Буковинський медичний вісник

ЧЕТВЕРТИННА ПРОФІЛАКТИКА В РОБОТІ ЛІКАРЯ: СУЧАСНИЙ ПІДХІД ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

Ж. Чорненька, А. Бідучак — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета роботи – несприятливі демографічні показники та висока поширеність хронічних неінфекційних захворювань підкреслюють необхідність посилення профілактичної медицини в Україні. У цьому контексті концепція четвертинної профілактики (П4) набуває все більшого значення, оскільки вона спрямована на захист пацієнтів від надмірної медикалізації та непотрібних діагностичних і терапевтичних втручань. Впровадження принципів П4 сприяє безпечнішій, доказовій та пацієнтоорієнтованій охороні здоров'я.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати роль четвертинної профілактики (П4) у сучасній клінічній практиці та визначити її значення для покращення безпеки пацієнтів та раціоналізації медичних втручань.
Матеріал і методи. Проведено наративний огляд з елементами порівняльного та системного аналізу. Наукові публікації з міжнародних рецензованих журналів (2017–2024), клінічні рекомендації та звіти міжнародних організацій проаналізовані за допомогою таких баз даних, як PubMed/MEDLINE, Scopus, Web of Science та Google Scholar. Для систематизації сучасних підходів до четвертинної профілактики застосовані методи контентного, порівняльного та структурно-логічного аналізу.
Результати дослідження. Аналіз сучасної наукової літератури та клінічних рекомендацій показав, що четвертинна профілактика відіграє важливу роль у зниженні ризиків гіпердіагностики, поліпрагмазії, надмірного скринінгу та непотрібних медичних втручань. Впровадження підходів, заснованих на доказах, перегляд лікарських засобів та спільне ухвалення рішень покращує безпеку пацієнтів та допомагає оптимізувати ресурси охорони здоров'я.
Висновки. Четвертинна профілактика є важливим компонентом сучасної пацієнтоорієнтованої медицини, спрямованої на захист пацієнтів від надмірної медикалізації та ятрогенної шкоди. Інтеграція принципів P4 у клінічну практику сприяє безпечнішій, заснованій на доказах та раціональній медичній допомозі.

ІНТЕГРАЦІЯ ЯК МОДЕЛЬ ТРАНСФОРМАЦІЇ СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я У ВІДПОВІДЬ НА КРИЗОВІ ПОДІЇ

М.Д. Дячук — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Руйнівний вплив кризових подій поглиблює проблеми здоров’я населення на тлі факторів ризику, відтоку медичних кадрів та пошкоджень медичної інфраструктури, що вимагає заходів із зміцнення системи охорони здоров’я, зменшення фрагментації послуг, усунення бар’єрів між надавачами медичної допомоги та забезпечення її безперервності для пацієнта.
Мета дослідження – проаналізувати тягар захворювань населення світу та України станом на 2023 рік і моделі інтеграції в системі охорони здоров’я.
Матеріал і методи. Матеріали: дані результатів міжнародних і вітчизняних досліджень тягаря хвороб, детермінант здоров’я та основних аспектів інтегрованої медичної допомоги. Методи: бібліографічний, медико-статистичний, аналітичний, графічний, узагальнення.
Результати. Встановлено, що в структурі захворюваності й смертності населення світу переважають неінфекційні захворювання, які лише під час пандемії СOVID-19 поступилися інфекційній патології. У 2023 році серед дорослого населення спостерігалось різке збільшення втрати років здорового життя внаслідок діабету, психічних розладів та ожиріння/надмірної ваги. Основними причинами смертності стали ішемічна хвороба серця, інсульти, хронічні обструктивні захворювання легень. В Україні, за даними загальнонаціонального опитування 2023 року, 41,3% респондентів мали хронічне захворювання, зокрема, гіпертонічну хворобу — 24,7%, цукровий діабет —5,0%; хворіли на інсульт або мають наслідки інсульту 3,7% осіб. Проблеми з психічним здоров’ям відчували 48,5% респондентів. У структурі смертності українців 3-тє місце за причинами належало ураженням у зв’язку з конфліктами та тероризмом. Війна спричиняє обмеження доступу населення до медичної допомоги, руйнування медичної інфраструктури, міграцію та значне зменшення робочої сили. Інтеграція медичних послуг є однією з моделей трансформації медичної допомоги, аспектами якої є координація між постачальниками медичних послуг, розвиток міжсекторальної співпраці, використання економічно ефективних механізмів управління та активна роль менеджерів охорони здоров’я, орієнтованих на інтереси пацієнта.
Висновки. Інтегровані моделі медичної допомоги забезпечують безперервний комплекс послуг зі зміцнення здоров’я, профілактики хвороб, діагностики, лікування, реабілітації та паліативної допомоги протягом життя людини.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ КИСЛОТНИХ НАПОЇВ НА РЕЗИСТЕНТНІСТЬ ЕМАЛІ ЗУБІВ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ ЩОДО ЇЇ ЗМІЦНЕННЯ

Н.В. Ватаманюк, Б.В. Струк — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета дослідження – вивчити сучасні наукові тенденції щодо особливостей впливу кислотних напоїв на резистентність емалі зубів, а також визначити взаємозв’язок між частотою їх вживання, станом твердих тканин зубів, рівнем гіперестезії та карієсрезистентністю.
Матеріал і методи. Здійснити систематичний пошук і опрацювання наукових джерел з подальшим аналізом даних щодо результативності лікувально-профілактичних підходів у пацієнтів, які вживають кислотні напої та визначено взаємозв’язок між частотою їх вживання, станом твердих тканин зубів, рівнем гіперестезії та карієсрезистентністю.
Результати. Проаналізовано доступні наукові джерела літератури та узагальнено дані щодо сучасних підходів до профілактики та корекції порушень резистентності емалі зубів у осіб, які регулярно вживають підсолоджені напої. Встановлено, що розвиток демінералізаційних змін емалі значною мірою пов’язаний із частим споживанням напоїв, які містять кислоти та цукри, що призводить до зниження мінеральної стійкості твердих тканин зубів. Доведено, що проведення профілактичних заходів без урахування впливу харчових факторів, зокрема регулярного вживання підсолоджених напоїв, є недостатньо ефективним. Комплексний підхід до профілактики, який передбачає модифікацію харчових звичок, використання ремінералізувальних засобів та підвищення рівня гігієни порожнини рота, має важливе значення для збереження структури емалі та запобігання розвитку каріозних уражень.
Висновки. Проведений аналіз наукових джерел свідчить, що регулярне вживання підсолоджених напоїв є важливим фактором ризику зниження резистентності емалі зубів та розвитку демінералізаційних змін. Кислоти та цукри, що входять до складу таких напоїв, сприяють порушенню мінерального балансу емалі та підвищують імовірність виникнення каріозних уражень. Доведено, що ефективна профілактика повинна передбачати комплексний підхід, який включає обмеження частоти споживання підсолоджених напоїв, дотримання належної гігієни порожнини рота та застосування ремінералізувальних засобів. Реалізація таких лікувально-профілактичних заходів сприяє підвищенню стійкості емалі до дії кислотних факторів і зменшує ризик розвитку патологічних змін твердих тканин зубів.

МУТАЦІЇ STK11 І KEAP1 ЯК ПРОГНОСТИЧНО-ПРЕДИКТИВНІ МАРКЕРИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІМУНОТЕРАПІЇ ПРИ НЕДРІБНОКЛІТИННОМУ РАКУ ЛЕГЕНЬ

І. Винниченко, В. Ковчун, О. Дєдова, О. Мужичук — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Недрібноклітинний рак легень залишається однією з провідних причин смертності від злоякісних новоутворень у світі. Впровадження інгібіторів контрольних точок імунної відповіді значно покращило результати лікування, однак ефективність імунотерапії залишається неоднорідною, що зумовлює необхідність пошуку нових предиктивних біомаркерів.
Мета дослідження – проаналізувати сучасні дані щодо ролі мутацій STK11 і KEAP1 як прогностично-предиктивних маркерів ефективності імунотерапії при недрібноклітинному раку легень та їх впливу на імунне мікрооточення і результати лікування.
Матеріал і методи. Проведено огляд літератури з використанням бази даних PubMed за період 2020–2025 років. Відібрано клінічні дослідження, метааналізи та експериментальні роботи щодо впливу мутацій STK11 і KEAP1 на ефективність інгібіторів контрольних точок імунної відповіді.
Результати. Мутації STK11 і KEAP1 виявляються, відповідно, у 15–20% та 10–15% випадків НДКРЛ і асоціюються з несприятливим прогнозом. Втрата функції STK11 призводить до метаболічного перепрограмування та формування імунологічно «холодного» мікрооточення з низькою інфільтрацією CD8+ Т-лімфоцитів. Інактивація KEAP1 активує NRF2-залежні антиоксидантні механізми і пригнічує інтерфероновий сигналінг. Ко-мутації STK11/KEAP1 формують найбільш агресивний підтип пухлин. Найгірші результати спостерігаються при моноімунотерапії інгібіторами PD-1/PD-L1, де частота відповіді значно нижча, а виживаність скорочується. Імунохіміотерапія частково покращує результати, тоді як подвійна імунотерапія демонструє помірне підвищення ефективності. Перспективними є комбіновані підходи, спрямовані на метаболічні механізми резистентності та активацію вродженого імунітету.
Висновки. Мутації STK11 і KEAP1 є важливими негативними прогностично-предиктивними маркерами при НДКРЛ, що формують імуносупресивне мікрооточення та знижують ефективність імунотерапії. Визначення їх статусу може покращити персоналізацію лікування та вибір оптимальної терапевтичної стратегії.

ОПТИМІЗАЦІЯ ТАКТИКИ ВЕДЕННЯ БЕЗПЛІДДЯ, АСОЦІЙОВАНОГО З ЕНДОМЕТРІОЗОМ У ПАЦІЄНТОК ІЗ НИЗЬКИМ ОВАРІАЛЬНИМ РЕЗЕРВОМ

Ю.Ю. Бобик — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Актуальність дослідження зумовлена значною поширеністю ендометріозу серед жінок репродуктивного віку та його деструктивним впливом на фертильність.
Мета дослідження – обґрунтування підходів до оптимізації клінічної тактики ведення пацієнток із безпліддям, асоційованим з ендометріозом та зниженим оваріальним резервом, на основі аналізу клініко-патогенетичних особливостей перебігу захворювання та сучасних можливостей допоміжних репродуктивних технологій.
Методологічну основу дослідження становлять аналіз, систематизація та узагальнення сучасних наукових джерел, порівняльний аналіз результатів клінічних досліджень, а також аналітичне узагальнення даних щодо впливу ендометріозу на показники оваріального резерву й ефективність програм допоміжних репродуктивних технологій. Також застосовано структурно-функціональний аналіз клінічних чинників, що визначають репродуктивний прогноз у пацієнток з ендометріозом.
Результати. Досліджено основні патогенетичні механізми формування безпліддя, асоційованого з ендометріозом, та їхній вплив на стан оваріального резерву. Встановлено, що хронічний запальний процес, гормональна дизрегуляція, оксидативний стрес і структурні зміни яєчників спричиняють зменшення кількості антральних фолікулів і зниження рівня антимюлерового гормону. Доведено, що в пацієнток із зазначеним діагнозом спостерігається зменшена оваріальна відповідь на стимуляцію та нижча ефективність програм допоміжних репродуктивних технологій. Виявлено, що хірургічне лікування ендометріом може супроводжуватися додатковим зниженням оваріального резерву, що ускладнює вибір оптимальної тактики лікування.
Висновки. Узагальнення результатів дослідження дало змогу обґрунтувати доцільність персоналізованого підходу до ведення пацієнток із безпліддям, асоційованим з ендометріозом та низьким оваріальним резервом. Доведено, що підвищення ефективності лікування можливе за умови ранньої оцінки показників оваріального резерву, обмеження необґрунтованих хірургічних втручань на яєчниках та своєчасного застосування допоміжних репродуктивних технологій. Запропоновані підходи сприяють раціональному використанню репродуктивного потенціалу та підвищенню ймовірності досягнення вагітності в цієї категорії пацієнток.

СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ДІАГНОСТИКУ ТА ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ

О.В. Білоокий — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Патологія щитоподібної залози включає широкий спектр станів – від зміни функціонального стану, до морфологічних змін у вигляді гіпо- та гіпертиреозу до аутоімунного тиреоїдиту, вузлового зоба та злоякісних новоутворень. За сучасними епідеміологічними даними, загальна поширеність тиреоїдної патології демонструє тенденцію до зростання. У популяційному аналізі NHANES («Національного обстеження здоров’я та харчування», США) age-standardized prevalence («віковостандартизована поширеність») захворювань щитоподібної залози у дорослих у 2015-2018 роках досягла 5,05 %, причому найвищі показники спостерігалися у жінок та осіб віком 60 років і старше.
Мета дослідження – провести аналіз відомостей із сучасних джерел літератури щодо методів лікування та діагностики захворювань щитоподібної залози з акцентом на новітні хірургічні технології та оцінка їх економічної доцільності у порівнянні з традиційними підходами.
Результати дослідження. Текст статті присвячений сучасним підходам до діагностики та хірургічного лікування захворювань щитоподібної залози з акцентом на поєднання клінічної ефективності, безпеки та економічної доцільності. У ньому розглядається зростання поширеності тиреоїдної патології, особливо вузлових утворень, і підкреслюється проблема надмірної діагностики та необґрунтованих хірургічних втручань. Описується еволюція хірургічної тактики від радикальних підходів до персоналізованих, орієнтованих на індивідуальний ризик пацієнта.
Окрему увагу приділено порівнянню різних методів лікування: традиційна відкрита тиреоїдектомія представлена як базовий і економічно ефективний метод, тоді як малоінвазивні, ендоскопічні та робот-асистовані технології розглядаються як сучасні альтернативи з перевагами у якості життя, але з певними економічними обмеженнями.
Значна частина статті присвячена молекулярно-генетичним маркерам, які змінюють підходи до ведення пацієнтів із вузловими утвореннями невизначеного характеру. Пояснюється їх значення у підвищенні точності діагностики, стратифікації ризику та виборі об’єму оперативного втручання. Описується також використання мультигенних панелей і нових біомаркерів як основи персоналізованої медицини.
Крім того, розглядається роль пункційної біопсії та системи Bethesda як стандарту діагностики, а також підкреслюється значення інтеграції сучасних технологій для оптимізації клінічних рішень. У цілому, текст демонструє сучасну тенденцію до індивідуалізації лікування, зменшення інвазивності втручань і раціонального використання ресурсів у медицині.
Висновки
1. Поширеність патології щитоподібної залози зростає, особливо серед жінок і осіб старшого віку, а вузлові утворення потребують чітких алгоритмів діагностики й лікування.
2. Традиційна тиреоїдектомія залишається найбільш економічно ефективним і надійним методом.
3. Пункційна біопсія, за системою Bethesda, залишається стандартом діагностики, а її поєднання з молекулярними методами значно підвищує ефективність клінічних рішень.

ЗНАЧЕННЯ ЕНДОКРИННИХ РУЙНІВНИКІВ ДЛЯ ВИНИКНЕННЯ МЕТАБОЛІЧНОГО СИНДРОМУ

І. Шкробанець, О.І. Турос, О.Ю. Михайленко — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета дослідження – систематизувати сучасні дані щодо взаємозв’язку між впливом ендокринних дизрапторів та розвитком метаболічного синдрому і обґрунтувати комплекс превентивних заходів, спрямованих на зниження експозиції до цих хімічних факторів ризику.
Матеріал і методи. З метою досягнення поставленого завдання проведено поглиблений аналіз наукових статей за тематикою розвитку метаболічного синдрому (МС) під впливом ендокринних дизрапторів у журналах, що індексуються в базах даних SCOPUS, Web of Science, MEDLINE, Google Scholar, UpToDate, ResearchGate.
Пошук у науково-метричних базах підтвердив зв’язок розвитку МС з впливом EDCs і був проведений за ключовими словами: "metabolic syndrome", "endocrine disruptors", "detoxification", "nutrition".
Результати. Ендокринні дизраптори (EDCs - endocrine disrupting chemicals) - хімічні речовини, які порушують роботу гормональної системи і відіграють роль псевдогормонів, оскільки викликані ними гормональні ефекти фізіологічно не зумовлені. EDCs імітують гормони, блокують гормональні рецептори, змінюють синтез, транспорт, метаболізм гормонів. До EDCs відноситься багато хімічних сполук, але найвідоміші з них – бісфенол А (BPA), фталати, пестициди, PFAS, деякі важкі метали. Чисельні наукові дослідження ілюструють науковий інтерес і складність зв’язку МС і EDCs. Пацієнти з наявністю МС мають чисельні етіологічні чинники, що впливають на розвиток і перебіг цього стану, але вплив EDCs ще більше підсилює складові метаболічних розладів, спонукаючи до порушення обміну речовин та функції щитоподібної залози; розвитку автоімунних станів, безпліддя, ожиріння, наявності вад розвитку в новонароджених, аутизму, різноманітних видів раку та інше.
Висновки. Основним методом превентивної стратегії є дотримання щоденного уникнення контакту з хімічними речовинами, постійна детоксикація організму, принципи раціонального харчування.

Буковинський медичний вісник

№ 2 2026 — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

ВИЯВЛЕННЯ ВТОРИННОЇ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СЕРЕДНЬОГО ВІКУ ЯК ІМОВІРНОГО ЧИННИКА НЕЕФЕКТИВНОГО МЕДИКАМЕНТОЗНОГО КОНТРОЛЮ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ (НА КЛІНІЧНИХ ВИПАДКАХ)

О.В. Курята, Д.В. Варивончик, М.М. Гречаник, І.Я. Ханюкова, Л.А. Гарібова — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета роботи – представити два клінічних випадки маніфестації вторинних форм артеріальної гіпертензії (АГ) як з погіршенням контролю артеріального тиску (АТ) при попередньому успішному медикаментозному лікуванні АГ, так і з розвитком невідкладного стану у військовослужбовців середнього віку, які брали участь у бойових діях.
Матеріал і методи. Проаналізовано два клінічні випадки пацієнтів із вторинною АГ, які були скеровані на госпіталізацію з попереднім діагнозом «Гіпертонічний криз», встановленим при первинному зверненні. Наявність набутої резистентності до медикаментозного лікування АГ стала приводом для госпіталізації пацієнта для додаткового обстеження та подальшого лікування.
Результати. Консервативне лікування АГ у пацієнта із застосуванням антигіпертензивних препаратів не показало бажаних результатів. Перший клінічний випадок демонструє необхідність додаткових обстежень, які виявили у пацієнта захворювання нирок поза загостренням (наявність конкремента лівої нирки), що, на нашу думку, було недооцінено на попередніх етапах щодо більш ретельної діагностики для виявлення вторинних форм АГ. У другому клінічному випадку саме раптовість коливань артеріального тиску на початку захворювання, зниження рівня калію у сироватці крові, наявність еритроцитозу, ін'єкція судин очей спонукали до проведення СКТ, що дозволило виявити утворення наднирника як одного з можливих чинників вторинної АГ ендокринного генезу. Пацієнт скерований на консультацію до центру ендокринної хірургії для подальшого лікування.
Висновки. Війна зумовлює формування тригерів (зокрема травми, посттравматичного синдрому, порушень сну, забрудненого повітря, гучних звуків), які можуть потенційно погіршувати перебіг попередньо ефективно медикаментозно контрольованої АГ. З іншого боку, при появі певних особливостей клінічного перебігу артеріальної гіпертензії (зміна циркадності, ранкові коливання АТ, наявність ніктурії), а також змін лабораторних показників (наприклад, електролітів крові, гіперглікемії, еритроцитозу), слід звернути увагу на переоцінку стану хворого щодо верифікації вторинних форм АГ, особливо у військовослужбовців молодого та середнього віку.

ПЕРЕВІРКА ГІПОТЕЗИ ЩОДО ХОЛІНЕРГІЧНОГО ФЕНОТИПУ АСТМИ

І.Л. Височина, І.В. Березуцький — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета роботи – перевірити гіпотезу холінергічного фенотипу астми, який характеризується підвищеним тонусом блукаючого нерва та чутливою реакцією на антихолінергічні препарати. Лікарі первинної медичної допомоги щоденно мають справу з пацієнтами з астмою. Сучасні рекомендації ґрунтуються на класичному східчастому плані інгаляційної терапії. Хоча цей підхід має очевидні переваги, він не враховує різних фенотипів астми. Ці фенотипи відрізняються своїми основними механізмами, які впливають на те, як пацієнти реагують на конкретні ліки. Патогенетичний підхід (на основі фенотипу) до терапії астми видається перспективним, особливо з урахуванням стану автономної нервової системи (АНС), бо саме через неї здійснюють свій вплив основні групи препаратів від астми.

Матеріал і методи. Обстежено 60 пацієнтів, астма яких була неконтрольованою на тлі прийому комбінації інгаляційних кортикостероїдів та β-агоністів тривалої дії. Чоловіків було 44, середній вік (35.6±4.4) років, жінок - 16, середній вік (38.1±5.8) років. До групи контролю увійшли 30 умовно здорових осіб віком від 35 до 65 років (23 чоловіки та 7 жінок). Після введення мускаринового антагоніста тривалої дії до схеми лікування контроль астми покращився у 29 із 40 пацієнтів (72,5%). Ми аналізували стан АНС за даними короткочасної варіабельності серцевого ритму (ВСР) за допомогою нагрудного одноканального екг-датчика Polar H10 (Polar Electro Oy, Finland). Розрахунок показників ВСР виконувався у програмному забезпеченні Kubios HRV Scientific версії 3.5.0. Для аналізу ВСР ми використовували методи як часової, так і частотної зони: квадратний корінь із дисперсії інтервалів R-R, квадратний корінь із середньоквадратичних різниць послідовних інтервалів R-R, дуже низька частота, низька частота, висока частота, нормалізована низька частота, нормалізована висока частота та їх співвідношення.
Результати. Виявлена сильна кореляція між парасимпатичною активністю (висока частота ВСР) та силою реакції пацієнтів на мускариновий антагоніст (ρ = 0.814), що визначалася за даними опитувальника контролю астми та спірометрії. Пацієнти з високою парасимпатичною активністю демонстрували кращий контроль астми при лікуванні мускариновими антагоністами.
Висновки. Результати підтверджують концепцію холінергічного фенотипу при астмі. Сімейні лікарі можуть використовувати короткочасну ВСР для оцінки стану АНС та прогнозування ефективності антихолінергічних препаратів пацієнтам із астмою.

МЕТАБОЛІЧНІ МАРКЕРИ У ПАЦІЄНТІВ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ ТА АТЕРОСКЛЕРОЗОМ

В.К. Тащук, Г.І. Хребтій, О.Я. Хребтій — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Проблема резидуального ризику в пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії (АГ) та атеросклерозу (АС) залишається невирішеною, оскільки традиційна оцінка ліпідного профілю не враховує внеску всіх атерогенних фракцій та метаболічних порушень.
Мета роботи – покращити стратифікацію серцево-судинного ризику шляхом вивчення ролі ліпопротеїну (а) (Lp(a)), холестерину ліпопротеїнів невисокої щільності (ХС не-ЛПВЩ) та показників інсулінорезистентності у пацієнтів із коморбідним перебігом АГ та АС.
Матеріал і методи. Проведено комплексне клініко-лабораторне обстеження 46 пацієнтів віком 45–70 років, розподілених на чотири групи: І група (n=16) - поєднання АГ та АС; ІІ група (n=10) - ізольована АГ; ІІІ група (n=10) - ізольований АС; ІV група (n=10) – контроль (практично здорові). Визначали рівні Lp(a), ХС не-ЛПВЩ, сечової кислоти, глікованого гемоглобіну (HbA1c) та розраховували індекс HOMA-IR (Homeostatic Model Assessment for Insulin Resistance).
Результати дослідження. Встановлено, що поєднана патологія (група 1) характеризується найбільш вираженими метаболічними порушеннями: достовірним підвищенням Lp(a) (48,31±2,91 мг/дл, p=0,0012), HOMA-IR (2,90±0,07, p=0,0003) та HbA1c (5,95±0,04%, p=0,0003). Водночас, ізольований атеросклероз (група 3) асоціювався з найвищими рівнями Lp(a) (65,95±5,20 мг/дл), що підкреслює генетичну детермінованість цього стану. Рівень ХС не-ЛПВЩ був достовірно підвищений у всіх дослідних групах порівняно з контролем, демонструючи універсальність ліпідного дистресу.
Висновки. Коморбідність гіпертонії та атеросклерозу супроводжується синергічним ефектом інсулінорезистентності та гіперурикемії. Водночас, ізольований атеросклероз значною мірою зумовлений підвищенням Lp(a), що вимагає специфічного скринінгу навіть за відсутності традиційних метаболічних факторів ризику.

ПОШИРЕНІСТЬ СТРЕС-АСОЦІЙОВАНИХ РОЗЛАДІВ В УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ТА РОЛЬ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ В РЕАБІЛІТАЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ

Т.В. Сорокман, Л.Ю. Хлуновська, Н.Я. Черней — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Попри велику кількість надрукованих наукових робіт, присвячених проблемі психомедичної реабілітації учасників бойових дій, ця проблема залишається надзвичайно актуальною. Привертає увагу недостатньо досліджені та висвітлені питання залучення медичних сестер/братів до участі в роботі мультидисциплінарних команд.
Мета дослідження – визначити частоту стрес-асоційованих розладів в учасників бойових дій та роль медичної сестри в реабілітаційному процесі.
Матеріал і методи. Дослідження проведено на базі центру кризових станів із ліжками для військовослужбовців ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» загальною чисельністю 89 осіб, із них 20 респондентів жіночої статі та 69 - чоловічої). У роботі використаний метод анкетування за анкетою-опитувальником пацієнта про стан здоров'я (PHQ-9 - Patient Health Questionnaire) як скринінговий інструмент.
Результати дослідження. Серед всієї когорти УБД найчастіше траплявся ПТСР (62,9%), гостра реакція на стрес була зареєстрована у 10,1% осіб, у решти (26,9%) - розлади адаптації (F43.21- 3,3%, F43.22 - 8,9%, F43.23 - 6,7%). Як серед осіб чоловічої, так і осіб жіночої статі переважав ПТСР, з однаковою частотою траплялася гостра реакція на стрес, а розлади адаптації частіше реєструвалися в жінок. Із 56 УБД, які проанкетовані за допомогою анкети PHQ-2, у 56 (100%) встановлено покази до подальшого анкетування, причому вищі оцінки вказують на вищий рівень депресії та тривоги. Головним елементом у новій системі організації первинної медичної допомоги УБД стає міждисциплінарна команда спеціалістів, яка колегіально управляє здоров'ям пацієнта. Мультидисциплінарний підхід при організації реабілітації робить медсестру активним учасником лікувально-реабілітаційного процесу.
Висновки. Серед всієї когорти УБД найчастіше діагностувався посттравматичний стресовий розлад (62,9%). Медична сестра в складі мультидисциплінарної бригади виконує роль координатора діяльності інших фахівців та здійснює соціально-реабілітаційні й сестринські функції.

КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНІ КРИТЕРІЇ ПРИЗНАЧЕННЯ АНТИБАКТЕРІАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ ІНФЕКЦІЯХ НИЖНІХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ У НЕМОВЛЯТ

О.К. Колоскова, Л.А. Іванова, У.І. Марусик — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Інфекції нижніх дихальних шляхів у немовлят залишаються однією з провідних причин госпіталізації та водночас характеризуються високою частотою необґрунтованого призначення антибіотиків через складність етіологічної диференціації.
Мета роботи – удосконалити клініко-лабораторні підходи до обґрунтування стартової антибактеріальної терапії у дітей грудного віку з інфекціями нижніх дихальних шляхів.
Матеріал і методи. Проведено одноцентрове обсерваційне дескриптивне поперечне дослідження в паралельних незалежних групах. Обстежено 177 немовлят. До 1-ї групи увійшли 77 дітей із гострим вірусним бронхіолітом, до 2-ї групи – 100 пацієнтів із негоспітальною пневмонією імовірно бактеріальної етіології. Виконано клінічне, лабораторне, вірусологічне та рентгенологічне обстеження, визначено рівень С-реактивного білка (СРБ). Розраховано чутливість, специфічність, відносний ризик (ВР), співвідношення шансів (СШ) та атрибутивний ризик (АР).
Результати. Респіраторно-синцитіальний вірус переважав серед вірусних збудників (57,7%). Візинг-синдром і бронхообструкція не мали достовірної диференційної цінності (СШ 1,6; 95% ДІ 0,8–2,9). Лихоманка та локальні фізикальні зміни підвищували імовірність бактеріальної пневмонії, однак характеризувалися обмеженою самостійною прогностичною значущістю. Показники загального аналізу крові мали низьку чутливість. Рівень СРБ ≥10,0 мг/л продемонстрував чутливість 84,4% та специфічність 61,4% щодо бактеріальної природи процесу (СШ 8,6; 95% ДІ 4,4–16,9).
Висновки. Самостійні клінічні критерії не забезпечують надійної етіологічної диференціації інфекцій нижніх дихальних шляхів у немовлят. Найбільш інформативним лабораторним маркером бактеріального процесу є підвищення СРБ ≥10,0 мг/л, що в поєднанні з клінічними даними може слугувати підставою для призначення стартової антибактеріальної терапії.

ВПЛИВ БЕЗПЕРЕРВНОГО МОНІТОРИНГУ ГЛЮКОЗИ НА ГЛІКЕМІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ТА СЕРЦЕВО-СУДИННІ ПОДІЇ У ПАЦІЄНТІВ З ДІАБЕТОМ ТА СЕРЦЕВО-СУДИННОЮ ПАТОЛОГІЄЮ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Т.І. Крицький, Н.В. Пасєчко, І.П. Савченко, Л.В. Наумова — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Цукровий діабет є однією з найбільших проблем охорони здоров’я в усьому світі, значно підвищуючи ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Для підтримки ефективного контролю за глікемією та запобігання серцево-судинним ускладненням, особливо в умовах обмеженого доступу до медичних ресурсів, зростає роль новітніх технологій, таких як безперервний моніторинг глюкози. Ця технологія дозволяє пацієнтам і лікарям у режимі реального часу контролювати рівень глюкози, що важливо для забезпечення стабільного лікування навіть у складних умовах.
Мета роботи – оцінити вплив безперервного моніторингу глюкози на показники глікемічного контролю, зокрема динаміку HbA1c, та серцево-судинні події у пацієнтів із цукровим діабетом та супутньою серцево-судинною патологією в умовах воєнного стану в Україні.
Матеріал і методи. У проспективне одноцентрове дослідження включено 100 пацієнтів із ЦД 1-го та 2-го типу, які перебували на лікуванні в ендокринологічному та кардіологічному відділенні Тернопільської обласної клінічної лікарні у 2023-2024 рр. Усім пацієнтам встановлено системи CGM. Оцінювали HbA1c, Time in Range (TIR), Time Above Range (TAR), Time Below Range (TBR), варіабельність глікемії (%CV), частоту гіпоглікемій та серцево-судинні події.
Результати. Через 12 тижнів використання CGM відзначено статистично значуще зниження HbA1c (з 8,6% до 7,4%; p<0,001), зростання TIR (з 51% до 72%; p<0,001), зменшення частоти гіпоглікемій та кількості госпіталізацій з приводу гострих серцево-судинних подій. Застосування CGM асоціювалося зі зниженням варіабельності глікемії та суб’єктивного рівня стресу.
Висновки: безперервний моніторинг глюкози є ефективним інструментом покращення контролю цукрового діабету та профілактики серцево-судинних ускладнень у пацієнтів високого ризику в умовах війни. Динаміка HbA1c відображає інтегральний позитивний вплив CGM на глікемічний профіль.

ВИВЧЕННЯ АГРЕГАЦІЇ СУПУТНЬОЇ ПАТОЛОГІЇ В ГРУПІ ПАЦІЄНТІВ З КОМБІНОВАНИМ УРАЖЕННЯМ ВИСХІДНОЇ АОРТИ ТА ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ З УРАХУВАННЯМ СТАТІ ПАЦІЄНТІВ

І.І. Жеков — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета дослідження – встановити агрегацію супутньої патології та її вплив на результати хірургічного лікування пацієнтів з ішемічною хворобою серця та аневризмою висхідної аорти залежно від статі.
Матеріал і методи. У дослідження ввійшли 341 пацієнт з аневризмами аорти та ІХС. Хворих розподілили за статтю: основна група – 241 пацієнт із поєднаними або етапними втручаннями на аорті та КШ, група порівняння – 100 пацієнтів з аневризмами аорти без ІХС. У даний аналіз увійшли 46 пацієнтів з корекцією аневризми висхідної аорти та КШ: 23 (50,0%) жінки і 23 чоловіки; пацієнти з розшаровуючою аневризмою були виключені.
Результати. Жінки були дещо старші (64,7±7,3 проти 61,0±8,5 року; p=0,121) та мали вищий ІМТ (30,7±6,1 проти 28,2±4,7; p=0,127). Середній діаметр аневризми не відрізнявся (56,8±10,8 проти 54,4±12,6 мм; p=0,492). Частота АГ – 8 (34,7%) у кожній групі і ЦД 2-го типу – 1 (4,3%) у кожній була однаковою. ІМ в анамнезі відзначено лише в чоловіків – 3 (13,0%). Захворювання травної та сечовидільної систем частіше спостерігались у чоловіків (5 і 7 проти 1 і 3), хронічні захворювання легень – у жінок (3 проти 2). Патологія ЩЗ і варикозна хвороба відзначались лише у жінок (1 і 4). Ожиріння I-III ст. частіше реєстрували у жінок (15), надмірну масу тіла – у чоловіків (10 проти 4).
Висновки. У пацієнтів з аневризмою висхідної аорти та ІХС виявлено гендерні відмінності супутньої патології: у жінок частіше реєстрували ожиріння (I-III ст.), патологію щитоподібної залози та варикозну хворобу, у чоловіків – перенесений ІМ і захворювання сечовидільної та гастроінтестинальної систем. За наявності більшої коморбідності у жінок, інтраопераційні показники та частота ранніх післяопераційних ускладнень не мали гендерних відмінностей (p>0,05), що свідчить про відсутність впливу коморбідності на ранні хірургічні результати в межах вибірки та обґрунтовує необхідність подальших досліджень.

МУЛЬТИОМНИЙ ПАТЕРН РЕГУЛЯТОРНИХ ЕФЕКТІВ ГЕНА TMPRSS2 (RS12329760): MQTL, PQTL ТА TUQTL ПРИ COVID-19

М.О. Соколенко, Л.П. Сидорчук — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета роботи – проаналізувати мультиомні характеристики регуляторних ефектів гена TMPRSS2 (rs12329760) – mQTL, pQTL та tuQTL, а також дослідити їх потенційний вплив на молекулярні шляхи, пов'язані з COVID-19.
Матеріал і методи. Генотипування локусу гена TMPRSS2 (rs12329760) проведено в 48 пацієнтів з легким перебігом та 72 пацієнтів із COVID-19 середнього та тяжкого ступеня. Геномну ДНК екстраговано з лейкоцитів периферичної крові, а алельну дискримінацію цільового SNP проведено за допомогою RT-PCR. Асоціації mQTL, pQTL та tuQTL гена rs12329760 (TMPRSS2) ідентифіковані за допомогою бази даних QTLbase у межах cis-вікна ±10 Мб (chr21:42852497, hg19). Для кожної асоціації були отримані розміри ефектів (β), стандартні помилки (SE) та p-значення. Анотацію генів та транскриптів, включаючи ідентифікатори ENSG та ENST, перевірено за допомогою Ensembl (GRCh37/hg19) для забезпечення стандартизованої номенклатури генів та точного картування на рівні транскриптів.
Результати. Виявлено, що у крові хворих rs12329760 гена TMPRSS2 пов'язаний зі змінами метилювання в локусі MX1 (cg10833439), де ефективний алель T пригнічував активність mQTL (β=-0,0086; p=1,680e-4). У префронтальній корі rs12329760 показав позитивний, хоча й статистично незначущий, зв'язок із рівнями MX1 pQTL (β=0,0679–0,0588; p=0,0539–0,0871), що вказує на можливу контекстно-залежну протеомну модуляцію. У стовбурових клітинах iPSC також було виявлено, що rs12329760 гена TMPRSS2 пов'язаний з 21 асоціацією використання цис-регуляторного транскрипту, що охоплюють 11 поліморфних локусів. Варіант продемонстрував двонаправлені ефекти tuQTL: пригнічення транскриптів BACE2 (ENST00000330333), MX1 (ENST00000486275; ENST00000619682) та C2CD2 (ENST00000482084) (β=-0.5201–-0.2906; p=0.0075–8.660e-5), одночасно посилюючи альтернативні ізоформи транскриптів BACE2 (ENST00000491838), C2CD2 (ENST00000467074) та MX1 (ENST00000490220) (β=0.4545–0.2525; p=0.0065–9.260e-4).
Висновки. Таким чином, мультиомний аналіз даних mQTL, pQTL та tuQTL підтверджує функціональне значення rs12329760 гена TMPRSS2 як регуляторного генетичного модифікатора, а виявлена двонаправлена модуляція MX1 та інших імуноасоційованих генів вказує на її можливий вплив на шляхи противірусної відповіді, пов'язані з інфекцією SARS-CoV-2.

АКТИВАЦІЯ C-FOS ГЕНА У НЕЙРОНАХ ГІПОТАЛАМУСА ЩУРІВ ПРИ ДОВГОТРИВАЛІЙ АЛКОГОЛЬНІЙ ІНТОКСИКАЦІЇ

В.Р. Чайковська, О.В. Довгань — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета дослідження – виявити особливості експресії гена c-fos та щільності c-Fos-імунопозитивних нейронів у ядрах гіпоталамуса щурів під час алкогольної інтоксикації для з’ясування нейробіологічних механізмів дії алкоголю.
Матеріал і методи. Експериментальне дослідження проведено на 24 гризунах чистої лінії Wistar 270-300 г, віком 3-4 місяці, під час гострої алкогольної інтоксикації та на тлі алкогольної залежності. Аналізували зрізи головного мозку, що відповідали координатам AP: [-1,3 до -2,8] мм від лінії брегми. У дослідженні застосували патофізіологічний аналіз для моделювання гострої алкогольної інтоксикації та хронічної алкогольної залежності в щурів. Гістологічний метод використано для вивчення структур гіпоталамуса на світлооптичному бінокулярному мікроскопі. Імуногістохімічний підхід дозволив визначити експресію гена c-fos за допомогою поліклональних антитіл проти білка c-Fos у гістологічних зрізах головного мозку.
Результати. Використано метод імуногістохімічного виявлення c-fos експресії генів за допомогою поліклональних антитіл проти с-Fos-протеїну в зрізах головного мозку. Це дало можливість встановити особливості змін кількості й щільності c-Fos-імунопозитивних нейронів ядер гіпоталамуса в різних експериментальних групах тварин. Найбільш виражені зміни кількісних показників c-Fos-імунопозитивних нейронів у групі щурів із гострою алкогольною інтоксикацією (ГАІ) виявлено на рівнях -1,3/-2,8 мм у паравентрикулярному ядрах (PaAP/PaMP) та латеральному ядрах (LHD/LHV), де їхня кількість зростала на 44-68 %, а показники супраоптичного ядра (SO) зросли на 16%. У ядрах дорсомедіальне гіпоталамічне (DMD) та вентромедіальних гіпоталамічних (VMHD/VMHV) гіпоталамуса відзначено підвищення на 30 – 49 %. Натомість, у групі хронічної алкогольної залежності (ХАЗ) спостерігалося зниження кількості таких нейронів на рівнях -1,3/-2,8 мм у ядрах PaAP/PaMP, SO, LHD/LHV та DMD на 39 – 68 %. Водночас, у VMHD/VMHV ядрах гіпоталамуса показники становили лише 5 – 7 % порівняно з контрольною групою. У групі щурів із гострою алкогольною інтоксикацією (ГАІ) на рівнях -1,3 до -2,8 мм відзначено підвищену щільність c-Fos-імунопозитивних нейронів у паравентрикулярному ядрах (PaAP/PaMP), передньому гіпоталамічному ядрі (AH), латеральних гіпоталамічних ядрах (LHD/LHV), супраоптичному ядрі (SO), медіальному преоптичному ядрі (MPO), вентромедіальних гіпоталамічних ядрах (VMHD/VMHV), дорсомедіальному гіпоталамічному ядрі (DMD) та сірому горбу (TC). Найвищі середні значення щільності зареєстровано в PaAP – (4,5 ± 0,8) одиниць та PaMP – (18,6 ± 2,5) мічених нейронів у тестовій ділянці на рівні –1,3 мм. У VMHD показник становив (15,2 ± 0,7) одиниць, у VMHV – (16,3 ± 0,7) одиниць. У вентральній частині латерального гіпоталамічного ядра (LHV) зафіксовано (11,4 ± 1,4) одиниць, тоді як у дорсальній частині (LHD) – (8,0 ± 1,3) мічених нейронів у тестовій ділянці на рівні -2,8 мм. Встановлений коефіцієнт кореляції був статистично значущим (p < 0,05), тоді, як у SO – (4,4 ± 1,4) клітин на рівнях -1,3 до -1,8 мм від лінії брегми показники істотно не відрізнялися від контрольних значень (p > 0,05). У групі щурів із хронічною алкогольною залежністю (ХАЗ) найбільш виражене зниження щільності c-Fos-імунопозитивних нейронів зафіксовано в ядрах PaAP – (1,4 ± 0,5) одиниць, SO – (2,3 ± 7,4) одиниць, PaMP –( 6,1 ± 0,6) клітин, LHD – (1,1 ± 0,6) нейронів, LHV – (1,4 ± 0,5) клітин та DMD – (4,8 ± 0,9) на рівнях – (1,8 до –2,8) мм від лінії брегми. Встановлений коефіцієнт кореляції був статистично значущим (p < 0,05). Водночас, у ядрах VMHD (11,1 ± 2,2) клітин та VMHV (11,6 ± 1,6) нейронів на рівнях -2,3 до -2,8 мм від лінії брегми показники істотно не відрізнялися від контрольних значень (p > 0,05).
Висновки. Отже, за результатами дослідження можна стверджувати, що імуногістохімічний аналіз із використанням поліклональних антитіл проти c-Fos-протеїну підтвердив свою ефективність для виявлення змін експресії гена c-fos у нейронах гіпоталамуса при різних моделях алкогольного впливу. Встановлено достовірне підвищення кількості та щільності c-Fos-імунопозитивних нейронів при гострій алкогольній інтоксикації в більшості досліджених ядер гіпоталамуса. Найбільш виражені зміни спостерігалися в PaAP/PaMP та LHD/LHV (зростання на 44–68 %), а також у DMD та VMHD/VMHV відповідно на 30–49 %, (p < 0,05). У SO показники залишалися близькими до контрольних значень (p > 0,05). Однак через можливу хвилеподібну динаміку експресії с-Fos, ймовірно, зафіксовано саме фазу початкового зростання. Це дозволяє розглядати SO як “пізній” центр відповіді, та може бути цікавим для подальшого вивчення короткочасних і швидкоплинних механізмів регуляції нейрональної активності. Виявлено значне зниження щільності c-Fos-імунопозитивних нейронів при хронічній алкогольній залежності у PaAP/PaMP, LHD/LHV та DMD (на 39–68 %) (p < 0,05). У VMHD та VMHV показники залишалися близькими до контрольних значень (p > 0,05), що може свідчити про часткове збереження функціональної активності цих ядер.

ОЦІНКА ПРАКТИКИ ВЕДЕННЯ ВАГІТНОСТІ ТА ПОЛОГІВ У ЖІНОК ІЗ РУБЦЕМ НА МАТЦІ ПІСЛЯ КОНСЕРВАТИВНОЇ МІОМЕКТОМІ

І.М. Нікітіна, М.Л. Кузьоменська, С.А. Сміян, Т.В. Бабар — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Проведено аналіз особливостей перебігу вагітності та пологів з рубцем на матці, що охоплював оцінку морфофункціональних особливостей стану рубця після кесаревого розтину, консервативної міомектомії та ендоскопічних втручань на матці, перебігу вагітності та оцінку перинатальних наслідків у цих жінок.
Мета дослідження – оцінити анатомо-функціональні особливості рубця на матці після перенесених оперативних втручань, перебіг вагітності та перинатальні наслідки у жінок із рубцем на матці.
Матеріал і методи. Дослідження проводилося на базі Сумського обласного клінічного перинатального центру протягом 2020-2025 рр. Проведено проспективний аналіз клініко-анамнестичних даних, перебігу вагітності та пологів у 198 жінок із рубцем на матці після кесаревого розтину, консервативної міомектомії та ендоскопічних втручань на матці. Програма обстеження охоплювала клінічні спостереження, лабораторні та інструментальні методи діагностики. Виконано ультразвукову та доплерометричну оцінку морфофункціонального стану матки за допомогою апарата «General electric Voluson E8» (Сполучені Штати Америки).
Результати дослідження. Серед обстежених 198 жінок у 147 (74,2 %) рубець на матці зумовлений попереднім кесаревим розтином, у 36 (18,2 %) – консервативною міомектомією, у 15 (7,5 %) – ендоскопічним втручанням з приводу неповної перегородки матки. За допомогою УЗД у 142 (96,6 %) жінок з рубцем на матці після попереднього кесаревого розтину встановлено локалізацію рубця в нижньому сегменті матки, корпоральний рубець – у решти 3,4 % жінок; ехографічні ознаки відносної «анатомічної» неспроможності рубця відзначено у 21 (10,6 %) вагітної. У 96 (48,5 %) жінок вагітність ускладнилася загрозою переривання або передчасних пологів, у 71 (35,8 %) – анемією, у 53 (26,8 %) – дисфункцією плаценти. Розродження в термін відзначено у 153 (77,3 %), дострокове – у решти 22,7 %; шляхом КР – у 191 (96,4 %), у решти 3,6 % – через природні пологові шляхи. У 3 (1,5 %) випадках пологи ускладнились гіпотонією матки, з приводу чого було проведено поетапну деваскуляризацію матки.
Висновки. Найчастішими причинами формування рубця на матці є попередній кесарів розтин, консервативна міомектомія та ендоскопічні внутрішньоматкові операції. Вагітність у пацієнток із рубцем на матці найчастіше ускладнюється загрозою переривання вагітності і передчасних пологів, анемією, дисфункцією плаценти і затримкою внутрішньоутробного росту плода. Вибір тактики розродження зумовлений сукупністю даних анамнезу, стану рубця на матці, акушерського статусу і побажань самої жінки.

VCAM-1-ОПОСЕРЕДКОВАНА ЕНДОТЕЛІАЛЬНА АКТИВАЦІЯ ТА CC16-ЗАЛЕЖНИЙ ЕПІТЕЛІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ У ПАТОГЕНЕЗІ БРОНХІОЛІТУ У ДІТЕЙ

Н.І. Токарчук — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Бронхіоліт є поширеною патологією нижніх дихальних шляхів і основною причиною госпіталізації дітей малюкового віку. Враховуючи значення ендотеліальної дисфункції, пошкодження бронхіолярного епітелію, визначення даних маркерів як предикторів, що відображають інтенсивність запалення, ступінь ушкодження епітелію та прогноз перебігу захворювання, є актуальним напрямом сучасної педіатричної пульмонології.
Мета дослідження: доцільність визначення молекули судинної адгезії VCAM-1 та секреторного білка клуб-клітин CC16 у дітей із бронхіолітом для ранньої оцінки тяжкості запалення.
Матеріал і методи. Проведено проспективне когортне клініко-лабораторне дослідження 60 дітей віком 1-24 місяці на базі педіатричного стаціонару у 2022-2024 рр. Усім дітям проводили загальноклінічний огляд, оцінку сатурації та частоти дихання, загальний аналіз крові, С-реактивний білок. Визначення VCAM-1 та CC16 здійснювали методом ELISA із використанням комерційних тест-систем відповідно до інструкцій виробника. Статистичну обробку виконували за допомогою Statistica/SPSS/R; критичний рівень значущості (p<0,05).
Результати. Отримані результати свідчать, що чим інтенсивніше ендотеліальне запалення (високий VCAM-1), тим тяжчий клінічний перебіг бронхіоліту, тоді як зміни CC16 відображають ступінь ушкодження та компенсаторної відповіді бронхіального епітелію. Дисбаланс між підвищеним VCAM-1 і зміненим рівнем CC16 відображає тяжкість перебігу бронхіоліту та фенотип запальної відповіді.
Висновки. Комплексне визначення цих біомаркерів має перспективу для персоналізованої діагностики, прогнозування та потенційної таргетної терапії у дітей малюкового віку.

ЦИФРОВИЙ ІНСТРУМЕНТ «CHECK ME» ЯК СПОСІБ ПІДВИЩИТИ РІВЕНЬ ВАКЦИНАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ

О.В. Ільков, М.М. Сем’янів — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Цифровий інструмент Check Me як спосіб підвищити рівень вакцинації пацієнтів. Дані сучасних досліджень свідчать, що інтерактивні та персоналізовані цифрові інтервенції можуть підвищувати готовність до вакцинації та фактичне охоплення щепленнями, особливо при використанні в умовах первинної медичної допомоги.
Мета дослідження – оцінити вплив цифрового інструмента підтримки ухвалення рішень Check Me на рівень вакцинації серед дорослих пацієнтів у закладі первинної медичної допомоги.
Матеріал і методи. Проведено одноцентрове дослідження типу «до‑після‑дослідження» (before–after study) у закладі первинної медичної допомоги. Включено пацієнтів віком ≥ 18 років, які зверталися до клініки в періоди до та після імплементації цифрового інструмента Check Me. Проаналізовано дані близько 3000 пацієнтів. За критеріями включення відібрано близько 80 осіб. Інструмент використовувався пацієнтами до та під час амбулаторного прийому для формування рекомендацій щодо необхідних щеплень відповідно до чинних рекомендацій. Основним показником був середній рівень вакцинації на одного пацієнта. Статистичний аналіз проводили з використанням t-критерію Стьюдента для незалежних вибірок із розрахунком 95% довірчого інтервалу, статистично значущими вважали відмінності при (p < 0,05).
Результати. Після імплементації інструмента Check Me середній рівень вакцинації зріс з (1,08 ± 1,0), (n = 16) до (1,96 ± 1,0), (n = 57). Різниця середніх становила 0,88 (95% ДІ 0,33–1,43). При порівнянні незалежних вибірок отримано статистично значущу різницю (t = 3,11; p = 0,003), що свідчить про достовірне підвищення рівня вакцинації після впровадження інструмента.
Висновки. Використання цифрового інструмента підтримки ухвалення рішень Check Me у практиці первинної медичної допомоги статистично значуще підвищує рівень вакцинації серед дорослих пацієнтів. Отримані результати підтверджують перспективність застосування персоналізованих цифрових інтервенцій для покращення охоплення вакцинацією та можуть бути підґрунтям для подальших досліджень з більшою вибіркою.

МОРФОГЕНЕЗ КЛИНОПОДІБНОЇ КІСТКИ ВПРОДОВЖ ЗАРОДКОВОГО ПЕРІОДУ ОНТОГЕНЕЗУ

Д.В. Проняєв, М.І. Білійчук — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Проведено комплексний морфологічний аналіз розвитку клиноподібної кістки протягом раннього ембріонального періоду онтогенезу (4-6 тижнів внутрішньоутробного розвитку ВУР)), з уточненням просторової організації її зачатків, виявленням критичних періодів становлення кісткових структур та їх взаємовідношень. Встановлено, що в 4-й тиждень клиноподібна кістка представлена єдиним мезенхімним комплексом прехордального та трабекулярного походження, який ще не має чітких меж, але задає первинну вісь та топографію майбутніх передклиноподібних і заклиноподібних сегментів. На 5-му тижні відбувається виокремлення самостійних мезенхімних конденсацій зачатків тіла, великих, малих крил та крилоподібного відростка клиноподібної кістки; формування перших зон майбутніх синхондрозів, що визначає початкову сегментацію тіла клиноподібної кістки. Шостий тиждень характеризується переходом до ранньої хондрифікації, морфологічним вирівнюванням зачатків уздовж серединної осі, встановленням стійких просторових взаємовідношень між перед- та заклиноподібними конденсаціями, початком формування ділянки турецького сідла.
Отримані результати уточнюють послідовність ранніх морфогенетичних подій та показують, що саме у 4–6-й тиждень розвитку закладаються провідні лінії росту, сегментація та просторові взаємозв’язки клиноподібної кістки, які визначають особливості формування середньої черепної ямки у подальших етапах онтогенезу.
Мета дослідження - виявити морфологічні особливості формування та становлення зачатків клиноподібної кістки протягом 4-6-го тижня ВУР.
Матеріал і методи. Для проведення дослідження використано 15 препаратів зародків, 4-6-го тижнів ВУР, з колекції кафедри анатомії імені М. Г. Туркевича. Проведено морфологічний аналіз та серійне гістологічне дослідження парафінових зрізів, забарвлених гематоксилін-еозином. Оцінювали просторову організацію та хронологію формування мезенхімних і хрящових зачатків клиноподібної кістки, а також їх топографо-анатомічні взаємовідношення із навколишніми структурами.
Результати дослідження. Аналіз 15 зародків 4-6-го тижнів розвитку показав, що в 4-й тиждень клиноподібна ділянка представлена однорідною масою мезенхіми, яка розташована прехордально та топографічно пов’язаною з переднім відділом хорди та зачатком трабекулярної пластинки. На 5-му тижні простежено виокремлення самостійних мезенхімних конденсацій зачатків малих, великих крил та тіла клиноподібної кістки, що супроводжується формуванням ранніх зон сегментації та зачатків внутрішньоклиноподібних синхондрозів. Виявлено структуризацію бічних мезенхімних масивів із подальшим формуванням складного мезенхімного комплексу, який встановлює просторову стабільність у ділянці майбутніх великих крил. У 6-й тиждень встановлено появу перших хондрогенних осередків, ущільнення мезенхіми тіла клиноподібної кістки, ранню конфігурацію ділянки турецького сідла.
Висновки. Розвиток клиноподібної кістки протягом 4-го тижня ВУР характеризується інтенсивним формуванням мезенхімних зачатків, що задають напрямок і просторову організацію всіх подальших етапів морфогенезу. Протягом 5-го тижня ВУР з’являються перші центри хондрифікації, у перед- та заклиноподібних мезенхімних ущільненнях; продовжуються процеси конденсації бічних мезенхімних масивів, які є зачатками великих крил. Протягом 5-го тижня ВУР формується зачаток крилоподібного відростка, що структурно об’єднує середні та бічні мезенхімні масиви. Відзначається розвиток ранніх топографічних та морфологічних взаємозв’язків між волокнами трійчастого нерва. Протягом 6-го тижня ВУР визначаються межі майбутніх каналів і отворів, формується ділянка турецького сідла та закладається основа для подальшої інтенсивної хондрифікації.

ОЦІНКА ВПЛИВУ КОРВІТИНУ НА ПОКАЗНИКИ МЕТАБОЛІЗМУ ОКСИДУ АЗОТУ В ЛЕГЕНЯХ МОРСЬКИХ СВИНОК З ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИМ ПОЄДНАННЯМ АЛЕРГІЙНОГО АЛЬВЕОЛІТУ ТА ПНЕВМОНІЇ

О.Л. Іванків, І.Л. Дячок, О.В. Садляк, Р.Ю. Грицко — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Оксид азоту в організмі людини виконує функцію ефектора імунної відповіді, що проявляється впливом на процеси дозрівання клітин, їх диференціацію, проліферацію, апоптоз, тощо. Крім того, зміни окремих показників метаболізму оксиду азоту можуть мати важливе значення в якості прогностичного фактора для динаміки перебігу захворювань, оцінки їх діагностики та лікування.
Мета дослідження – оцінити стан системи оксиду азоту, досліджуючи стабільні метаболіти NO у гомогенаті легень морських свинок з експериментальною пневмонією та з експериментальним поєднанням алергійного альвеоліту і пневмонії та з'ясувати вплив корвітину на зміни рівня стабільних метаболітів системи оксиду азоту при вказаній коморбідній патології.
Матеріал і методи. Експериментальне визначення стабільних метаболітів NO у гомогенаті легень морських свинок проводили на 7-му, 14-ту та 21-шу доби експерименту за методом Scmidt H.H.W. Модель експериментальної пневмонії та алергійного альвеоліту відтворювали за методом Регеди М.С. Визначення концентрації стабільних метаболітів оксиду азоту в результаті корекції корвітином проводили на 21-шу добу досліду.
Результати досліджень. У результаті проведеного експерименту встановлено суттєве збільшення рівня стабільних метаболітів NO, як за умов формування експериментальної пневмонії, так і при експериментальному поєднанні експериментального алергійного альвеоліту та пневмонії порівняно з контрольною групою тварин. Найвищий рівень стабільних метаболітів NO був зафіксований на 21-шу добу експерименту за коморбідної патології. Доведений позитивний вплив корвітину для корекції встановлених змін концетрації досліджуваних показників метаболізму NO за експериментального поєднання альвеоліту та пневмонії.
Висновки. З'ясована важлива роль досліджуваних стабільних метаболітів оксиду азоту для патогенезу як експериментальної пневмонії, так і коморбідної патології, що дасть можливість розширити вже існуючі уявлення про особливості розвитку цих патологій та, ймовірно, забезпечить можливість впровадження отриманих результатів досліджень до практичної медицини.

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЗАТРИМКИ ДОЗРІВАННЯ ВОРСИНЧАСТОГО ХОРІОНА ПРИ КОРОНАВІРУСНІЙ ХВОРОБІ (COVID-19) У ВАГІТНОЇ

Т.В. Савчук, І.В. Лещенко — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Структура хоріона змінюється відповідно до терміну вагітності: стовбурові, проміжні та термінальні ворсини. У плаценті SARS-CoV-2 уражає клітини, що експресують ангіотензинперетворювальний фермент 2 (angiotensin-converting enzyme 2 – ACE2), – ендотелій, синцитіотрофобласт. Ураження цих клітин спричиняє піроптоз, запалення та розвиток артеріолосклерозу. Під час свого дозрівання плацента фіксує та зберігає зміни, які проявляються порушенням формування хоріона.

Мета роботи – кількісне визначення затримки дозрівання ворсинчастого хоріона при коронавірусній хворобі COVID-19 у вагітної.
Матеріал і методи. Досліджувались 102 плаценти при COVID-19 у вагітної: І група (n=90) – плацента при народженні живого доношеного плода в гострому періоді хвороби у вагітної, та ІІ група (n=12) – при антенатальній асфіксії. У ІІ групі жінка хворіла на 17-22 тижнях гестації. Для порівняння даних досліджували плаценту (n=50) при фізіологічних пологах до епідемії COVID-19.
Застосовували мікроскопічний, імуногістохімічний, статистичний методи дослідження. Для визначення кількісного показника гістологічні препарати фотографували через мікроскоп за допомогою цифрової фотокамери, отримані фотографії завантажували у форматі JPEG на сервіс ONLINE JPG TOOLS, за допомогою якого визначали відсоток кольору пікселя у фото, який є відсотком досліджуваної структури.
Результати. При антенатальній асфіксії плода (група ІІ) спостерігалося збільшення відсотка стовбурових та напівстовбурових ворсин хоріона – 36 (25; 50) проти 7 (6; 9) у плацентах групи 1. Стовбурові ворсини групи ІІ відрізняли якісні зміни – фіброз строми та артеріолосклероз. Кількість термінальних ворсин у групі ІІ була 8 (8-8); (p˂0,001). У плацентах групи І кількість термінальних ворсин не відрізнялася від групи порівняння – 26 (25-27), що є показником адекватного формування ворсинчастого хоріона відповідно до гестаційного віку. При однаковій кількості термінальних ворсин хоріона в групах І та порівняння відсоток міжворсинчастого простору в групі І був зменшений – 26 (20-33) проти групи порівняння – 44 (40-49), що є проявом набряку термінальних ворсин хоріона. Зменшення кількості ворсин у групі ІІ призводило до збільшення відсотка міжворсинчастого простору – 49 (44-55).
Висновки. Проведено кількісне визначення структур плаценти в гострому періоді коронавірусної хвороби при народженні живого доношеного плода та при антенатальній асфіксії при інфікуванні на 17-22 тижнях. Основа плацентарної недостатності – якісна та кількісна перебудова хоріона. Гіпоплазія термінальних ворсин при антенатальній загибелі плода – прояв ураження SARS-CoV-2 стовбурових та напівстовбурових ворсин у другому триместрі гестації.

ПОСИЛЕНА АНТИБАКТЕРІАЛЬНА АКТИВНІСТЬ Ti₃C₂Tₓ MXene ЗА РАХУНОК ФОТОТЕРМАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ З КОНТРОЛЕМ ЧАСУ

Ю.В. Варава — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета роботи – оцінити антибактеріальний потенціал двовимірних (2D) наноматеріалів з акцентом на фототермальну активність Ti₃C₂Tₓ MXene як альтернативи традиційній антибіотикотерапії.
Матеріал і методи. У даному експериментальному дослідженні вивчали антимікробні властивості Ti₃C₂Tₓ MXene під впливом лазерного випромінювання ближнього інфрачервоного (NIR) діапазону. Фототермальний антибактеріальний ефект оцінювали щодо Escherichia coli у безперервному режимі лазера (4 Вт, 10 Гц) із різною тривалістю опромінення. Життєздатність бактерій визначали для оцінки часовозалежної ефективності лікування. Механізми антибактеріальної дії аналізували на основі фізико-хімічних взаємодій та теплових ефектів, індукованих MXene.
Результати. Отримані дані продемонстрували виражений часовозалежний антибактеріальний ефект Ti₃C₂Tₓ MXene під впливом NIR-опромінення. Значне зниження кількості бактерій (>99,99%) спостерігалося після 10 та 15 хвилин лазерного впливу. Антибактеріальна активність зумовлена синергічною дією локального фототермального нагрівання та власних фізико-хімічних властивостей MXene, що призводить до пошкодження бактеріальних мембран і незворотного клітинного ушкодження. Крім того встановлено, що тривалість опромінення та час інкубації після обробки є критичними факторами, що впливають на бактерицидну ефективність.
Висновок. Ti₃C₂Tₓ MXene демонструє високий потенціал як платформа для антибіотик-незалежної фототермальної антибактеріальної терапії. Його ефективність зумовлена поєднанням термічних і матеріал-специфічних механізмів, що робить його перспективним для боротьби з антибіотикорезистентними бактеріальними інфекціями. Подальші дослідження необхідні для оптимізації параметрів фототермального впливу, зокрема умов опромінення та бактеріального навантаження, з метою підвищення терапевтичної ефективності та впровадження у біомедичну практику.

ВПЛИВ ІНГІБІТОРІВ НАТРІЙЗАЛЕЖНОГО КОТРАНСПОРТЕРА ГЛЮКОЗИ ДРУГОГО ТИПУ НА СУБ’ЄКТИВНІ ПОКАЗНИКИ ПСИХОСОЦІАЛЬНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ЗА КОНТРОЛЮ СЕРЦЕВИХ БІОМАРКЕРІВ У КАРДІОЛОГІЧНИХ ПАЦІЄНТІВ

Т.О. Ілащук, М.В. Тащук — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Хронічні серцево-судинні захворювання супроводжуються підвищеним ризиком госпіталізації, смерті, зниженням якості життя, тривожністю та низькорівневим системним запаленням. С-реактивний білок відображає запальне навантаження, пов’язане з функціональним станом пацієнта. Водночас, ІНЗКТГ-2 можуть стати новим мультифакторним елементом впливу для хворих із кардіологічною патологією.
Мета дослідження - оцінити вплив додавання інгібітору натрійзалежного котранспортера глюкози другого типу до стандартної терапії на якість життя та рівень С-реактивного білка в кардіологічних пацієнтів.
Матеріал і методи. Проведено одноцентрове проспективне відкрите порівняльне дослідження з двома візитами: вихідним і повторним через один місяць. У фінальний аналіз включено 40 пацієнтів, рандомізованих у групу стандартної терапії з емпагліфлозином та контрольну групу. Оцінювали С-реактивний білок, індекс якості життя за п’ятирівневим опитувальником EQ-5D-5L та візуально-аналогову шкалу EQ-VAS; додатково аналізували підгрупи за наявністю цукрового діабету й перенесеного ішемічного інсульту.
Результати. У загальній когорті рівень С-реактивного білка знизився (з 6,8±3,1 до 5,6±2,7 мг/л), а індекс якості життя зріс (з 0,71±0,14 до 0,74±0,14). У групі емпагліфлозину зниження С-реактивного білка було
виразнішим, ніж у контролі: (-1,92±1,11 проти -0,57±0,15 мг/л). Приріст індексу якості життя також був більшим: (+0,05±0,02 проти +0,01±0,01). Зниження С-реактивного білка корелювало з поліпшенням якості життя.
Висновки. Додавання емпагліфлозину до стандартного лікування асоціювалося зі зменшенням запального навантаження та клінічно значущим покращенням якості життя. Результати підтримують доцільність одночасної оцінки біомаркерів запалення та пацієнт-орієнтованих показників під час контролю ефективності кардіометаболічної терапії.

ДИНАМІКА ЗМІН ДЕНСИТОМЕТРИЧНОЇ ЩІЛЬНОСТІ РЕЦЕПТОРІВ МЕЛАТОНІНУ У ВЕЛИКОКЛІТИННИХ НЕЙРОНАХ ГІПОТАЛАМУСА ПРИ СТРЕСІ

О.С. Агранов, Р.Є. Булик — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета роботи – охарактеризувати оптичну щільність рецепторів мелатоніну МТ1 у нейронах надзорового ядра гіпоталамуса старих щурів на тлі іммобілізаційного стресу, на підставі імуногістохімічної методики, поєднаної з комп’ютерною мікроденситометрією.
Матеріал і методи. Експериментальні дослідження проведено на нелінійних білих щурах-самцях віком 19-23 міс. й масою 300-320 г. Тварин розподілено на дві серії досліджень (кожна ще на дві групи), у яких забір біоматеріалу проводили о 14.00 і 02.00 год. Тварини першої серії (контроль) перебували впродовж 30 діб в умовах стандартного режиму освітлення (світло з 08.00 до 20.00 год, освітленість люмінесцентними лампами на рівні кліток 1000 Лк). Тваринам другої серії, які перебували за таких умов освітлення як і щури першої серії, здійснювали моделювання тривалого іммобілізаційного стресу шляхом їх утримання впродовж 6 год щоденно 30 діб поспіль у спеціальних пластикових клітках-пеналах.
З метою виконання імуногістохімічної методики використані поліклональні антитіла до рецепторів мелатоніну МТ1 виробника Abcam (Велика Британія) та стрептавідинбіотинову систему візуалізації LSAB2 (пероксидазна мітка + діамінобензидин) виробника Chemicon International Inc. (США). Враховуючи необхідність виконання множинних статистичних порівнянь середніх величин у статистичних вибірках, для визначення відмінностей між сукупностями використаний критерій Ньюмена-Кейлса.
Результати. Використовуючи імуногістохімічну методику, поєднану з комп’ютерною мікроденситометрією, нами виявлено чітке позитивне імуногістохімічне забарвлення, яке візуалізувалося у вигляді гранул, які різнилися за розмірами та оптичною щільністю. У нейронах надзорового ядра гіпоталамуса старих щурів виявлені гранули, які зосереджувалися здебільшого по периферії усіх клітин, що свідчить на користь трансмембранного розташування рецепторів мелатоніну MT1 (також відомих як MTNR1A або Mel1a). Це високоафінні мембранні рецептори, які відіграють ключову роль у регуляції циркадних ритмів (біологічного годинника) та циклу сну-неспання в людини та інших ссавців. Вони належать до родини рецепторів, спряжених із G-білком (GPCR). Водночас, імуногістохімічного забарвлення ядер не спостерігали – вони забарвлювалися тільки гематоксиліном і мали типову морфологічну характеристику для нейронів надзорового ядра гіпоталамуса щурів. Найвищу щільність рецепторів мелатоніну MT1 у нейронах надзорових ядер гіпоталамуса старих щурів виявлено о 02.00 год доби порівняно з 14.00 год (у полі зору площею 1600 мкм2 за критерієм Ньюмена-Кейлса р=0,003). В умовах іммобілізаційного стресу кількість позитивно забарвлених на рецептори мелатоніну MT1 нейронів надзорових ядер гіпоталамуса в полі зору площею 1600 мкм2 перебувала в межах о 02.00 год – (0,219±0,0018), о 14.00 год – (0,217±0,0022) в. о. опт. щільності і була вірогідно нижчою (p<0,001) порівняно з контрольними величинами в обрані періоди спостереження.
Висновки. 1. Щільність рецепторів мелатоніну MT1 у нейронах надзорового ядра гіпоталамуса старих щурів найвища о 02.00 год, проте о 14.00 год вона є вірогідно нижчою. 2. Моделювання тривалого іммобілізаційного стресу призводить до зниження оптичної щільності рецепторів мелатоніну МТ1 у нейронах надзорових ядер гіпоталамуса досліджуваних тварин.

ЯКІСТЬ ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ: МІЖНАРОДНИЙ КОНТЕКСТ ТА ВАЛІДАЦІЯ SQCQ В УМОВАХ ВІЙНИ

Ю.С. Січ, Ю.Ю. Чомоляк — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У роботі проаналізовано сучасні підходи до оцінки якості первинної медичної допомоги (ПМД) в Україні та світі. Визначено ключові індикатори, інструменти та методології оцінки якості, а також основні виклики, пов’язані з обмеженими ресурсами, міграцією населення та порушенням функціонування системи охорони здоров’я.
Мета дослідження – проаналізувати сучасні підходи до оцінки якості первинної медичної допомоги в Україні та світі та визначити особливості їх застосування в умовах воєнного конфлікту. Провести валідацію опитувальника SQCQ (self-reported quality control questionnaire).
Матеріал і методи. Валідація опитувальника була виконана шляхом опитування 10 експертів з різних по віддаленості до фронту регіонів. Аналітична частина була розрахована за показниками впливу пунктів (Item Impact Score, IIS) для кожного елемента опитувальника.
Результати. Встановлено, що для оцінки якості ПМД у світі широко застосовується модель Донабедіана. В Україні спостерігається поступове впровадження міжнародних стандартів (ВООЗ, ОЕСР), однак їх реалізація ускладнена через обмежені ресурси, недостатність даних та вплив воєнного конфлікту. Виявлено, що війна суттєво ускладнює моніторинг якості ПМД, особливо для вразливих груп населення, та потребує впровадження адаптивних і цифрових інструментів оцінки. Зовнішня валідність усіх пунктів SQCQ продемонструвала високі значення IIS для кожного з них в умовах воєнного часу. Водночас, деякі пункти по-різному сприймалися лікарями, які працюють поблизу лінії фронту, що свідчить про необхідність їх подальшого уточнення.
Висновки. Україна досягла певного прогресу у впровадженні міжнародних підходів до оцінки якості ПМД, однак воєнні дії, обмежені ресурси та системні проблеми залишаються ключовими бар’єрами. Необхідним є розвиток адаптованих, стійких систем оцінки якості, орієнтованих на кризові умови.

ЗМІНИ ГЛУТАТІОНОВОЇ СИСТЕМИ ЩУРІВ РІЗНОГО ВІКУ ЗА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО СКОПОЛАМІН-ІНДУКОВАНОГО НЕЙРОДЕГЕНЕРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ: ТЕРАПЕВТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КАРБАЦЕТАМУ

Є.П. Дрезналь, Т.І. Кметь — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Хвороба Альцгеймера є провідною причиною деменції у світі та характеризується прогресуючим перебігом із формуванням глибоких когнітивних порушень. Одним із ключових патогенетичних механізмів розвитку нейродегенерації є оксидативний стрес. Центральну роль у підтриманні редокс-гомеостазу відіграє глутатіонова система.
Мета дослідження – вивчення вікових особливостей змін глутатіонової системи у щурів при експериментальному скополамін-індукованому нейродегенеративному процесі з оцінкою терапевтичного потенціалу карбацетаму для корекції оксидативного стресу та порушень антиоксидантного захисту у тварин різного віку.
Матеріал і методи. Експеримент проведено на статевозрілих і старих самцях білих щурів. Модель нейродегенерації відтворювали шляхом внутрішньоочеревинного введення скополаміну (1 мг/кг) протягом 27 днів. Корекцію порушень здійснювали карбацетамом (5 мг/кг) протягом 14 днів. У тканинах гіпокампа та нирок визначали рівень глутатіону відновленого (G-SH), вміст сульфгідрильних (SH)-груп, активність глутатіонпероксидази (ГП), глутатіонредуктази (ГР) та глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (Г-6-ФДГ) із подальшим статистичним аналізом отриманих результатів.
Результати. Встановлено, що розвиток нейродегенерації супроводжується виснаженням глутатіонової системи. У гіпокампі та нирках відзначалося зниження рівня G-SH і SH-груп. Активність ГП значно знижувалася в обох органах, що обмежувало нейтралізацію пероксидів. При цьому в гіпокампі спостерігалося пригнічення ГР, тоді як у нирках виявлено її компенсаторне підвищення, більш виражене у статевозрілих тварин. Активність Г-6-ФДГ знижувалася з найбільш вираженішими змінами у тканинах гіпокампа, що підтверджує його високу чутливість до оксидативного стресу.
Застосування карбацетаму сприяло нормалізації показників антиоксидантної системи. Під впливом препарату підвищувався рівень G-SH і SH-груп, зростала активність ГП, ГР та Г-6-ФДГ, що свідчить про відновлення функціональної спроможності глутатіонового ланцюга. Отримані результати вказують на здатність карбацетаму покращувати енергетичне забезпечення клітин через активацію пентозофосфатного шляху.
Висновок. Встановлено, що скополамін-індукована нейродегенерація викликає системні порушення антиоксидантного захисту з вираженими віковими та органоспецифічними особливостями. Карбацетам проявляє виражений нейро- та нефропротекторний ефект, відновлюючи глутатіонову систему та зменшуючи прояви оксидативного стресу. Отримані дані обґрунтовують перспективність подальших досліджень карбацетаму як потенційного засобу корекції нейродегенеративних процесів і вікових метаболічних порушень.

СТАВЛЕННЯ ПАЦІЄНТІВ З ВУЗЛОВИМИ УТВОРЕННЯМИ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ ТА МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ АМБУЛАТОРНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Н.І. Зінченко — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета дослідження – оцінити організацію та якість амбулаторної медичної допомоги пацієнтам із вузловими утвореннями щитоподібної залози (ЩЗ) з позицій пацієнтів і лікарів, виявити системні обмеження та обґрунтувати доцільність впровадження комплексної послуги -«консультація ендокринолога + УЗД в один візит» як інструмента оптимізації клінічного маршруту.
Матеріал і методи. Проведено соціологічне дослідження з використанням структурованих анкет для пацієнтів (n=182) і лікарів (n=100). Оцінювалися показники доступності, якості допомоги, міждисциплінарної взаємодії та ставлення до впровадження інтегрованої послуги.
Результати. Амбулаторна допомога характеризується високою доступністю та якістю, зокрема діагностичних послуг (73,7%), однак 26,3% респондентів вказують на їх обмеження. Серед основних бар’єрів: нестача фахівців (31,5%), обладнання (28,3%) і недостатня міжпрофесійна взаємодія (20,7%). Більшість пацієнтів (92,8%) і лікарів (84,7%) підтримують впровадження комплексної послуги, відзначаючи її зручність і здатність скорочувати час обслуговування.
Висновки. Система амбулаторної допомоги пацієнтам із вузловими утвореннями ЩЗ є ефективною, характеризується високими показниками доступності, якості та задоволеності. Водночас, наявні ресурсні та координаційні обмеження зумовлюють потребу в її подальшому вдосконаленні. Впровадження комплексної послуги розглядається як доцільний інструмент підвищення ефективності, якості та координації медичної допомоги, за умови поетапної реалізації з урахуванням ресурсних можливостей.

№ 2 2026

БМВ — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

ТИМБІЛДИНГ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМАНДНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ МЕДСЕСТРИНСТВА

О.Й. Хомко, Р.І. Сидорчук, Б.В. Петрюк, В.В. Петринич, П.В. Кифяк — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У контексті реформування системи охорони здоров’я зростає попит на медсестер-магістрів із розвиненими клінічними, управлінськими та комунікативними компетентностями. Підготовка фахівців такого рівня потребує впровадження інноваційних педагогічних технологій, спрямованих на формування навичок ефективної командної взаємодії. Одним із ключових інструментів у цьому процесі постає тимбілдинг як дієвий засіб розвитку професійної командної культури.
Мета дослідження – обґрунтувати педагогічну доцільність застосування технологій тимбілдингу в освітньому процесі магістрів медсестринства та визначити їхній вплив на формування професійно-лідерського потенціалу майбутніх фахівців.
Матеріал і методи. Застосовано комплекс наукових методів: теоретичний аналіз наукових джерел із менеджменту в освіті та медсестринстві, узагальнення педагогічного досвіду, метод теоретичного моделювання освітніх ситуацій, а також педагогічне спостереження за груповою динамікою під час проведення тренінгів із командоутворення.
Результати. Встановлено, що систематичне застосування технологій тимбілдингу сприяє інтенсивному розвитку професійної комунікації, емоційного інтелекту та навичок колегіального ухвалення рішень. Доведено, що використання командних вправ підвищує рівень відповідальності за колективний результат та активізує лідерські якості магістрантів. Інтеграція таких методів оптимізує психологічний клімат у групі, мінімізує конфліктність і посилює внутрішню мотивацію до професійного самовдосконалення.
Висновки. Тимбілдинг визначено як високоефективну педагогічну технологію формування командної культури медсестер-магістрантів. Впровадження цієї технології в освітній процес забезпечує підготовку конкурентоспроможних фахівців, готових до лідерства та ефективної роботи в межах мультидисциплінарних медичних команд.

РОЛЬ ОБ’ЄКТИВНОГО СТРУКТУРОВАНОГО КЛІНІЧНОГО ІСПИТУ, ЯК СКЛАДОВОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ З ПЕДІАТРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН

В.В. Безрук, О.Г. Буряк, І.С. Семань-Мінько, С.В. Юрнюк — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Лікар сучасності – фахівець, що володіє широким спектром професійних знань, навичок та вмінь, застосовує системне клінічне мислення щодо узагальнення отриманої інформації під час роботи з пацієнтом на етапах його обстеження та лікування.
Мета дослідження – оцінити та проаналізувати рівень оволодіння навичками при підготовці та оцінці готовності студентів 4-го року навчання спеціальності «Медицина» до роботи в педіатричних відділеннях під час проходження виробничої лікарської практики на педіатричній станції об’єктивного структурованого клінічного іспиту (ОСКІ), а також підготовці до складання об’єктивного структурованого практичного (клінічного) іспиту (ОСП(К)І) як компонента етапу 2 єдиного державного кваліфікаційного іспиту (ЄДКІ).
Матеріал і методи. Дослідження базувалося на результатах анонімного анкетування студентів 4-го року навчання спеціальності «Медицина» Буковинського державного медичного університету (БДМУ) після складання екзаменаційної станції «Антропометрія та оцінка фізичного розвитку дитини» ОСКІ, які проходили навчання у 2023/2024 та 2024/2025 навчальних роках. Згідно з метою дослідження використовувались такі методи: бібліосемантичний, інформаційно-аналітичний, статистичний.
Результати. За результатами анкетування студентів у 2023/2024 навчальному році (оцініть складність станції «Антропометрія та оцінка фізичного розвитку дитини» балами від 1 до 10, де 1 – найнижчий рівень складності, 10 – найвищий) середній бал склав 4,67, у 2024/2025 навчальному році середній бал складності станції дорівнював 4,28. Удосконалення відпрацювання студентами алгоритму виконання самостійної роботи студента (СРС) практичного завдання «Антропометрія та оцінка фізичного розвитку дитини», тривалість якого відповідає тривалості роботи студента на станції при складанні ОСКІ, сприяло більш чіткому засвоєнню алгоритму дій студентами щодо їх практичних навиків та вмінь даних компетентностей та покращило успішність складання студентами екзаменаційної станції «Антропометрія та оцінка фізичного розвитку дитини» ОСКІ з середнього бала 4,48 (максимально 5 балів) у 2023/2024 навчальному році до середнього бала 4,77, у 2024/2025 навчальному році.
Висновки. Оцінювання спеціальних (фахових) компетентностей, що перевіряються під час іспиту: ФК 1 – Здатність збирати медичну інформацію про пацієнта і аналізувати клінічні дані та ФК 10 – Здатність до виконання медичних маніпуляцій є ключовим елементом на педіатричній станції «Антропометрія та оцінка фізичного розвитку дитини» ОСКІ. Для досягнення стабільно високого рівня опанування ними серед студентів важливо оптимально використовувати можливості практичних занять дисципліни «Пропедевтика педіатрії», у першу чергу, СРС із пацієнтом щодо проведення антропометрії та оцінки фізичного розвитку дитини, яка за часом відповідає тривалості роботи студента на станції при складанні ОСКІ. Організація такої методики засвоєння навчального матеріалу сприяє чіткому відпрацюванню алгоритму дій студента та закріплення практичних навиків та вмінь даних компетентностей.