Буковинський медичний вісник

№ 1 2026

БМВ — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ В ОСІБ ІЗ КОМОРБІДНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

О.М. Немеш, З.М. Гонта, І.В. Шилівський, О.Й. Кордіяк — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Мета роботи – вивчити сучасні наукові тенденції щодо особливостей лікування та профілактики генералізованого пародонтиту на тлі супутніх системних захворювань.
Матеріал і методи. Пошук, систематизація, опрацювання та аналіз наукових джерел літератури, що висвітлюють дослідження щодо ефективності лікувальних та профілактичних заходів для пацієнтів із захворюваннями тканин пародонта з урахуванням етіопатогенетичного впливу наявних у них системних захворювань. Використано аналітичний метод дослідження для аналізу 33 джерел літератури.
Результати. Проаналізовано доступні наукові джерела літератури та узагальнено дані про сучасні методи лікування та профілактики генералізованого пародонтиту в осіб із коморбідними захворюваннями. Встановлено, що лікування та профілактика генералізованого пародонтиту без урахування етіопатогенетичних чинників соматичної патології, особливостей перебігу та терапії супутніх захворювань є малоефективними. Проведення комплексних лікувально-профілактичних заходів має ключове значення, оскільки коморбідні стани підвищують частоту та поширеність патології, істотно ускладнюють її перебіг і сприяють прогресуванню дистрофічно-запальних процесів у тканинах пародонта.
Висновки. Залишається актуальним пошук нових сучасних методів індивідуалізованого підходу до лікування та первинної, вторинної і третинної профілактики генералізованого пародонтиту на тлі коморбідних захворювань. Ефективним шляхом вирішення цієї проблеми є поглиблене вивчення соматичного та стоматологічного анамнезу, а також змін у функціонуванні різних систем організму, що дозволяє сформувати обґрунтований комплекс індивідуальних лікувально-профілактичних заходів.

СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО АНАТОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІАФРАГМИ ТА ЇЇ ТОПОГРАФІЧНІ ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ

М.М. Ясінський, В.В. Кривецький, Б.Ю. Банул, Д.В. Проняєв, К.І. Яковець — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Вступ. У статті проведено детальний огляд сучасних наукових досліджень щодо морфогенезу, анатомічної будови, кровопостачання та іннервації діафрагми. Особлива увага приділена розвитку діафрагмово-стравохідної зв’язки та її віковим змінам, топографії основних анатомічних частин діафрагми, а також морфологічним особливостям стравохідного розтвору і взаємозв’язку з органами грудної та черевної порожнин. Розглянуто артеріальне і венозне кровопостачання, включно з варіантною анатомією нижніх діафрагмових і лівої шлункової артерій та вен, а також особливості венозних анастомозів у стравохідній ділянці. Окремо проаналізовано іннервацію діафрагми, включно з діафрагмовими нервами та блукаючими стовбурами, їхніми гілками, чутливими й руховими функціями. На основі узагальнених даних підкреслено клінічне значення знань про морфологічну та функціональну організацію діафрагми для діагностики та хірургічного лікування гриж стравохідного розтвору, діафрагмових розривів і дихальних порушень. У роботі також окреслено перспективи подальших досліджень, що передбачають морфометричний, гістологічний та нейроанатомічний аналіз діафрагми для поглибленого розуміння її структурно-функціональних особливостей.
Мета дослідження – огляд та аналіз наукових джерел, присвячених морфологічним, топографічним та функціональним особливостям діафрагми. Дослідження спрямоване на збір наукової інформації задля уточнення морфологічних особливостей діафрагми, її варіантної анатомії та взаємозв’язків із суміжними структурами.
Матеріал і методи. Матеріалами для дослідження стали публікації, що були опубліковані в період з 2000 по 2025 рр., включаючи класичні анатомічні наукові джерела, сучасні морфологічні дослідження та клінічні оглядові статті. Для збору наукової літератури використано наукові бази даних: PubMed, Google Scholar. Пошук проводився за такими ключовими словами: diaphragm, diaphragm innervation, diaphragm blood supply, diaphragm morphology, diaphragm embryogenesis. Основними методами дослідження були порівняльний підхід при опрацьовуванні наукової літератури та її систематичний аналіз.
Висновки. Діафрагма є складною м’язово-сухожилковою структурою, яка не лише забезпечує механізм дихання, але й виконує важливу роль у підтримці внутрішньочеревного тиску, стабілізації тулуба та топографічній організації органів грудної і черевної порожнин. Аналіз літератури свідчить про наявність певних розбіжностей у термінології та трактуванні меж окремих частин діафрагми, зокрема поперекової частини, сухожилкового центру та фасціальних утворень.
Уточнення топографії отворів діафрагми, їхніх фасціальних зв’язків і варіантної анатомії має важливе значення для торакальної та абдомінальної хірургії, рентгенанатомії, а також для розуміння патогенезу діафрагмальних гриж та порушень функції дихання.
Виявлені розбіжності та прогалини в морфологічному описі діафрагми свідчать про потребу подальших досліджень із застосуванням сучасних методів – морфометрії, тривимірної реконструкції та променевої візуалізації. Це сприятиме поглибленню знань про функціональну анатомію діафрагми та вдосконаленню хірургічних підходів у грудочеревній ділянці.

ЛІПОПРОТЕЇН (а) ЯК СУЧАСНИЙ МАРКЕР СЕРЦЕВО-СУДИННОГО РИЗИКУ: ВІД ПАТОФІЗІОЛОГІЇ ДО ТЕРАПЕВТИЧНИХ ПЕРСПЕКТИВ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

Г.І. Хребтій, О.Я. Хребтій — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Атеросклеротичні серцево-судинні захворювання (АССЗ) залишаються провідною причиною смертності у всьому світі. Незважаючи на широке застосування статинів та ефективний контроль холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), значний залишковий ризик серцево-судинних подій зберігається. Останніми роками ліпопротеїн(а) (Lp(a)) виокремився як критичний, генетично детермінований фактор ризику. Приблизно 20% населення світу має підвищені рівні Lp(a) (>50 мг/дл), що призводить до підвищеної схильності ішемічної хвороби серця, ішемічного інсульту та кальцифікуючого стенозу аортального клапана. На відміну від традиційних ліпідних факторів ризику, рівні Lp(a) є значною мірою резистентними до модифікації способу життя та стандартної ліпідознижувальної терапії.
Мета роботи – всебічно проаналізувати сучасну літературу щодо молекулярної структури, генетичної регуляції та патогенетичних механізмів Lp(a), зосереджуючись, зокрема, на його прозапальних властивостях, опосередкованих окисненими фосфоліпідами. Крім того, огляд має на меті оцінити клінічні докази, що пов’язують Lp(a) із серцево-судинними наслідками, та обговорити нові перспективи РНК-орієнтованої терапії та інгібіторів малих молекул.
Результати. Lp(a) – це гібридний ліпопротеїн, що складається з ЛПНЩ-подібної частинки, ковалентно зв’язаної з аполіпопротеїном(а) (apo(a)), гомологом плазміногена. Його патогенність зумовлена трьома синергічними механізмами: проатерогенною затримкою в стінці артерії, прозапальною активацією ендотелію через окиснені фосфоліпіди (OxPL) та потенційними антифібринолітичними ефектами. Сучасні рекомендації (AHA/ACC, EAS) радять проводити скринінг на Lp(a) принаймні один раз протягом життя для стратифікації серцево-судинного ризику. Хоча традиційна терапія (статини, езетиміб) має мінімальний вплив на Lp(a), новітні специфічні методи лікування перебувають на пізніх стадіях клінічної розробки. Антисмислові олігонуклеотиди (пелакарсен) та малі інтерферуючі РНК (олпасиран, леподисиран) продемонстрували потужне дозозалежне зниження рівня Lp(a) (>80-90%) у дослідженнях 2-ї та 3-ї фаз. Крім того, мувалаплін, перший пероральний маломолекулярний інгібітор утворення Lp(a), показав багатообіцяючі результати в дослідженнях 1-ї фази.
Висновки. Lp(a) є окремим та причинним фактором ризику АССЗ і стенозу аорти, що потребує особливої уваги в клінічній практиці. Очікуване завершення досліджень серцево-судинних наслідків, ймовірно, затвердить терапію зниження Lp(a) як новий наріжний камінь превентивної кардіології.

«ЧАЙЛД АБ’ЮЗ»: РОЛЬ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ У ВИЯВЛЕННІ ТА ЗАПОБІГАННІ ЖОРСТОКОМУ ПОВОДЖЕННЮ З ДИТИНОЮ

Ж.Г. Твердовська, К.Г. Загородня, І.І. Кривецька, В.Л. Волошин — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Вступ. Дитяче насильство (child abuse) включає різні форми заподіяння шкоди дітям: фізичне насильство, сексуальна експлуатація, емоційне зловживання і систематичне ігнорування базових потреб дитини. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), дитяче насильство – це всі форми фізичної та емоційної жорстокості, сексуального насильства, занедбання та комерційної чи іншої експлуатації, які зашкоджують фізичному, психічному чи соціальному розвитку дитини. При цьому емоційне насильство часто залишається недооціненим порівняно з фізичними формами, хоча дані свідчать про його сильний негативний вплив на здоров’я та поведінку дитини і підлітка.
Мета дослідження - узагальнити та систематизувати дані сучасних джерел літератури щодо поширеності, етіології та методів профілактики дитячого насильства та ролі сімейного лікаря у виявленні та запобіганні жорстокому поводженню з дитиною.
Матеріал і методи. Огляд наукових джерел виконано із застосуванням аналітичного та бібліосемантичного методів на основі джерел міжнародних баз PubMed, Scopus, Web of Science та національних ресурсів (бібліотека ім. В.І. Вернадського, Google Scholar).
Результати дослідження. «Чайлд аб’юз» проявляється у кількох взаємопов’язаних формах. Найбільш вивченими є фізичне та сексуальне насильство, однак у сучасних дослідженнях дедалі більшого значення набувають емоційне насильство та занедбання. Емоційне насильство включає постійні приниження, ігнорування емоційних потреб дитини, а також словесні образи чи маніпуляції, які можуть мати такі ж серйозні наслідки, як і фізичне насильство. Недавні роботи підкреслюють, що емоційне насильство – не просто психологічна шкода, а одна з форм зловживань, яка потребує окремої уваги у політиці охорони здоров’я.
На нейробіологічному рівні, систематичне насильство викликає складні зміни у розвитку мозку дитини, зокрема у структурі та функціонуванні ділянок, відповідальних за емоційне регулювання та обробку стресу. Ці зміни пов’язані з підвищеним ризиком тривожних розладів, депресії та інших психопатологій у подальшому житті.
Висновки. 1. Сучасні дослідження підкреслюють, що боротьба з «чайлд аб’юзом» має бути комплексною, включати міждисциплінарні підходи, соціальну підтримку сімей, освіту та превентивні програми. Подальші дослідження потрібні для уточнення механізмів дії «чайлд аб’юзу», оцінки ефективності профілактичних стратегій та вдосконалення практичних підходів до захисту прав та благополуччя дітей у глобальному контексті.
2. Роль сімейного лікаря у виявленні та запобіганні жорстокому поводженню з дитиною є багатогранною й охоплює комбіновану діяльність: клінічну оцінку фізичного та психосоціального стану дитини, використання скринінгових інструментів і сучасних технологій для раннього виявлення, співпрацю з іншими професіоналами та службами, профілактичну освіту сімей та дотримання юридичних і етичних стандартів практики. Основною метою залишається створення безпечного, підтримуючого середовища для розвитку дитини та зменшення ризику насильства у всіх його проявах.

СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ЛІКУВАННЯ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ У ДІТЕЙ

У.І. Марусик, О.Ю. Войтюк, К.В. Рудан — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Бронхіальна астма (БА) у дітей залишається однією з найпоширеніших хронічних неінфекційних патологій респіраторної системи та характеризується значною клінічною і біологічною гетерогенністю. Сучасні уявлення про патогенез захворювання пов’язані з домінуванням Т2-опосередкованого запалення, залученням генетичних і молекулярних механізмів, а також впливом соціальних і екологічних чинників. Незважаючи на прогрес у фармакотерапії, проблема досягнення стабільного контролю бронхіальної астми у дітей залишається актуальною, що зумовлює інтерес до патогенетично орієнтованих підходів лікування даного захворювання.
Мета роботи - узагальнити та проаналізувати сучасні наукові дані щодо молекулярних механізмів розвитку бронхіальної астми у дітей і оцінити патогенетичні підходи до її лікування з акцентом на можливості біологічної терапії.
Матеріал і методи. Проведено наративний систематичний огляд літератури з використанням баз даних PubMed, Europe PMC, Cochrane Library та Google Scholar. Проаналізовано публікації 2015–2025 років, а також класичні оглядові роботи, присвячені імунним, генетичним та молекулярним аспектам бронхіальної астми у дітей, зокрема при тяжкому або неконтрольованому перебігу захворювання.
Результати. Дані з опрацьованої літератори показали, що ключову роль у патогенезі дитячої бронхіальної астми відіграє Т2-запалення, зумовлене активацією Th2-лімфоцитів і продукцією таких цитокінів, як IL-4, IL-5 та IL-13, що сприяє розвитку еозинофільного запалення, гіперпродукції IgE та ремоделюванню бронхів. Виявлено значення генетичних чинників БА, зокрема підвищеної експресії гена TRPV1. Біологічні препарати (омалізумаб, меполізумаб, дупілумаб, тезепелумаб) демонструють досить непогану ефективність у дітей з тяжкою або неконтрольованою бронхіальною астмою, за умови індивідуалізованого підбору терапії. Водночас, навіть за блокади Т2-опосередкованого запалення, до патологічного процесу можливе залучення альтернативних запальних шляхів, що дещо зменшує ефективність протизапальної терапії. Відомо, що соціальні, економічні та екологічні чинники істотно впливають на перебіг даного захворювання та відповідь дитячого організму на призначене лікування.
Висновки. Патогенетично орієнтована тактика є ключовою складовою лікування тяжкої та неконтрольованої бронхіальної астми у дітей. Перспективними напрямами досліджень є подальше вивчення довготривалої безпеки біологічних препаратів, інтеграція омiкс-технологій для прогнозування відповіді на лікування та вдосконалення стратегій персоналізованої терапії.

ПАТЕРН ІМУНОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ У ДІТЕЙ ІЗ ГОСТРИМ СЕРЕДНІМ ОТИТОМ З УРАХУВАННЯМ АЛЕЛЬНОГО СТАНУ ГЕНА HSP70-2 (rs1061581)

О.П. Саковець, Л.П. Сидорчук — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Мета роботи – оцінити імуногематологічні показники як інтегративні маркери клітинної імунної реактивності та неспецифічного протиінфекційного захисту у дітей із гострим середнім отитом (ГСО), залежно від поліморфізму гена білка теплового шоку 70-2 (HSP70-2, rs1061581).
Матеріал і методи. Проспективним крос-секційним дослідженням "контроль-випадок" охоплено 95 дітей із діагнозом ГСО віком від 7 до 18 років: 34,74% (n=33) дівчаток та 65,26% (n=62) хлопчиків. Дослідження проводили згідно з принципами належної клінічної та лабораторної практик і встановлених етичних стандартів для біомедичних досліджень за участю людей. Контрольну групу склали 50 практично здорових дітей: 20 дівчаток (40,0%) та 30 хлопчиків (60,0%). Клітинну та загальну імунологічну реактивність і резистентність, реактивну відповідь нейтрофілів оцінювали на основі загального аналізу крові з подальшим розрахунком інтегральних індексів. Поліморфізм гена HSP70-2 (rs1061581) досліджували методом полімеразної ланцюгової реакції.
Результати. У дітей, хворих на ГСО, формується імунологічний патерн захисту залежно від алельного стану гена HSP70-2 (rs1061581): у носіїв GG-генотипу розвивається вища клітинна та імунологічна реактивність та резистентність, а також краща активність неспецифічної клітинної афекторної (лімфоцитарної) імунної відповіді, ніж у власників мутаційного А-алеля, що зумовлює вагоме зниження показника інтоксикації на 32,82% (р=0,005) і засвідчує кращий природний апоптоз та компенсаторний клітинний захист, формування гуморальної відповіді та додаткову сенсибілізацію організму. Реактивна відповідь нейтрофілів за більшістю показників не має залежності від поліморфних варіантів гена HSP70-2 (rs1061581).
Висновок. У власників мутаційного А-алеля гена HSP70-2 переважає активність ефекторної (моноцитарної) клітинної ланки імунологічного захисту із більш вираженою запальною реакцією, зниженою клітинною та загальною імунною реактивністю і резистентністю, що зумовлює високий показник екзоінтоксикації.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ГОСТРОЇ МЕХАНІЧНОЇ ТОНКОКИШКОВОЇ НЕПРОХІДНОСТІ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ КОМОРБІДНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ

В.В. Гордіца, Ф.В. Гринчук — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Наявність коморбідної патології (КП) є чинником ризику негативних наслідків лікування гострої тонкокишкової механічної непрохідності (ГТМН). Причини цього вивчені недостатньо, що потребує досліджень.
Мета роботи – комплексний порівняльний аналіз клінічних, лабораторних показників, результатів лікування хворих на ГМТН із КП.
Матеріал і методи. Ретроспективний одноцентровий аналіз клінічних і лабораторних показників, наслідків лікування за даними медичних карт 102 хворих. Групи порівняння: група 1 – 11 хворих на неускладнену ГМТН без КП, група 2 – 45 хворих на неускладнену ГМТН із КП, група 3 – 12 хворих на ГМТН, ускладнену перитонітом, без КП, група 4 – 34 хворих на ГМТН, ускладнену перитонітом, із КП. Використали комплекс методів перевірки гіпотез, критерії для порівняння вибірок і кореляційний аналіз.
Результати. У пацієнтів із КП істотно збільшується частка випадків пізнього звертання по допомогу, випадків некрозу кишки, за даними оцінювальних шкал, зростає тяжкість перитоніту, що ускладнив ГМТН. У них виявлені ознаки порушень функції клітинних компонентів імунної відповіді, гемодинаміки, метаболізму, функції печінки і нирок, відмінностей стану системи гемостазу. Кореляційний аналіз засвідчив відмінності в структурі взаємозв’язків між показниками, залежно від наявності КП, які можуть бути відображенням відмінностей функційної активності захисних механізмів, що регулюють реакції на ушкодження і компенсують їх наслідки. Найбільше на структуру взаємозв’язків впливала КП, а також перитоніт. Наявність КП сильно позитивно корелювала з виникненням ранових (r=0,62, р<0,01), абдомінальних післяопераційних ускладнень (r=0,64, р<0,01) і післяопераційних ускладнень загалом (r=0,66, р<0,01), а також із летальністю (r=0,65, р<0,01).
Висновки. У хворих на гостру механічну тонкокишкову непрохідність із коморбідною патологією виявлені ознаки змін функційного стану клітинних імунних чинників, виснаження резервів резистентності, імунного дисбалансу, метаболічних порушень, печінкової і ниркової дисфункції, розладів системи гемостазу, що асоціюються із обтяженням перебігу непрохідності, зростанням частоти післяопераційних ускладнень і летальності.

КОНЦЕНТРАЦІЯ МЕТАЛОПРОТЕЇНАЗ У РАНОВОМУ ЛОЖІ ШКІРИ ЩУРІВ-САМЦІВ ІЗ МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ ПРИ ДІЇ ГЕЛЮ КАРБОПОЛУ З МЕЛАНІНОМ

Н.Р. Грицевич, Н.С. Нікітіна, Л.І. Степанова, В.В. Верещака — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Ожиріння стає все більш поширеним серед населення світу. Воно пов'язане з розвитком низки захворювань, включаючи ішемічну хворобу серця, цукровий діабет та метаболічний синдром. Існує безліч пороцесів в організмі, на які впливає ожиріння, зокрема, воно може спричиняти незадовільне загоєння ран. Незважаючи на прогрес у розумінні загоєння ран як у здорових, так і у хворих на діабет людей, багато що невідомо про загоєння ран у пацієнтів з ожирінням. Оскільки зростаюча частина населення ідентифікує себе як таку, що страждає на ожиріння, розуміння основних механізмів і способів подолання незадовільного загоєння ран має першорядне значення. Відомо, що матричні металопротеїнази залучені у всі фази регенерації ранового процесу, особливо у фазу ремоделювання.
Мета роботи - з’ясування участі металопротеїнів у шкірі щурів-самців із ожирінням при загоєнні площинних ран за умови їх лікування меланіном.
Матеріал і методи. Дослідження проводилися на 40 самцях білих нелінійних щурів. Тварини розподілені на шість груп. Три групи – без ожиріння та три групи із глутамат-індукованим ожирінням. Моделювання ран на спинній поверхні здійснювали під загальним наркозом за допомогою тіопенталу натрію в дозі 60 мг/кг маси тварини. У 6-й групі тварин із глутамат-індукованим ожирінням рани щоденно обробляли гелем карбополу (загущувач) з меланіном (0,1 %). Концентрації металопротеїназ (ММР) визначали, використовуючи відповідні набори реактивів, методом непрямого імуноферментного аналізу (ELISA) за стандартним протоколом.
Результати. Показано, що у щурів контрольної групи з ожирінням концентрація ММР-1 зростає в 1,4 раза щодо контролю без ожиріння. При ожирінні та наявності площинної рани концентрація даної металопротеїнази зростає в 1, 8 раза, а при ожирінні і наявності площинної рани, обробленою меланіном, концентрація даного фактора зростає в 1, 6 раза щодо відповідних значень без ожиріння. Концентрації ММР-2 при ожирінні теж зростають, як у контролі, так і при площинній рані та площинній рані, обробленій меланіном, в 1,4, 2,2 і 1,6 раза, відповідно. Показано, що при ожирінні концентрація ММР-3 зростає в 1,4 раза щодо контролю. При площинній рані та площинній рані, обробленій меланіном, зростає в 2,1 і 1,7 раза, відповідно. Показано, що при ожирінні, ожирінні і площинній рані, а також ожирінні та площинній рані, обробленій меланіном, концентрація ММР-8 зростає в 1,5, 2,0 та 1,5 раза щодо контролю, відповідно. При ожирінні і площинній рані, а також ожирінні та площинній рані, обробленій меланіном, концентрація ММР-9 зростає в 2,5 та 1,2 раза, відповідно, щодо контрольних значень. У щурів контрольної групи з ожирінням концентрація ММР-12 зростає в 1,4 раза щодо контролю без ожиріння. При ожирінні і наявності площинної рани концентрація даної металопротеїнази зростає в 1,9 раза, а при ожирінні і наявності площинної рани, обробленою меланіном, концентрація даного фактора зростає в 1,5 раза щодо відповідних значень без ожиріння. Показано, що концентрація усіх тканинних інгібіторів металопротеїназ при ожирінні зростає. Так, при ожирінні, ожирінні і площинній рані, а також ожирінні та площинній рані, обробленій меланіном, концентрація тканинного інгібітору металопротеїназ зростає в 1,2, 2,0 та 1,6 раза щодо контролю. Висновки. 1. У щурів-самців із глутамат-індукованим ожирінням порушується процес загоєння повношарових вирізаних площинних ран. Гель карбополу з меланіном проявляє виражену дерматотропну дію, яка супроводжувалась достовірним зростанням металопротеїназ – ММП-1, ММП-2, ММП-3, ММП-8, ММП-9 та ММП-12, що засвідчує їх участь як інтегральної складової системи загоєння ран шкіри. 2. При глутамат-індукованому ожирінні концентрація тканинного інгібітору металопротеїназ зростає щодо контрольних показників без ожиріння, однак, при цьому, гель карбополу з меланіном при ожирінні не впливає на концентрацію даного інгібітору.

ЕФЕКТИВНІСТЬ α-КАЗОЗЕПІНУ У ЛІКУВАННІ ЛЕГКИХ ТА СЕРЕДНЬОТЯЖКИХ ПОРУШЕНЬ СНУ У ПАЦІЄНТІВ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ

О.О. Ханюков, О.В. Бучарський — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Порушення сну є частим супутником артеріальної гіпертензії (АГ) та значно погіршують якість життя пацієнтів, підвищують кардіоваскулярний ризик і знижують ефективність антигіпертензивної терапії. α-казозепін, біологічно активний пептид із молочного білка αs1-казеїну, демонструє селективну взаємодію з GABA-A рецепторами, забезпечуючи анксіолітичний ефект без значущого впливу на серцево-судинну систему.
Мета дослідження - оцінити ефективність α-казозепіну в лікуванні легких та середньотяжких порушень сну в пацієнтів з АГ.
Матеріал і методи. У дослідження включено 73 пацієнти віком 30-69 років з АГ та порушеннями сну легкого та середнього ступеня. Хворих розподілено на дві підгрупи, зіставні за віком, статтю, показниками артеріального тиску та балами за опитувальником Шпігеля. Перша підгрупа отримувала рекомендації щодо гігієни сну, друга – гігієну сну та α-казозепін у стандартному дозуванні перед сном протягом двох тижнів. Основним показником оцінки ефективності слугував бал за опитувальником Шпігеля. Статистичний аналіз включав парний Т-тест для оцінки динаміки в межах груп та Т-тест Стьюдента для порівняння між групами.
Результати. У загальній вибірці спостерігався статистично значущий приріст балів за шкалою Шпігеля (4 [1;7], p<0,05). У підгрупі гігієни сну – 2 [-0,25;3], у підгрупі з казозепіном – 7 [3;8]. Наприкінці дослідження середній бал у першій групі становив 18,5 [15,75;20], у другій – 23 [21;26]. Обидві підгрупи показали статистично значуще покращення порівняно з початковим рівнем, при цьому група з α-казозепіном продемонструвала достовірно вищий показник порівняно з групою немедикаментозної терапії (p<0,05).
Висновки: α-казозепін у поєднанні з немедикаментозними стратегіями гігієни сну є ефективним та безпечним методом покращення якості сну в пацієнтів з АГ та легкими або середньотяжкими порушеннями сну.

АНТИДИСЛІПІДЕМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МОЛЕКУЛЯРНОГО ВОДНЮ ПРИ МЕТАБОЛІЧНОМУ СИНДРОМІ

М.М. Корда, Ю.С. Кравчук — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Метаболічний синдром (МС) характеризується порушенням ліпідного обміну, що проявляється підвищенням триацилгліцеролів (ТАГ), загального холестеролу та ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) і зниженням ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ). Молекулярний водень (H₂) може впливати на ліпідний обмін через антиоксидантні властивості та регуляцію метаболічних шляхів.
Мета дослідження - дослідити вплив збагаченої молекулярним воднем води на показники ліпідного обміну у щурів з експериментально індукованим МС.
Матеріал і методи. МС у щурів відтворювали шляхом тривалого згодовування висококалорійного раціону. Частина щурів отримувала воду, збагачену молекулярним воднем (0,6 ppm). У сироватці крові визначали концентрацію ТАГ, холестеролу, ЛПНЩ і ЛПВЩ. Ефективність корекції оцінювали через 6, 12 і 20 тижнів після початку експерименту.
Результати. МС спричинив прогресивне підвищення ТАГ: у 6-тижневій групі щурів – на 36%, у 12-тижневій – на 47%, у 20-тижневій – на 64% порівняно з контролем. Корекція H₂ мала віковий ефект: у 6-тижневій групі зміни були мінімальні, у 12-тижневій рівень ТАГ знизився на 9% порівняно з МС, а у 20-тижневій – на 28%. Рівень загального холестеролу у тварин з МС підвищувався на 57% (6 тижнів), 115% (12 тижнів) та 117% (20 тижнів). H₂-корекція сприяла достовірному зниженню холестеролу на 23% лише у 20-тижневій групі тварин, тоді як у молодших груп ефект був незначним. ЛПНЩ зростали відповідно на 62%, 145% та 133% порівняно з контролем. H₂ знижував ЛПНЩ на 20% у 12-тижневій групі і на 29% у 20-тижневій. ЛПВЩ знижувалися на 13–28% при МС і практично не коригувалися H₂.
Висновок. Метаболічний синдром у щурів призводить до достовірних порушень ліпідного обміну, які посилюються з віком і тривалістю патології. H₂-корекція частково нормалізує ТАГ, холестерол і ЛПНЩ, особливо при тривалому перебігу МС, тоді як ефект на ЛПВЩ мінімальний. Це підтверджує потенціал молекулярного водню як терапевтичного агента для корекції атерогенного профілю ліпідів.

ХРОНІЧНИЙ КОРОНАРНИЙ СИНДРОМ – СТАБІЛЬНА СТЕНОКАРДІЯ: НУТРИЦЕВТИЧНИЙ КОМПЛЕКС (DHA 400 mg + POLICOSANOL 20 mg) ЯК ДОПОВНЕННЯ ДО АНТИАНГІНАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ТА СТАТИНОТЕРАПІЇ

пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Мета роботи – встановлення особливостей фармакодинаміки, терапевтичної ефективності та безпеки застосування нутрицевтичного «Кардіоневрин-Форте (ДГК 400 мг + Полікозанол -20мг)»[Cardioneurin-Forte (DHA 400mg + Policonasol 20mg)] у лікуванні пацієнтів із хронічним коронарним синдромом – стабільною стенокардією, ФК ІІІ NYHA із супутньою артеріальною гіпертензією.
Матеріал і методи. Це дослідження терапевтичної ефективності нутрацевтичного комплексу «Кардіоневрин Форте [Cardionevrin Forte]» на тлі застосування стандартної терапії. Групою порівняння служили пацієнти, які отримували лише стандартну терапію (контрольна група). Контролем ефективності лікування слугувала динаміка: клінічного спостереження, електрокардіограми, трансторакальної ехокардіограми, Спекл=Трекінг ЕхоКГ [(Speckle – Tracking EchoCG) - за необхідності)], ліпідограми (ЗХС, ХСЛПНГ, ХС ЛПВГ, ХС не-ЛПВГ, ТГ), коагулограми, біохімічного аналізу крові, тестів із дозованим фізичним навантаженням та 6-хвилинної ходи.
Статистичний аналіз результатів дослідження проводили із використанням електронних таблиць Microsoft Excel 2021 і пакетів статистичних програм Statistica v12.0 (“Stat Soft”, США) за допомогою методів параметричного та непараметричного аналізу.
Результати. Виявлено додатковий позитивний клінічний, функціональний та ліпідознижувальний ефекти лікування ХКС- стабільної стенокардії. Найбільш вираженим є позитивний вплив досліджуваного комплексу (стандартна терапія + «Кардіоневрин Форте [Cardionevrin Forte]») на підвищення рівня ХС ЛПВГ (+56,4 %) та зниження рівня ХС не-ЛПВГ ( - 40,7 %). Менш вираженим є зниження рівнів триацилгліцеринів ( - 21,7%) та загального холестерину (-24,3 %).
Висновки. Доповнення стандартної терапії пацієнтів із ХКС - стабільною стенокардією нутрицевтичним комплексом «Кардіоневрин Форте [Cardionevrin Forte]» є доцільним і ефективним. Нутрицевтичний комплекс “Кардіоневрин Форте (ДГК 400 мг+ Полікозанол -20мг)”[Cardioneurin Forte (DHA 400mg + Policonasol 20mg)] добре переноситься, не викликає серйозних побічних ефектів або таких, що вимагають відміни засобу та специфічного лікування.

МОРФОМЕТРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ З УРАХУВАННЯМ ВІКУ ДЛЯ ВИБОРУ ТАКТИКИ ПЛАСТИЧНИХ ТА РЕКОНСТРУКТИВНИХ ВТРУЧАНЬ

Р.М. Гуменний — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Вступ. Морфологія молочної залози (МЗ), як ендокринного органа, змінюється з віком, залежить від гормонального фону жінки, є генетично-зумовленою, а також може змінюватись піж впливом запальних захворювань органів статевої сфери. Тому своєчасне виявлення будь-яких змін у тканині МЗ, які відрізняються від норми (доброякісних чи злоякісних) суттєво підвищує шанси на успішне лікування та знижує смертність. Окрім того, вікові зміни структури МЗ визначають вибір тактики пластичних та реконструктивних втручань на ній, дають можливість спрогнозувати можливі незадовільні результати оперативних інтервенцій. Одним з основних методів раннього виявлення морфологічних змін МЗ є мамографія.
Мета дослідження – встановити морфологічні та морфометричні закономірності будови МЗ у жінок залежно від віку, а також анатомічно-варіантні особливості для вибору тактики пластичних та реконструктивних втручань.
Матеріал і методи. Морфометричний аналіз виконали для 200 жінок віком від 18 до 57 років, яким провели антропометричне обстеження із розрахунком індексу маси тіла, вимірюванням обкружності грудної клітки з подальшим визначенням трьох соматотипів за системою Вільяма Шелдона. Поділ обстежених на групи виконали за класифікацією ООН: юнацький вік (16-20 років, n=100), жінки І періоду зрілого віку (21-35 років, n=50), жінки ІІ періоду зрілого віку (36-60 років, n=50). Мамографію виконали за стандартною методикою у двох проєкціях.
Результати дослідження. Мамографічну щільність МЗ та її форму визначає співвідношення залозистих структур і строми, яка включає жирову й сполучну тканини. З віком, особливо в постменопаузальному періоді, відбувається фізіологічна інволюція залозистої тканини з її заміщенням жиром, що з рентгенологічної точки зору полегшує інтерпретацію мамограм і підвищує чутливість методу. За соматотипом нами встановлено, що найбільш гармонійні просторові пропорції МЗ притаманні дівчатам нормостенічної (мезоморфної) тілобудови, у яких переважає напівсферична / куляста форма МЗ (52,5% випадків). У дівчат астенічного (ектоморфного) типу частіше спостерігаються конічні та пласкі форми МЗ (30% випадків). Для гіперстенічного (ендоморфного) соматотипу характерними є більш масивні та широкі форми (куляста і пірамідальна – 65%), що відображає особливості поперечного розвитку тулуба. Мамографічно для юнацького віку характерна висока рівномірна щільність тканини МЗ, чіткі контуровані ділянки стромальної та залозистої тканин, контрастний зв’язковий апарат. Індивідуально непостійні світлі ділянки жирової тканини переважно в аксіальних та інфрамамарних зонах. У жінок зрілого віку рентгенологічно структура паренхіми МЗ характеризується значною індивідуальною варіабельністю: помірні жирові відкладення найчастіше трапляються в аксіальних та інфрамамарних ділянках, із випадками відкладень у підшкірних та ретромамарних зонах, що супроводжується зменшенням контрастності між залозисто-стромальним та жировим компонентами; у ділянці залозистої тканини відбувається стоншення та рівномірне просвітлення нерівномірної інтенсивності стромального, залозистого та зв’язкового компонента.
Висновки. Форма молочних залоз є соматотип-залежною морфологічною характеристикою, яка повинна обов’язково враховуватися на етапі передопераційного планування з урахуванням віку. Інтеграція сомато-типологічної оцінки в клінічний алгоритм дозволяє оптимізувати вибір хірургічної техніки, зменшити частоту ускладнень та покращити довгострокові естетичні результати.

ЕКСПРЕСІЯ ГЕНА c-fos У ВЕЛИКОКЛІТИННИХ ЯДРАХ ГІПОТАЛАМУСА ЩУРІВ ЗА МОДИФІКАЦІЙ ФОТОПЕРІОДУ

І.В. Федоряк — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Мета роботи - з’ясувати динаміку експресії гена c-fos у медіальних дрібноклітинних суб’ядрах пришлуночкового ядра гіпоталамуса щурів за модифікацій фотоперіоду.
Матеріал і методи. Експериментальні дослідження проведено на самцях білих щурів, яких розподілено на три групи (у кожній по дві підгрупи). Тварин утримували 14 діб за умов: 1-ї групи – стандартного режиму освітлення 12.00С:12.00Т; 2-ї групи – тривалої експозиції світлом 24.00С:00Т (світловий стрес – LL); 3-ї групи – постійної темряви 00С:24.00Т (світлова депривація – DD). Дослідження проводили о 14.00 та 02.00 год. З метою ідентифікації c-Fos у гістологічних зрізах переднього гіпоталамуса тварин використовували метод непрямої імунофлуоресценції. Для встановлення вірогідності відмінностей значень використовували критерій Стьюдента (t).
Результати. В умовах режиму освітлення 12.00С:12.00Т у медіальних дрібноклітинних суб’ядрах пришлуночкового ядра гіпоталамуса щурів зареєстровано зростання показника інтенсивності флуоресценції матеріалу, імунореактивного до с-Fos о 02.00 год, порівняно з 14.00 год. У денний період спостереження інтенсивність флуоресценції матеріалу, імунореактивного до с-Fos перебувала на рівні 26,34 ± 1,510 мкм2, а вночі зростала. Зміни тривалості світлового режиму спричинили зміщення інтенсивності флуоресценції у у медіальних дрібноклітинних суб’ядрах пришлуночкового ядра гіпоталамуса з нічного на денний проміжок. Встановлено найбільші показники щільності розташування с-Fos-позитивних нейронів у досліджуваних суб’ядрах гіпоталамуса щурів, яких утримували за режимів освітлення – 12.00С:12.00Т та 00С:24.00Т о 02.00 год спостереження, а при світловому стресі (24.00С:00Т), навпаки.
Висновки.1. Експресія продукту активності гена «надранньої відповіді» c-fos – білка c-Fos – характеризується ритмічністю у медіальних дрібно-клітинних суб’ядрах пришлуночкового ядра гіпоталамуса щурів. 2. Продукція білка c-Fos зазнає найбільш істотних змін за умов світлової депривації. Зокрема, індекс концентрації вказаного протеїну у денний проміжок експерименту становив 0,543±0,0128Оіф і був вірогідно вищим від контрольних показників.

ПРОБЛЕМА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕВНОГО ТИСКУ В ОНКОХВОРИХ З ОЖИРІННЯМ

пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

На сьогоднішній день відсутнє чітке розуміння стану та динаміки внутрішньочеревного тиску в онкологічних хворих з ожирінням, хоча при наведених вище станах емпірично він може підвищуватися до різного ступеня гіпертензії, або навіть до появи такого грізного ускладнення як абдомінальний компартмент-синдром.
Мета роботи – визначити динаміку змін внутрішньочеревного тиску хворих на злоякісні новоутворення черевної порожнини у післяопераційному періоді залежно від ступеня ожиріння.
Матеріал і методи. Когортне обсерваційне дослідження охоплює 66 хворих на злоякісні новоутворення черевної порожнини, з них 52 – з різними ступенями ожиріння. Вимірювання внутрішньочеревного тиску виконували трансвезикальним способом до операції, на 1-2-гу добу та 3-5-ту доби післяопераційного періоду.
Результати. Зі зростанням ступеня ожиріння – зростали також показники внутрішньочеревного тиску в усі терміни спостереження. Показники внутрішньочеревного тиску при І-ІІ ступені ожиріння несуттєво відрізнялися (особливо в 1-2-гу доби післяопераційного періоду), водночас при ІІІ ступені ожиріння відмінності були суттєві, що свідчить про роль, яку відіграє ожиріння на динаміку показників ВЧТ у доопераційному періоді, так і в терміни до 5 діб після операції. Іншим важливим чинником, який пов'язаний зі ступенем ожиріння, є виникнення абдомінального компартмент-синдрому. Це грізне ускладнення, що виникало при стійкому підвищенні внутрішньочеревного тиску більше 20 мм рт.ст. у післяопераційному періоді, внутрішньочеревна гіпертензія розвивалася різнонаправлено – прогресувала до абдомінального компартмент-синдрому, якого не відзначалося до операції (негативний сценарій), зменшення внутрішньочеревного тиску до нормальних показників (позитивний сценарій), або неконтрольовано коливатися упродовж лікування.
Висновки. 1. Підвищений внутрішньочеревний тиск та наростання внутрішньочеревної гіпертензії у всіх групах онкохворих з ожирінням відіграє важливу роль у перебігу та суттєво обмежує можливості лікування. 2. Формування внутрішньочеревної гіпертензії у доопераційному періоді можна пояснити поєднанням онкологічного процесу і ожиріння, а подальша внутрішньочеревна гіпертензія вказує на тривалість післяопераційних компенсаторних змін, особливо у хворих з ожирінням, що слід враховувати в комплексному післяопераційному лікуванні даних хворих.

МІОКАРДІАЛЬНА ДИСФУНКЦІЯ ТА ДИСПЛАЗІЯ СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ ЯК ПРЕДИКТОРИ ТЯЖКОСТІ ПЕРЕБІГУ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ У ДІТЕЙ: РЕЗУЛЬТАТИ КОГОРТНОГО ПОРІВНЯЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

О.К. Колоскова, С.І. Тарнавська, О.О. Шахова, В.А. Калініченко — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Бронхіальна астма (БА) залишається найбільш поширеним хронічним захворюванням дитячого віку, посідаючи 16-те місце у світі за впливом на тривалість життя осіб з інвалідністю. Сучасна парадигма розглядає БА як фактор ризику розвитку серцево-судинної патології, що зумовлено рецидивною гіпоксемією, системним запаленням та впливом тривалої базисної терапії. Особливого значення набуває вивчення субклінічної міокардіальної дисфункції, яка може ускладнювати перебіг захворювання та потребує персоналізованих підходів до менеджменту пацієнтів.
Мета роботи – дослідити електрокардіографічні та ультрасонографічні морфометричні показники міокардіальної дисфункції у дітей, хворих на бронхіальну астму різного ступеня тяжкості, для оптимізації прецизійних підходів до менеджменту захворювання.
Матеріал і методи. У дослідження залучено 75 дітей, хворих на БА зі стажем понад 2 роки. Пацієнти розподілені на дві групи: І група (n=37) – діти з легким персистувальним перебігом; ІІ група (n=38) – пацієнти із середньо-тяжкою та тяжкою БА. Оцінювали контроль симптомів (ACT-тест), індекс маси тіла (ІМТ) та коморбідний фон. Інструментальна діагностика включала електрокардіографію (ЕКГ) та ехокардіографію (Ехо-КГ) з оцінкою параметрів лівого шлуночка (ДЛШд, ТЗСЛШд, ТМШПд, ФУ) та стану клапанного апарату.
Результати. Встановлено, що легке персистування БА асоціювалося з кращим контролем симптомів на тлі низьких доз ІГКС (СШ=6,4; 95% ДІ: 3,06-13,4). У дітей ІІ групи частіше реєструвався алергічний риніт (42,1% проти 29,73% у І групі; СШ=1,92) та надлишкова маса тіла (26,32%). ЕКГ-дослідження не виявило значущих відмінностей у положенні електричної осі серця, проте інверсія зубця Т у ІІ групі траплялася в 1,55 раза частіше (27,27%). За даними Ехо-КГ, у пацієнтів із середньотяжким та тяжким перебігом достовірно частіше виявляли комбінацію пролапсу мітрального та тристулкового клапанів (СШ=3,7; 95% ДІ: 1,86-7,2). Морфометричні показники лівого шлуночка (ТЗСЛШд, ТМШПд) у дітей ІІ групи мали тенденцію до збільшення, що за відсутності ознак гострого запалення (нормальні рівні СРБ, АСЛО) та гіпертрофії вказує на ймовірну роль дисплазії сполучної тканини у формуванні бівентрикулярної дисфункції.
Висновки. Легкий перебіг БА у школярів характеризується вищим рівнем контролю симптомів та мінімальними змінами з боку серцево-судинної системи. Середньотяжка та тяжка БА асоціюється з високим ризиком коморбідності (СШ=1,92), надлишковою масою тіла та високою частотою бівентрикулярного пролапсу клапанів (40,0%). Виявлені відхилення морфометричних маркерів лівого шлуночка та клапанного апарату свідчать про залучення міокарда в патологічний процес при тяжких формах БА, що може бути зумовлено супутньою сполучнотканинною дисплазією та потребує врахування при побудові стратегії персоналізованої терапії.

ХАРАКТЕРИСТИКА БІОХІМІЧНИХ ТА КОАГУЛЯЦІЙНИХ ПОКАЗНИКІВ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ЛЕТАЛЬНИМ ПЕРЕБІГОМ COVID-19, ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2-го ТИПУ ТА ЇХ КОМОРБІДНОСТІ

І.Г. Лаб’як, Е.О. Кіндратів, З.Я. Гурик, О.Ю. Фофанова — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Висока летальність від COVID-19, особливо в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД 2-го типу), зумовлює необхідність глибокого аналізу біохімічних механізмів, що лежать в основі розвитку мультиорганної дисфункції.
Мета роботи – ретроспективно встановити особливості лабораторних показників (біохімічних і коагуляційних маркерів) у хворих із летальним перебігом COVID-19, ЦД 2-го типу та при їх поєднанні.
Матеріал і методи. Проаналізовано 120 летальних випадків, розподілених на три групи: COVID-19 + ЦД 2-го типу, ізольовані COVID-19 і ЦД 2-го типу. Ретроспективно вивчено біохімічні маркери цитолізу, холестазу, білкового й азотистого обміну, коагуляційного статусу, вуглеводного метаболізму, патерни запальної відповіді та ушкодження міокарда. Встановлено три відмінні біохімічні фенотипи: запально-коагуляційний (COVID-19 + ЦД 2-го типу), цитолітичний (COVID-19), метаболічно-диспротеїнемічний (ЦД 2-го типу).
Результати. При коморбідній патології (COVID-19 + ЦД 2-го типу) встановлено найвищі рівні С-реактивного білка, прокальцитоніну, D-димеру, глюкози, креатиніну, сечовини та тропоніну при значному зниженні загального білка, що відображає гостру системну запальну відповідь, тяжку коагулопатію, метаболічну декомпенсацію та суттєве виснаження функціонального резерву життєво важливих органів. Для ізольованого COVID-19 характерним був цитолітичний профіль із домінуючим підвищенням АСТ і високим рівнем D-димеру, що свідчить про гостре ендотеліальне ураження. У пацієнтів з ізольованим ЦД 2-го типу виявлено хронічну гіпопротеїнемію, підвищення білірубіну та ознаки зниження ниркового резерву без вираженої системної запальної реакції.
Висновки. Отже, коморбідність COVID-19 і ЦД 2-го типу формує синергетично посилений біохімічний фенотип, що значно відрізняється від ізольованих патологій і визначає тяжчий варіант летального перебігу. Отримані дані можуть бути використані для стратифікації ризику та покращення прогнозування критичних станів.

ОБҐРУНТУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНОГО ПІДХОДУ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ МЕТАСТАЗНОМУ ПОШИРЕННЮ РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

Ю.Я. Бодяка — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Мета роботи – покращити результати лікування хворих на рак молочної залози шляхом розробки та впровадження лікувального підходу, на основі створеної прогностичної системи метастазного поширення даного захворювання.
Матеріал і методи. Проведено обстеження, лікування та аналіз 841 хворого на рак молочної залози (РМЗ), у І, ІІ А, ІІ В та ІІІ А, ІІІ В, ІІІ С стадіях хвороби, тобто без віддалених метастазів.
Групу порівняння склала 701 (83,4%) особа, які отримували лікування згідно з уніфікованими клінічними протоколами надання медичної допомоги хворим на РМЗ.
Основну дослідну групу склали 140 (16,6%) жінок, які лікувалися згідно із запропонованим нами лікувальним підходом, спрямованим на запобігання метастазному поширенню РМЗ.
Згідно з результатами дослідження, проведених попередньо, нами розроблено експертну систему прогнозування метастазного поширення РМЗ. Для пацієнток, які набрали суму балів меншу 0, прогнозують відсутність метастазного поширення РМЗ, для тих, у кого сума балів більше 0 – прогнозують появу метастазів. При цьому чутливість тесту становить Se=66,0 %, а специфічність Sp=69,0 %.
Результати. На нашу думку, хворим на РМЗ із невизначеним прогнозом та прогнозом появи метастазного поширення онкологічного процесу необхідно застосовувати більш радикальні підходи щодо хірургічного лікування (широке виконання розширеної лімфодисекції та радикальної операції), з метою запобігання розвитку вищезазначеного ускладнення.
Отримані результати дослідження вказують на нижчий відсоток метастазного поширення РМЗ у жінок основної дослідної групи, проте ця різниця вірогідна при ІІ А та ІІ В стадіях хвороби. Якщо порівняти частоту метастазного поширення РМЗ між обома групами жінок, то показник в основній дослідній групі менший на 8,4% (p<0,05).
Переважає термін до появи метастазного поширення РМЗ у жінок основної дослідної групи, проте ця різниця вірогідна при І, ІІ А та ІІ В стадіях хвороби.
Відзначається відсутність вірогідної різниці відсотка віддалених післяопераційних ускладнень між обома дослідними групами, за винятком лімфодеми, де вірогідно переважають показники основної дослідної групи.
Відсутня вірогідна різниця показників середнього терміну перебування пацієнтки у стаціонарі між обома дослідними групами. Це свідчить про те, що застосування запропонованого лікувального підходу не збільшує відсотка ранніх післяопераційних ускладнень.
Висновок. Запропонований лікувальний підхід, який спрямований на запобігання метастазному поширенню раку молочної залози, дозволяє зменшити частоту виникнення даного ускладнення на 8,4% (p<0,05), подовжує термін до появи метастазного поширення онкологічного процесу в 1,2 раза (p<0,05), а також не впливає на частоту віддалених післяопераційних ускладнень та середній термін перебування пацієнтки у стаціонарі.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕФЕКТИВНОСТИ ТРАНСРЕКТАЛЬНОЇ І ТРАНСПЕРИНЕАЛЬНОЇ БІОПСІЇ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ

А.П. Кондратенко — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Рак передміхурової залози є одним із найпоширеніших онкологічних захворювань у чоловіків, посідаючи провідне місце серед причин смертности від злоякісних новоутворень в урологічній практиці. Біопсія передміхурової залози залишається "золотим стандартом" морфологічної діагностики захворювання. Водночас оптимальний доступ для забору тканинного матеріалу - трансректальний (ТР) чи трансперинеальний (ТП), досі є предметом активних дискусій.
Мета дослідження – порівняти ефективність та діагностичні можливості трансректальної та трансперинеальної біопсій у хворих на рак передміхурової залози, прооперованих одним хірургом.
Матеріал і методи. У дослідженні проаналізовано дані 124 пацієнтів, яким було виконано ТР (n=66) або ТП (n=58) біопсію. Оцінено антропометричні параметри, результати МРТ, кількісні показники біопсії, розподіл пухлин за зонами простати, точність визначення локалізації пухлини, морфологічну категорію пухлин та частоту контамінації біоптатів слизовою прямої кишки.
Результати дослідження. ТП-біопсія виявилась ефективнішою у верифікації пухлин у передніх та апікальних ділянках, а також дозволяла точніше таргетувати периферичну зону. У ТП-групі відзначалося менше випадків контамінації біоптатів слизовою прямої кишки. Морфологічна відповідність між біопсією та післяопераційними зразками була вищою у ТР-групі, однак у ТП-групі спостерігалося достовірне зростання частки пухлин категорії G1 після операції.
Висновки. ТР-біопсія залишається ефективним методом при базальній локалізації підозрілих вогнищ та для амбулаторного первинного скринінгу. Водночас ТП-біопсія має клінічну перевагу у складних анатомічних випадках, при негативних попередніх біопсіях, при плануванні фокальної терапії.

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ВОДНО-СОЛЬОВОГО БАЛАНСУ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ НИРОК У ХВОРИХ НА ЕСЕНЦІЙНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ ІІ СТ. ЗА РІЗНИХ ВАРІАНТІВ ДОБОВОГО РИТМУ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ

І.А. Плеш, Л.Д. Борейко, О.І. Юрків, О.В. Макарова — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Мета роботи – визначити особливості водно-сольового балансу та функціональної активності нирок у хворих на есенційну артеріальну гіпертензію (ЕАГ) ІІ стадії з різними варіантами добового ритму артеріального тиску (АТ).
Матеріал і методи. Комплексно обстежено 68 пацієнтів із ЕАГ ІІ стадії з варіантами циркадіанного ритму АТ – dipper (D, n = 28), non-dipper (ND, n = 31) та night-peaker (NP, n = 9). Усім пацієнтам проводили добове моніторування АТ, оцінювали основні антропометричні показники, добову екскрецію натрію та калію, іонне співвідношення Na⁺/K⁺, а також швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ).
Результати. Серед обстежених переважали хворі з варіантами циркадіанного ритму АТ – non-dipper (ND) та night-peaker (NP) (58,8%). Пацієнти з ND та NP профілями характеризувалися більш старшим віком, підвищеною масою тіла, збільшеною площею поверхні та достовірно вищим індексом маси тіла порівняно з dipper (D). Водно-сольовий баланс у пацієнтів ND та NP був порушений: спостерігалося зниження добової екскреції натрію та калію, а іонне співвідношення Na⁺/K⁺ сироватки крові мало тенденцію до підвищення. Функціональна активність нирок, оцінена за ШКФ, демонструвала тенденцію до зниження у ND та NP, особливо при розрахунку відносних показників з урахуванням площі та маси тіла.
Висновки. Отримані дані свідчать про те, що варіанти добового профілю АТ – лише не дипери асоціюються з порушеннями водно-сольового балансу та зниженням функціональної активності нирок, що підкреслює прогресуюче ураження нирок як органа-мішені у хворих на ЕАГ ІІ стадії. Комплексна оцінка добового профілю АТ, антропометричних показників та функції нирок є необхідною для своєчасної діагностики й корекції факторів ризику серцево-судинних ускладнень у цієї категорії пацієнтів.

ПІДХОДИ ДО УДОСКОНАЛЕННЯ МІЖСЕКТОРАЛЬНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА З ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ГРОМАДИ НА ОСНОВІ АНАЛІЗУ МІСЬКИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ

М.Д. Дячук, А.С. Бідучак — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Здоров’я громади має бути предметом уваги сфери охорони здоров’я та інших секторів економічної діяльності, які впливають на формування здоров’я людей. Але в реальних умовах не спостерігаються скоординовані зусилля різних зацікавлених сторін із зменшення впливу соціально-економічних, екологічних, біологічних, поведінкових факторів ризику на здоров’я громади. Альтернативою секторальній сегрегації є рух «Здоров’я у всіх політиках», підтриманий урядом України. Актуальність роботи полягає в дослідженні реального стану міжсекторальної співпраці на прикладі територіальної громади м. Києва.
Мета роботи – запропонувати підходи з удосконалення міжсекторального співробітництва з охорони здоров’я громади на основі аналізу та стану виконання міських цільових програм.
Матеріал і методи. Матеріал - інформація про 23 діючі міські цільові програми м. Києва та 10 звітів про хід їх виконання у 2023-2024 роках, розміщених на офіційному вебсайті Київської міської ради (https://kmr.gov.ua/uk/municipal-target-programs). Методи: аналіз документів; системного підходу; узагальнення результатів; графічний.
Результати. Установлено, що міська цільова програма «Громадське здоров'я» на 2022 - 2025 роки містить лише заходи медичного спрямування, які повністю виконані за звітний період. За рештою програм, спрямованих на зменшення соціально-економічних та екологічних ризиків, більша частина заходів не виконана внаслідок недосконалого планування та/або недостатнього фінансування. Склад координаційної ради з питань громадського здоров’я при виконавчому органі місцевої влади не містить представників усіх дотичних до питань здоров’я громади управлінь і відомств; як наслідок, сектори діють автономно, відокремлено, без інформаційного обміну з іншими зацікавленими сторонами. Запропоновані удосконалені підходи до організації роботи координаційної ради з активізацією її лідерських функцій, міжсекторального планування, інформаційної та ресурсної підтримки сумісного ухвалення рішень та моніторингу їх виконання.
Висновки. Система громадського здоров’я столиці потребує удосконалення шляхом фактичної реалізації підходу «Здоров’я у всіх політиках».

ПАТОМОРФОГЕНЕЗ ДІАБЕТИЧНОЇ ГЕПАТОПАТІЇ У ПУБЕРТАТНОМУ ВІЦІ: КЛАСТЕРНИЙ АНАЛІЗ МОРФОЛОГІЧНИХ ЗМІН

пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Зважаючи на те, що цукровий діабет (ЦД) 1-го типу є найпоширенішим дитячим ендокринним захворюванням, а в підлітків глікемічний контроль часто погіршується під впливом низки чинників, метою нашої роботи було дослідження морфофункціональних змін у печінці щурів перипубертатного віку, за умови стрептозотоцин-індукованого цукрового діабету (СЦД) з використанням кластерного аналізу.
Матеріал і методи. Для дослідження використано 16 щурів-самців лінії Вістар 3-місячного віку, які були розподілені на дві групи: діабетичну (СЦД моделювали шляхом одноразового внутрішньоочеревинного введення стрептозотоцину в дозі 7мг/100г) та контрольну. Використали гістологічні, гістохімічні, електронномікроскопічний та статистичний методи дослідження.
Результати. Використовуючи метод ієрархічної деревоподібної кластеризації Варда у класичній печінковій часточці 3-місячних щурів, виділено три кластери клітин: гепатоцити кластеру 1 (С1) становлять 40,06 % виміряних клітин, локалізуються переважно у периферійній зоні і мають найбільшу площу клітини та мале ядерно-цитоплазматичне відношення (ЯЦС); гепатоцити кластеру 3 (С3) становлять 43% і розташовані в центральній зоні, характеризуються найменшою площею клітини, гепатоцити кластеру 2 (С2) становлять 25,71 %, локалізуються у проміжній зоні і мають найбільшу площу ядра і ЯЦВ.
У ранні терміни розвитку СЦД (14-та доба), на тлі гіперглікемії простежуються закономірні зміни морфометричних параметрів гепатоцитів різних кластерів – зменшення їхньої площі внаслідок глікогенолізу, що підтверджується даними гістологічних та ультраструктурних досліджень.
На 70-ту добу СЦД морфометричні показники всіх кластерів гепатоцитів наближаються до контрольних величин. Збільшення площі гепатоцитів відбувається за рахунок появи як молодих гепатоцитів, так і дистрофічно змінених (зерниста, вакуольна та балонні дистрофії). Найбільша частка клітин припадає на С3 (50,34 % та 44 %), серед яких є найбільше молодих гепатоцитів, що характеризуються щільною цитоплазмою, великою кількістю молодих мітохондрій та гранул глікогену, гіпертрофованими гранулярною і гладкою ендоплазматичними сітками.
Висновок. Таким чином, у динаміці морфофункціональних змін печінки щурів перипубертатного віку при СЦД можна виділити дві стадії стрес-реактивних змін (14-та доба) та компенсаторно-відновних процесів (70-та доба).

ГІСТОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА МОРФОМЕТРИЧНИЙ АНАЛІЗ КОРОНАРНИХ СУДИН СЕРЦЯ ЩУРІВ НА 28-МУ ДОБУ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ОЛІЇ КАНАБІДІОЛУ

М.М. Шевчук — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Канабідіол (КБД) – непсихоактивний фітоканабіноїд Cannabis sativa L., хоча і має низьку афінність до CB1 і CB2 рецепторів, але впливає на серцево-судинну систему і характеризується потенційно кардіопротективними, вазорелаксантними, протизапальними та антиоксидантними властивостями. Експериментальні дослідження демонструють здатність КБД індукувати ендотелій-залежну вазодилатацію, зменшувати оксидативний стрес і покращувати мікроциркуляцію. Водночас морфологічна оцінка серця і судин при тривалому застосуванні КБД потребує подальшого вивчення.
Мета дослідження – визначити гістологічні особливості та провести морфометричний аналіз коронарних судин серця щурів на 28-му добу експериментального застосування 10% олії КБД.
Матеріал і методи. Дослідження проведено на 26 статевозрілих білих нелінійних щурах-самцях, масою 180–230 г. Експериментальна група (n=14) отримувала стандартний раціон і 10% олію КБД перорально в дозі 10 мг/кг/добу впродовж 28 діб. Контрольна група (n=6) отримувала стандартний раціон і розчинник-носій КБД - олію насіння конопель у дозі 0,1 мл/кг/добу впродовж 28 діб. Інтактна група (n=6) отримувала тільки стандартний раціон. Застосовано світлову мікроскопію для дослідження гістологічних зрізів міокарда, забарвлених гематоксиліном-еозином, трихром Массоном та CD31 маркером ендотелію судин. Проводили морфометрію артерій різного калібру, артеріол, капілярів. Достовірність різниці між показниками визначали за критерієм Манна-Уїтні (U). При всіх порівняннях різниця вважалася статистично значущою при мінімальному рівні значимості (р<0,05).
Результати. На 28-му добу експерименту виявлено помірну дилатацію артерій великого, середнього, дрібного калібру та артеріол з тенденцією до зменшення товщини медії, а також розширення капілярного русла (р<0,05). У міокарді спостерігалися помірні ознаки гіперемії без деструктивних змін кардіоміоцитів. В артеріях міокарда виявлено інтактність ендотелію, відсутність проліферативних та деструктивних процесів. Зміни носять функціонально-компенсаторний характер і не мали ознак патологічного ремоделювання. Імуногістохімічна реакція із застосуванням маркера CD31 характеризувалась більш виразним та суцільним CD31-позитивним контуром ендотелію капілярів і посткапілярних венул, без ознак переривчастого забарвлення або десквамації ендотеліоцитів. Характерною ознакою було візуальне зростання щільності CD31-позитивних мікросудин в інтерстиції міокарда з тенденцією до розширення мікроциркуляторного русла.
Висновки. Встановлення гістологічних особливостей і проведений морфометричний аналіз коронарних судин серця щурів на 28-му добу експерименту вказує про безпеку застосування 10% олії КБД (доза 10 мг/кг/добу).

Буковинський медичний вісник

пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

ЖИТТЄВИЙ І ПРОФЕСІЙНИЙ ШЛЯХ ПРОФЕСОРА КРИВЕЦЬКОГО ВІКТОРА ВАСИЛЬОВИЧА (до 60-річчя від дня народження)

І.В. Геруш, В.М. Ходоровський, О.І. Годованець, Д.В. Проняєв — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Стаття присвячена 60-й річниця від дня народження Віктора Васильовича Кривецького – академіка Національної Академії Наук вищої освіти України, доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри анатомії людини ім. М.Г. Туркевича закладу вищої освіти Буковинського державного медичного університету. Стаття висвітлює основні етапи життя і професійного шляху В.В. Кривецького, інформацію про його праці, присвячені різним напрямкам медичної науки й освіти. У статті подано інформацію про етапи життя і становлення Віктора Васильовича, як науково-педагогічного працівника Чернівецького медичного інституту, Буковинської державної медичної академії та Буковинського державного медичного університету. У 1997 році Постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1997 р. № 312 на базі Чернівецького державного медичного інституту створена Буковинська державна медична академія, а у 2005 році Буковинську державну медичну академію реорганізовано в Буковинський державний медичний університет на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.03.2005 р. № 46-р та наказу Міністерства охорони здоров’я України від 15.03.2005 р. № 110 «Про реорганізацію Буковинської державної медичної академії». Наведено нагороди і відзнаки В.В. Кривецького за багаторічну сумлінну працю, значний особистий внесок у розвиток медичної освіти і науки України, підготовку медичних кадрів, високий професіоналізм.

РОЛЬ ПОКАЗНИКІВ ТУРБУЛЕНТНОСТІ СЕРЦЕВОГО РИТМУ В КЛІНІЧНОМУ ОБСТЕЖЕННІ ХВОРОГО. КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК

В.К. Тащук, О.В. Маліневська-Білійчук, М.В. Тащук, Т.М. Амеліна — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Оцінити клінічні перспективи застосування показників турбулентності та варіабельності серцевого ритму на реальному клінічному випадку.
Матеріал і методи. Запроваджено оптимізований підхід у визначенні серцево-судинного ризику на прикладі конкретного пацієнта за ретельного аналізу показників турбулентності та варіабельності серцевого ритму.
Результати. Показники турбулентності серцевого ритму пацієнта: HRTO=+6,16%; HRTS=0,34. Показники варіабельності серцевого ритму: SDNN=150,4 мс, SDANN=143,0 мс, RMSDD=25,6 мс, pNN50=2,7%, LF/HF = 2,1%, LFn=61,4%, HFn=38,6%, VLF=1564,8 мс2.
Висновки. Показники турбулентності серцевого ритму вказують на підвищений ризик серцево-судинних подій і об’єктивізують необхідність ретельного моніторингу стану пацієнтки. Відзначена висока загальна варіабельність (SDNN, SDANN), що свідчить про хороший резерв адаптації, проте є легке домінування симпатичної активності (LF/HF>2, LFn>60%), що може бути ознакою стресового навантаження, емоційного напруження. Парасимпатичні показники (RMSSD, pNN50, HFn) – на нижній межі норми, що свідчить про зниження відновлювальних процесів, а значення VLF – підвищене, що може вказувати про активацію глибших регуляторних процесів (ендокринна, імунна).

СИНДРОМ ЧЕРВОНОГО ВУХА ПРИ ТРАКЦІЙНОМУ УРАЖЕННІ ШИЙНОГО СПЛЕТЕННЯ

пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

Синдром червоного вуха є рідкісним клінічним феноменом, що характеризується епізодами однобічної гіперемії вушної раковини, яка поєднуються з локальним пекучим болем різної інтенсивності. Етіологія синдрому червоного вуха залишається гетерогенною та включає як первинні ідіопатичні форми, так і вторинні варіанти, асоційовані з мігренню, вегетативними тригемінальними цефалгіями, патологією скронево-нижньощелепного суглоба, а також ураженням шийних спинномозкових корінців. Патогенез синдрому червоного вуха поєднує периферичні нейрогенні механізми та автономну дизрегуляцію, зокрема порушення симпатичної іннервації судин зовнішнього вуха, антидромне вивільнення вазоактивних нейропептидів та залучення трійчасто автономних кіл. Особливу роль у вторинних формах синдрому може відігравати ураження корінців C2–C3 та великого вушного нерва, що призводить до локальної вазодилатації та больового синдрому. Незважаючи на наявність поодиноких описів у науковій літературі, синдром червоного вуха все ще залишається недостатньо вивчений, а обмежена кількість клінічних спостережень ускладнює розуміння патофізіологічних механізмів розвитку синдрому та формування стандартизованих діагностичних та терапевтичних підходів. Мета дослідження – представлення клінічного випадку синдрому червоного вуха, асоційованого з C3-радикулопатією при тракційному ураженні шийного сплетення, а також аналіз можливих механізмів розвитку синдрому, клінічних особливостей перебігу та ефективності застосованої терапії. Висновки Представлений клінічний випадок демонструє можливість розвитку синдрому червоного вуха після механічного впливу на шийний відділ хребта з подальшим формуванням C3-радикулопатії. Отримані клінічні дані підтверджують важливу роль у патогенезі синдрому ураження великого вушного нерва та механізмів автономної дизрегуляції. Застосування нестероїдних протизапальних засобів супроводжувалося лише частковим зменшенням больового синдрому та не впливало на вираженість гіперемії вушної раковини, тоді як системна кортикостероїдна терапія призвела до повного регресу больового синдрому та вегетативних проявів у короткі терміни. Обмежена кількість подібних повідомлень у літературі підкреслює необхідність подальших досліджень патофізіології синдрому червоного вуха та оптимізації терапевтичних підходів до його лікування при первинних і вторинних формах.

ПОНЯТТЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ В КОНТЕКСТІ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТА-МЕДИКА

І.С. Лембрик, Р.І. Мерена, О.В. Дутчук, Т.В. Шатинська, О.В. Жиляк, О.О. Цицюра — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

У сучасних умовах адаптації освітнього процесу до жорстких умов воєнного стану, глобалізації, інформатизації та розвитку науково-технічного прогресу важливого значення набуває розвиток у здобувача освіти, так званих, м’яких гнучких навичок або “soft skills”. Ідеться, у тому числі, про емоційний інтелект, як здатність індивіда усвідомлювати, розуміти та керувати власними емоціями, думками, переживаннями, мотивацією до дій, співпереживати оточуючим. Сюди також відносять вміння особи керувати власними емоційними станами в кризових умовах (війна, стихійне лихо, складна життєва чи критична професійна ситуація), здатність працювати у команді (розробка та розв’язок клінічного сценарію, робота у відділеннях зі складними хворими тощо). Саме емоційний інтелект стає запорукою швидкої переорієнтації фахівця у складних обставинах, спонукає до гнучкого переформатування робочих графіків, побудови ефективної командної роботи. Водночас, на сьогодні знаходимо недостатньо даних щодо ефективної імплементації знань про емоційний інтелект в освітній процес у закладах вищої медичної освіти.
Мета дослідження: проаналізувати поняття «емоційний інтелект» у контексті освітнього процесу в закладах вищої медичної освіти за даними літератури та власних спостережень.
Матеріал і методи. Для реалізації мети використано дані пошукових систем Google Scholar, PubMed. На другому етапі дослідження ми опитали 434 студентів 4-6-х курсів Івано-Франківського національного медичного університету, щоб оцінити їхні знання та сприйняття емоційного інтелекту. Опитування складалося з 10 коротких анонімних запитань, які задавалися через Google Forms.
Результати. За результатами опитування 74,4% студентів усвідомлено підходять до процесів опитування, намагаючись керувати свій емоційний стан. А 87,7% здобувачів освіти в процесі навчання звертають увагу на емоції інших, що свідчить про високий рівень емоційного інтелекту та адекватну взаємодію. Натомість, 19,1% опитаних не може вказати походження цих емоцій або чітко їх ідентифікувати. Біля 10% студентів не здатні до контролю власних емоцій у процесі навчання. В умовах стресової ситуації 31,8% респондентів вважають, що їм важче контролювати свої емоції, а це має суттєві наслідки для ментального здоров’я.
Висновки. Можемо припустити наявність високого рівня емоційного інтелекту на всіх етапах додипломної підготовки. Однак в умовах стресу йдеться про суттєве погіршення ментального здоров’я у 31,8% студентів.

РОЛЬ СТУДЕНТСЬКОГО НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА В ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ЛІКАРЯ-СТОМАТОЛОГА-ТЕРАПЕВТА

В.М. Батіг, О.В. Митченок, Т.А. Глущенко, А.С. Басіста, І.В. Батіг, М.В. Дікал — пн, 16 бер 2026 00:00:00 +0200

У статті обґрунтовано роль науково-дослідної роботи студентів як невід’ємного елемента Болонської системи навчання, що є фундаментом для розвитку професійних компетентностей лікаря-стоматолога-терапевта. Розглянуто досвід функціонування студентського наукового гуртка на кафедрі терапевтичної стоматології Буковинського державного медичного університету. Основними напрямами роботи в гуртку є методологічний, практичний, науково-презентаційний та комунікативний. Визначено основні завдання гуртка: від оволодіння навичками роботи з медичною документацією та статистичними базами до відпрацювання практичних маніпуляцій на фантомних моделях та реальних пацієнтах. Акцентовано увагу на тому, що участь у гуртку сприяє формуванню клінічного мислення, навичок комунікації з пацієнтами та підготовці кадрового резерву для навчання в аспірантурі та практичної охорони здоров’я. Студентський науковий гурток є потужним інструментом відбору молодих кадрів, що забезпечує безперервність медичної освіти. Ефективне функціонування таких гуртків дозволяє не лише готувати якісних практиків, а й розвивати науковий потенціал університету в цілому.