Матеріал і методи. Експерименти проведено на 24 білих щурах-самцях, які були розподілені на пʼять груп по 6 щурів у кожній: контрольна, група з моделюванням тяжкого ступеня зневоднення і три групи, яким проводилася регідратація після тяжкого ступеня зневоднення різними способами. Ультраструктурне дослідження нирок проводили за загальними правилами.
Результати. Застосування різних методів регідратації після обезводнення у щурів мають якісно однаковий, але різний у кількісному відношенні вплив на процеси відновлення в паренхімі нирок. При вживанні з метою регідратації питної води без обмеження вже через одну добу зміни, що були виявлені при тяжкому ступені зневоднення, не тільки зберігалися, але і значно поглиблювалися. При застосуванні фізіологічного розчину без обмеження його вживання динаміка функціонального стану стінок гемокапілярів і епітеліоцитів проксимальних відділів ниркових канальців була подібною до такої, що відзначена в попередній групі спостереження. Однак інтенсивність змін була меншою, а темпи їх розвитку - вищими. Найефективніша - дозована корекція питною водою.
Висновки 1. Застосування різних методів регідратації після безводного періоду у щурів здійснює на структурну організацію їх нирок якісно однаковий, але різний у кількісному відношенні вплив. 2. При корекції водою без обмеження в першу добу спостерігалося подальше поглиблення розладів кровообігу, що зареєстровані після зневоднення. Через три доби відзначені зворотні зміни, які продовжувалися і в наступні терміни спостереження. 3. Застосування фізіологічного розчину без обмежень порівняно ефективніше, ніж необмежене застосування питної води. Однак характер і динаміка структурного ремоделювання у нирках були аналогічними, хоча і менш інтенсивними. 4. Найбільш ефективне-дозоване застосування питної води.

РАНОВА ІНФЕКЦІЯ ЗОВНІШНОГО ВУХА

Ю.Й. Голик — 2025-07-14

Мета роботи – з’ясувати частоту, ймовірні причини нагноєння післятравматичних ран зовнішнього вуха.
Матеріал і методи. Упродовж 2006-2021 років в опікове відділення Львівського обласного госпіталю ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи м. Львова в ургентному порядку поміщено на лікування 49 постраждалих з травмами зовнішнього вуха, отриманими під час дорожніх аварій – 17 (34,7%), бійки –16 (32,7%), роботи з ріжучими інструментами – 10 (20,4%), укусу собаки – 6 (12,2%). Першу медичну допомогу потерпілим надано лікарями швидкої допомоги, травмпунктів та хірургічних кабінетів поліклінік. Первинна хірургічна обробка ран полягала в зупинці кровотечі, видаленні сторонніх тіл та згустків крові, промиванні ран розчинами антисептиків, кусаних – мильним розчином. Швів не накладали. До 12 годин від отримання травми госпіталізовано 26 (53,1%) потерпілих, після 12 годин – 23 (46,9%).
Результати дослідження. Операції виконано впродовж 1 год від госпіталізації – 23 (46,9%), 2-4 год – 13 (26,5%), 5-8 год – 13 (26,6%) потерпілим. Одноетапні операції застосовано у 25 (51,1%) випадках, двоетапні – у 24 (48,9%). Автохрящ для заміщення дефекту використано у 24 (48,9%) пацієнтів, позавушний клапоть – у 25 (51,1%) випадках. Післяопераційні ускладнення виникли в 7 (14,3%) пацієнтів: нагноєння рани – у 3 (6,1%), флегмона – у 2 (4,1%), некроз клаптя – у 2 (4,1%). Серед госпіталізованих до 12 годин від отримання травми ускладнення розвинулось в 1 (3,8%), після 12 годин – у 4 (17,4%). Можна припустити, що причиною цього стала поява інфекції в уражених тканинах, а проведення належної первинної хірургічної обробки рани вже не було спроможне її зупинити. Якщо в постраждалих із кусаними ранами нагноєння рани виникло у 2 (4,1%), то в решти – у 3 (6,1%) осіб.
Висновки. Нагноєння рани при заміщенні посттравматичних дефектів зовнішнього вуха – найчастіше післяопераційне ускладнення. Звернення за спеціалізованою медичною допомогою після 12 годин від отримання травми та кусані рани – фактори підвищеного ризику нагноєння рани вуха.

ПАТОФІЗІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ МОДУЛЯЦІЇ АКТИВНОСТІ ГАМК-РЕЦЕПТОРІВ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ ХВОРОБІ АЛЬЦГЕЙМЕРА

Є.П. Дрезналь — 2025-07-14

Щорічне збільшення у світі кількості людей старшого віку призводить до того, що захворювання, пов'язані зі старінням людини, набувають все більшої актуальності. Існуючі та нові дані свідчать про значну роль ГАМК-ергічної системи в механізмах розвитку хвороби Альцгеймера. Зокрема відомо, що використання ГАМК-ергічних сполук пов’язане з покращенням пізнання. Деякі з ноотропів протидіють нейротоксичності β-амілоїду через активацію ГАМК-ергічної нейротрансмісії та самі по собі виявляють антиамілоїдогенну дію, що призводить до зниження його відкладення. Тим не менш, залишається багато незрозумілих питань, відповіді на які могли б сприяти профілактиці та лікуванню патології. Мета роботи – вивчення впливу карбацетаму, як модулятора ГАМК-рецепторів, на поведінкову реакцію щурів різного віку зі скополаміноіндукованою хворобою Альцгеймера.
Матеріал і методи. Експерименти проводили на нелінійних білих статевозрілих і старих самцях щурів. Хворобу Альцгеймера моделювали скополаміну гідрохлоридом (Sigma, США), який вводили внутрішньоочеревинно (в/п) у дозі 1 мг/кг маси тіла 1 раз на добу протягом 27 днів. На 28-му добу внутрішньочеревно вводили карбацетам у дозі 5 мг/кг 1 раз на добу протягом 14 днів. Функціональний стан центральної нервової системи оцінювали за поведінковою реакцією щурів у «відкритому полі» та тестами умовного рефлексу пасивного уникнення. Результати обробляли статистично за допомогою t-критерію Стьюдента. Відмінності вважали статистично достовірними при р≤0,05.
Результати. На основі наших досліджень ми встановили, що карбацетам позитивно змінює показники рухової, орієнтовно-навчальної активності, емоційних реакцій і вегетативної поведінки у щурів із хворобою Альцгеймера. Збільшення латентного періоду входу в темний блок після введення карбацетаму свідчить про ефективну підтримку умовного рефлексу пасивного уникнення на електричне больове подразнення. Показано покращення когнітивних функцій щурів різного віку з хворобою Альцгеймера за допомогою нового ендогенного модулятора ГАМК-ергічної системи.
Висновок. Модуляція ГАМК-рецепторів карбацетамом підтверджує припущення щодо їх ролі в механізмах адаптації, навчальної діяльності та пам’яті у щурів різного віку з експериментальною хворобою Альцгеймера.

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ЛІКУВАННЯ ЕКТРОПІОНУ НИЖНЬОЇ ПОВІКИ ЗА ДОПОМОГОЮ ПОЛІПРОПІЛЕНОВИХ СІТЧАСТИХ МАТЕРІАЛІВ

Р.Л. Валіхновський — 2025-07-14

Мета роботи – оцінка клінічної ефективності та безпечності застосування поліпропіленової сітки в комплексному хірургічному лікуванні рубцевого ектропіону нижньої повіки.
Матеріал і методи. У межах проспективного клінічного спостереження прооперовано 58-річну пацієнтку з посттравматичним рубцевим ектропіоном. Виконано комбіноване втручання: імплантація поліпропіленової сітки (80×20 мм), латеральна кантопексія, ревізія рубців.
Застосовано інструментальні методи діагностики (ультразвукова томографія, КТ), біомеханічний контроль натягу імплантату (0,4 Н), а також стандартизоване динамічне спостереження до 6 місяців.
Результати дослідження. Показано зменшення горизонтальної діастази з 2,1мм до 0,3мм, повне відновлення герметизації повіки та відсутність рецидиву. Імплантат успішно інтегрувався у фіброзно-васкуляризовану тканину без контурних дефектів чи ускладнень. Пацієнтка відзначила зникнення дискомфорту, покращення зорового сприйняття та задоволення результатом як з функціонального, так і з естетичного погляду. Отримані результати свідчать про високу ефективність та безпечність запропонованої методики. Поліпропіленова сітка забезпечує двовекторну стабілізацію повіки та може розглядатися як альтернатива традиційним трансплантаційним методам у складних випадках.
Висновки. Підкреслюють ефективність комплексного індивідуалізованого підходу та необхідність подальших досліджень для удосконалення лікувальних стратегій при складних формах ектропіону.

АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ОКСИДАТИВНОГО СТРЕСУ ПРИ ПЕРИНАТАЛЬНІЙ ПАТОЛОГІЇ У ПЕРЕДЧАСНО НАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ

О.С. Годованець — 2025-07-14

Баланс механізмів вільнорадикального окиснення та антиоксидантної системи захисту є важливою умовою адаптації організму при переході до нових умов існування після народження. Вплив гіпоксії за умов морфо-функціональної незрілості в передчасно народжених дітей (ПНД) є причиною розвитку порушень внутрішньоклітинного метаболізму, що спричиняє дисметаболічний дистрес–синдром, який є предиктором розвитку тяжких форм соматичної дисфункції в постнатальному періоді. Формування розладів фізичного, нервово-психічного розвитку, розвиток функціональної та хронічної патології у дітей у подальші роки життя є наслідком перенесеного гіпоксичного ураження організму після народження.
Мета дослідження – вивчити діагностичну цінність маркерів вільнорадикального окиснення та антиоксидантної системи захисту організму в передчасно народжених при перинатальній патології, за умов пологового стресу та гіпоксії, на основі дослідження пуповинної крові.
Матеріал і методи. Основну групу склали 38 дітей, народжених при терміні гестації 32-34 тижні, які мали клінічні прояви перинатальної патології тяжкого ступеня; групу порівняння склали 27 умовно здорових ПНД гестаційним віком при народженні від 35 до 37 тижнів, показники додаткових методів обстеження яких слугували контрольними для порівняння результатів новонароджених основної дослідної групи. Критеріями виключення були: термін гестації, вік дитини при народженні 37 повних тижнів і більше, маса тіла 2500 г і більше, наявність ознак внутрішньоутробної інфекції та природжених вад розвитку. Проаналізовано особливості адаптації дітей після народження і патологічні стани раннього неонатального періоду з урахуванням провідної симптоматики захворювань. Проаналізовано особливості адаптації дітей після народження і патологічні стани раннього неонатального періоду з урахуванням провідної симптоматики захворювань. Додаткові методи дослідження включали комплекс показників ВРО та АОСЗ, а саме: рівень малонового альдегіду та окиснювальної модифікації білків; рівень церулоплазміну, каталази, HS-груп, активність глутатіонпероксидази, глутатіонредуктази, глутатіон-S-трансферази та глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Обстеження проведено із дотриманням основних положень про права людини та біомедицину. Статистична обробка отриманих даних проведена з використанням ліцензованих програм Statistica (StatSoft Inc., Version 7), Microsoft Excel (AtteStat, Version 12.5) та MedCalc Software (Version 16.1).

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК СВІТЛОКЛІТИННОГО ВАРІАНТА ПАПІЛЯРНОЇ КАРЦИНОМИ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ

М.В. Скалецький — 2025-07-14

Сучасні дані наукової медичної літератури свідчать, що метастази в щитоподібну залозу, незважаючи на її добре кровопостачання, трапляються досить рідко та становлять близько 1-3% злоякісних пухлин даного органа. Натомість, результати вивчення серій автопсій засвідчують наявність метастазів у щитоподібній залозі до 24% пацієнтів із поширеним злоякісним процесом.
Мета дослідження - вивчити клінічний випадок пацієнта з папілярною карциномою щитоподібної залози.
Розглянуто клінічний випадок: Пацієнт М., 75 років, звернувся з приводу багатовузлового зоба.
Результати дослідження. На момент звернення гормони ЩЗ відповідали стану еутирозу, скарги –наявність вузлів у щитоподібній залозі та відчуття дискомфорту. В анамнезі є операційні втручання: 25 років тому – лівобічна нефректомія, спленектомія з приводу новоутворення в нирці (виписки не надано); 10 років тому – простатектомія та орхектомія з приводу злоякісного новоутвонення простати (виписки не надано). Лабораторні показники в межах норми.
На підставі анамнестичних даних, результатів об’єктивного обстеження та даних ультразвукового дослідження, пацієнту поставлено діагноз: багатовузловий еутиреоїдний зоб.
Тироїдектомію проведено в плановому порядку. Підозри щодо онкологічного захворювання ні до, ні в часі операційного втручання не виникало.
Гістологічний висновок: Світлоклітинний варіант папілярної карциноми щитоподібної залози.
Висновок онколога: проведене лікування здійснене за радикальною схемою та радіойодтерапія даному пацієнту не показана. Призначено замісну терапію – “еутирокс” - 100 мкг.
При повторних оглядах стан пацієнта задовільний, скарги відсутні.
Висновок. Хоча метастази в щитоподібну залозу трапляються рідко, їх слід розглядати в пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями в анамнезі, зокрема, з нирково-клітинним раком.

ПОРІВНЯННЯ ПОСТТРАВМАТИЧНОЇ ДИНАМІКИ ЯКОСТІ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ ЗАЛЕЖНО ВІД ВИДУ І ЛОКАЛІЗАЦІЇ КІСТКОВОЇ ТРАВМИ

О.О. Адамович — 2025-07-14

До кісткових ушкоджень щелепно-лицевої ділянки належать травматичні злами щелеп різної етіології та постекстракційні кісткоруйнівні травми. Одним із критеріїв вибору оптимального алгоритму лікування кісткових дефектів та профілактики їх ускладнень є оцінка якості кісткової тканини щелеп, посттравматична динаміка якої залежить від виду травми та обраного способу відновлення цілісності кістки.
Мета дослідження – визначення нормативних показників щільності кісткової тканини різних ділянок нижньої щелепи в інтактного щура та з’ясування закономірностей їх динаміки після кісткоруйнівної травми.
Матеріал і методи. Дослідження виконано на 35 статевозрілих безпородних щурах-самцях віком 3-3,5 місяця та масою тіла 180–210 г.
Тварин розподілено на три групи по 10 особин, ще 5 тварин склали контрольну групу. Травму моделювали шляхом порушення цілісності кісткової тканини нижньої щелепи за допомогою стоматологічного бора в ділянці кута щелепи (1-ша група) і в міжзубному просторі (2-га група), та шляхом екстракції другого великого кутнього зуба (3-тя група). Контроль якості кісткової тканини травмованої, суміжних і симетричних ділянок нижньої щелепи проводили з використанням дентального радіовізіографа фірми «Siemens» з програмним забезпеченням TrophyRadiology через один, два і три тижні після нанесення травми. Показники щільності визначали в умовних одиницях сірості (УОС).
Результати. Встановлено, що найнижчі показники щільності кісткова тканина тіла нижньої щелепи має в ділянці кута, найвищі – у ділянці великих кутніх зубів. Всі показники є симетричними. Посттравматична динаміка якості кісткової тканини в різних ділянках нижньої щелепи є різною, залежно від локалізації та виду травми. У ділянках травми, незалежно від її локалізації та походження, спостерігали однакову динаміку щільності кісткової тканини – упродовж двох тижнів експерименту виявлено достовірне зростання досліджуваного показника та зниження його до кінця третього тижня. Після нанесення травми в ділянку кута щелепи зміни щільності кісткової тканини в інших досліджуваних ділянках не спостерігали. Після нанесення травми в ділянці міжзубного проміжку спостерігали зниження щільності кісткової тканини в симетричній до травмованої ділянки міжзубного проміжку зліва та в ділянках різців з обох боків і зростання досліджуваного показника в ділянці великих кутніх зубів з обох боків. Після екстракції другого великого кутнього зуба щільність кісткової тканини в симетричній ділянці з протилежного боку поступово зростала, з боку нанесення травми досліджуваний показник знижувався в ділянці міжзубного проміжку та в ділянці різців. Щільність кісткової тканини кута нижньої щелепи при нанесенні кісткоруйнівної травми в інших ділянках не має вираженої динаміки і впродовж трьох тижнів експерименту не відрізняється від показників інтактних тварин.
Висновок. Упродовж посттравматичного періоду спостерігали поєднання різних причин зміни якості кістки (регенерація та жувальне навантаження), що дозволяє пояснити різну динаміку щільності кісткової тканини різних ділянок тіла нижньої щелепи при кісткоруйнівних травмах різного походження і локалізації.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОРФОЛОГІЧНИХ І МОРФОМЕТРИЧНИХ ПАРАМЕТРІВ СИНУСОЇДІВ ПЕЧІНКИ БІЛИХ ЩУРІВ ПІСЛЯ ЧОТИРЬОХ І ВОСЬМИ ТИЖНІВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ВПЛИВУ 10% ОЛІЇ КАНАБІДІОЛУ

М.М. Шевчук — 2025-07-14

Канабідіол (КБД) є непсихоактивним фітоканабіноїдом конопель Cannabis sativa, характеризується широким спектром можливих терапевтичних ефектів, включаючи протисудомні, протизапальні, антиоксидантні, анксіолітичні, нейропротекторні та інші властивості.
Мета дослідження – встановити морфологічні особливості і провести порівняльний морфометричний аналіз синусоїдів печінки білих щурів після чотирьох і восьми тижнів експериментального впливу 10% олії канабідіолу.
Матеріал і методи. Дослідження проводили з використанням 40 статевозрілих білих нелінійних щурів-самців масою 180-230 г, вік яких на початок експерименту склав 5–7 місяців. Основна група експерименту була розподілена на дві підгрупи (серії) щурів по 14 особин. Щурам першої серії впродовж чотирьох тижнів 1 раз на добу щоденно перорально крапельно в дозі 10 мг/кг/добу вводили 10% олію канабідіолу. Щурам другої серії впродовж восьми тижнів (довготривалий хронічний вплив КБД) 1 раз на добу перорально крапельно вводили 10% олію канабідіолу в дозі 10 мг/кг/добу. Контрольну групу склали 12 статевозрілих білих щурів-самців (по 6 особин) для порівняння двох серій експериментального дослідження. Всі експерименти, а також утримання, догляд, годування, маркування та евтаназію здійснювали з дотриманням вимог Європейської конвенції щодо захисту хребетних тварин, яких використовують в експериментальних та інших наукових цілях (Страсбург, 1986), Директиви Ради Європи 2010/63/ EU, Закону України №3447-ІV «Про захист тварин від жорсткого поводження». Матеріалом морфологічних досліджень слугувала тканина печінки. Проводили морфологічне дослідження синусоїдів печінкової часточки і морфометричне дослідження середніх показників діаметрів синусоїдів зі статистичним обрахунком. Використовували критерії достовірності Пірсона (χ2), Манна-Уітні (U), t–критерій Вілкоксона, Мак-Немара p (MсN). Різниця вважалася статистично значущою при мінімальному рівні значимості р<0,05.
Результати. Проведене морфологічне дослідження дозволило встановити, що макроскопічна будова і мікроскопічна організація печінкової часточки збережена і не зазнавала гістопатологічних змін за умов експериментального впливу 10% олії КБД (10 мг/кг/добу) як дієтичної добавки впродовж чотирьох і восьми тижнів. Порівняльна характеристика морфометричних показників синусоїдних гемокапілярів печінки після чотирьох і восьми тижнів експерименту продемонструвала, що середній показник діаметра синусоїдів після чотирьох тижнів достовірно не відрізнявся від контрольної групи (р=0,59). В експериментальній серії після восьми тижнів впливу КБД, тобто після довготривалого застосування канабіноїду, середній діаметр синусоїдів складав (9,72±0,33) мкм і вірогідно відрізнявся від контрольної групи (р<0,05) і експериментальної серії після чотирьох тижнів впливу КБД.
Статистичні обрахунки одиничних і множинних дилатованих і гіперемованих синусоїдів у відповідних серіях, порівняння їх з контрольною групою і в динаміці свідчать про те, що наявні одиничні дилатовані і повнокровні синусоїди в обох серіях відрізнялася від контрольної групи. Достовірність різниці за критерієм Пірсона (χ2) відповідала значенню р=0,56 в серії після чотирьох тижнів впливу КБД і р=0,003 у серії після восьми тижнів впливу КБД. Множинні дилатовані і повнокровні синусоїди спостерігалися тільки в серії експерименту після восьми тижнів впливу КБД, що свідчить про ефект вазодилатації КБД і підвищення кровотоку після довготривалого застосування канабіноїду.
Висновки. Результати морфологічного і морфометричного аналізу синусоїдів печінки після чотирьох і восьми тижнів експериментального впливу КБД вказують про безпечність застосування 10% олії КБД у дозі 10 мг/кг/добу.

№ 2 2025

БМВ — 2025-07-14

ВПРОВАДЖЕННЯ СИМУЛЯЦІЙНОГО ПІДХОДУ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З ГІСТОЛОГІЇ, ЦИТОЛОГІЇ ТА ЕМБРІОЛОГІЇ БУКОВИНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

А.А. Ходоровська — 2025-07-14

У статті розглядається впровадження симуляційного підходу в освітній процес на етапі практичної підготовки студентів із дисциплін гістологія, цитологія та ембріологія. Акцент необхідно зробити на перевагах використання симуляційних технологій для формування клінічного мислення, візуалізації мікроструктур, а також розвитку практичних навичок. Проаналізовано ефективність симуляційного навчання порівняно з традиційними методами викладання. Симуляційний підхід сприяє підвищенню якості засвоєння матеріалу, залученості студентів до навчального процесу та їхній готовності до подальшої професійної діяльності.
Мета дослідження - проаналізувати симуляційний підхід та технології у навчанні на кафедрі гістології, цитології та ембріології БДМУ.
Матеріал і методи. Впровадження симуляційних технологій у навчанні на кафедрі гістології, цитології та ембріології БДМУ зумовлено не лише розвитком цифрових технологій, а й необхідністю підвищення рівня засвоєння матеріалу та розвитку практичних навичок у студентів спеціальності «Медицина» та створення навчально-методичних матеріалів для викладання на кафедрі.
Результати. Застосування симуляційного підходу на кафедрі гістології під час проведення практичних занять дало можливість поглибити розуміння навчального матеріалу. Студенти краще стали засвоювати морфологічні особливості клітин і тканин завдяки візуалізації та інтерактивній роботі з віртуальними препаратами. Крім того, це сприяло формуванню клінічного мислення. Інтеграція з клінічними тестовими завданнями на практичних заняттях дозволило пов’язувати морфологічні характеристики з клінічними даними та покращити підготовку студентів до складання ліцензійного іспиту ЄДКІ «Крок 1». Залучення студентів до наукової діяльності з використанням методу 3D моделювання, цифрових препаратів і також доступність якісного освітнього контенту при використанні цифрових онлайн-платформ під час засідань наукового гуртка, у вільному доступі до великої кількості високоякісних гістологічних зображень, сприяє підвищенню інтересу та мотивації до навчання.
Висновки. Застосування симуляційного підходу у вивченні гістології значно підвищує якість навчального процесу, оскільки сприяє кращому засвоєнню матеріалу, розвитку аналітичного мислення та практичних навичок роботи із сучасними цифровими технологіями. Такий підхід дозволяє моделювати реальні ситуації в безпечному навчальному середовищі, що створює умови для глибшого розуміння морфологічних процесів і патогенезу захворювань на клітинному рівні. Впровадження симуляційних технологій у навчання гістології необхідна освітня тенденція, яка відповідає актуальним вимогам до підготовки майбутніх медиків. Завдяки інтерактивним цифровим платформам значно покращується доступ до навчального матеріалу, зокрема гістологічних слайдів, що дозволяє студентам самостійно працювати з віртуальними препаратами у зручний час і в індивідуальному темпі. Крім того, симуляційний підхід стимулює активну участь студентів у навчальному процесі, формує відповідальне ставлення до професійної підготовки та сприяє набуттю ключових клініко-діагностичних компетентностей, необхідних для подальшої медичної практики.