Буковинський медичний вісник

ЕМБРІОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВАД РОЗВИТКУ ЧЕРЕПА ЛЮДИНИ

Р.Р. Дмитренко, О.В. Цигикало, І.С. Макарчук — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Мета дослідження – з’ясувати ембріологічні передумови та час можливого виникнення вад розвитку та уроджених деформацій черепа людини.
Результати. Ріст та збільшення черепа значною мірою визначається ростом головного мозку внаслідок їх тісної синтопії. До кінця другого року кістки з’єднуються швами. Нейрокраній ембріологічно поділяється на склепіння, яке формується шляхом перетинчастого скостеніння, і базискраніум, кістки якого утворюються шляхом хрящового остеогенезу. Початковий розвиток нейрочерепа залежить від формування мозку та оточуючих його оболонок. Джерелом зачатка зовнішньої оболонки є мезодерма та ектомезенхміма нервового гребеня, невдовзі вона поділяється на внутрішній листок – ендоменінкс і зовнішній - ектоменінкс. Останній далі поділяється на зовнішній остеогенний шар, в якому центри скостеніння утворюють кістки черепа, і внутрішній шар твердої мозкової оболонки. Центри скостеніння утворюють лобову, тім’яну, потиличну та скроневу кістки, а проміжні ділянки утворюють фіброзні шви та тім’ячка. Зазвичай шви зрощуються наприкінці другого року життя.
Висновки. Уроджені деформації мозкового відділу черепа є морфологічними проявами численних спадкових синдромів та/або метаболічних, тератогенних впливах, лізосомних хвороб накопичення, вад розвитку головного мозку, несприятливих факторів під час плодового періоду розвитку: обмеження внутрішньоутробного середовища, слабкий м’язовий тонус, кривошия, перелом ключиці, аномалії шийного відділу хребтового стовпа, багатоплідна вагітність і порушення мінералізації кісток. Для диференційної діагностики уроджених вад черепа, поряд із застосуванням діагностичної тривимірної медичної візуалізації, необхідно провести генетичний скринінг.

ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЧНА ДІАГНОСТИКА ГІПЕРТРОФІЇ МІОКАРДА ЛІВОГО ШЛУНОЧКА (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

С.В. Білецький, Л.П. Сидорчук, О.А. Петринич, Т.В. Казанцева — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Гіпертрофія лівого шлуночка (ГЛШ) є одним із найважливіших предикторів серцево-судинних подій у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ). Наводяться дані літератури про роль електрокардіографії (ЕКГ) у діагностиці гіпертрофії міокарда лівого шлуночка (ЛШ). Європейське Товариство Кардіологів і Європейське Товариство гіпертензії в Рекомендаціях 2018 р., Міжнародні клінічні протоколи «Duodecim» наводять такі критерії ГЛШ: критерій Соколова-Лайона: SV1 + RV5 > 35 мм; зубець R у відведенні aVL > 11 мм; SV1 ≥ 25 мм, RV5–V6 > 25 мм; вольтажний індекс Корнелла: SV3 + RаVL >20 мм у жінок та >28 мм у чоловіків; добуток Корнелла (критерій тривалості Корнелла): добуток вольтажного індексу Корнелла і тривалості комплексу QRS (RaVL + SV3) × QRS – для чоловіків та (RaVL + SV3 + 8) × QRS – для жінок. Критерієм ГЛШ є значення добутку Корнелла > 2440 мм×мс. Однак ЕКГ-критерії для виявлення ГЛШ недостатньо чутливі. Peguero JG, Lo Presti S, et al. розробили більш точний метод діагностики ГЛШ шляхом вимірювання амплітуди найглибшого зубця S (SD) у будь-якому окремому відведенні та додавання його до амплітуди зубця S у відведенні V4 (SV4) [SD+SV4],[29]. Коли сума [SD+ SV4] перевищує 28 мм у чоловіків або 23 мм у жінок (Peguero-Lo Presti criteria), можна діагностувати ГЛШ. Мета роботи – систематизувати сучасні дані літератури про електрокардіографічну діагностику гіпертрофії міокарда лівого шлуночка.
Висновок. Електрокардіографія завдяки низькій вартості, легкій доступності, відтворюваності та високій специфічності залишається найпростішим і поширеним методом діагностики гіпертрофії міокарда. Критерії Peguero-Lo Presti для діагностики гіпертрофії лівого шлуночка серця більш чутливі та специфічні, ніж вольтажні критерії Соколова-Лайона та Корнелла.

ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ДИЗУРІЇ У ЧОЛОВІКІВ ПРИ ДОБРОЯКІСНІЙ ГІПЕРПЛАЗІЇ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ

В.І. Зайцев, О.С. Федорук, І.І. Ілюк, К.А. Владиченко — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Мета роботи – провести огляд літератури та проаналізувати практичні аспекти медикаментозного лікування розладів сечовипускання у чоловіків з доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ). Результати. Останнім часом все більше частина пацієнтів із ДГПЗ лікується консервативно за рахунок збільшення можливості медикаментозної терапії. Традиційні α-адреноблокатори (АБ) не завжди мають достатній ефект у зменшенні дизурії в таких пацієнтів. Останніми роками в протоколи Європейської асоціації урологів (ЄАУ) щодо діагностики та лікування нейрогенних розладів сечовипускання (НРС) було введено цілу низку нових варіантів лікування – до холінолітиків (ХЛ) додані інгібітори фосфодіестерази-5 (ІФДЕ) та β-3 адреноміметики (БАМ). Дані групи препаратів мають різний механізм дії, а частина з рекомендованих препаратів (як ХЛ) сприяє розслабленню стінки сечового міхура і вони традиційно використовувались у жінок із симптомами гіперактивного сечового міхура (ГСМ). ХЛ добре вивчені у цієї категорії пацієнтів як в аспекті безпечності, так і ефективності. У той же час, при використанні в чоловіків із ДГПЗ, особливо за наявності доброякісної простатичної обструкції (ДПО), залишається питання безпечності їх використання в аспекті погіршання сечовипускання. Хоча більшість сучасних досліджень не демонструють збільшення ризику гострої затримки сечі як стороннього ефекту в таких пацієнтів, при їх застосуванні необхідно дотримуватись низки рекомендацій для безпечного лікування. Використовувати ХЛ рекомендовано в пацієнтів із вираженими та помірними розладами сечовипускання при переважанні симптомів подразнення. Однак розмір простатичної залози не є критерієм для застосування ХЛ. Проведення уродинамічних досліджень також не рекомендується для визначення необхідності чи безпечності того чи іншого варіанта лікування, вони резервуються тільки для складних випадків чи при підозрі на нейрогенні порушення сечовипускання.
Висновки. Складні уродинамічні дослідження стандартно не використовуються, у той час урофлоуметрія повинна використовуватись як метод загальної оцінки ефективності сечовипускання, діагностики ДПО та ефективності лікування пацієнта. Слід визначати залишкову сечу до початку прийому препаратів (рекомендовано щоб вона не перевищувала 150 мл) та через тиждень їх прийому.

БОРЕЛІОЗНА ЛІМФОЦИТОМА У ДИТИНИ. КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК

Г.О. Литвин, О.Б. Надрага, О.М. Зінчук, Л.Я. Дубей, Т.В. Покровська — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Лайм-бореліоз – це мультисистемне інфекційне захворювання, яке виникає внаслідок інфікування бактеріями комплексу Borrelia burgdorferi sensu lato. Перебіг захворювання характеризується трьома стадіями: ранньою локалізованою, ранньою дисемінованою та пізньою. Однією з рідкісних форм ранньої дисемінованої стадії хвороби Лайма у дітей є лімфоцитома. Нами описано клінічний випадок бореліозної лімфоцитоми, спричиненої поєднанням трьох видів борелій (Borrelia afzelii, Borrelia burgdorferi, Borrelia garinii) у дівчинки 6 років. Захворювання маніфестувало з множинної мігруючої еритеми в ділянці обличчя дитини, яку було прийнято за алергічний дерматит. Укусу кліща, в анамнезі, у дитини, зі слів батьків, не було. Діагноз підтверджено методом ІФА та імуноблотаналізом. Пацієнтці було призначене лікування доксицикліном упродовж 21 дня по 50 мг 2 р/д. Через три тижні після початку антибіотикотерапії спостерігалась повна регресія лімфоцитоми.
Мета дослідження – привернути увагу лікарів-практиків різних спеціальностей до рідкісних форм Лайм-бореліозу на тлі відсутності верифікованого факту присмоктування кліща.
Матеріал і методи. Підтвердження діагнозу методом ІФА та імуноблотаналізом.
Результати дослідження. Представлений клінічний випадок бореліозної лімфоцитоми, спричиненої поєднанням трьох видів борелій (Borrelia afzelii, Borrelia burgdorferi, Borrelia garinii) у дівчинки 6 років. Захворювання маніфестувало з множинної мігруючої еритеми в ділянці обличчя дитини, яку було прийнято за алергічний дерматит. Укусу кліща, в анамнезі, у дитини, зі слів батьків, не було. Діагноз підтверджено методом ІФА та імуноблотаналізом. Пацієнтці було призначене лікування доксицикліном упродовж 21 дня по 50 мг 2 р/д. Через три тижні після початку антибіотикотерапії спостерігалась повна регресія лімфоцитоми.
Висновки. У лікарів різних спеціальностей виникають труднощі щодо діагностики хвороби Лайма в різних її стадіях, особливо у дітей з обтяженим алергічним анамнезом. Представленим клінічним випадком хочемо підкреслити важливість ранньої та вчасної діагностики хвороби Лайма, зокрема при відсутності епізоду присмоктування кліща в анамнезі.

СИНДРОМ ПОЛАНДА: ВИПАДОК ІЗ ПРАКТИКИ

Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Синдром Поланда є рідкісним, але серйозним станом, який може впливати на розвиток дитини та її якість життя. Розуміння клінічних особливостей цього синдрому та факторів ризику, які можуть спричинити його виникнення, є важливим для вчасної діагностики та лікування. Однак наразі існує обмежена кількість наукових досліджень, присвячених цьому патологічному стану, тому подальше дослідження в цьому напрямку є актуальним та потребує уваги.
Мета дослідження – вивчення даних літератури, клінічних особливостей синдрому Поланда у дитини та аналіз факторів ризику, що можуть призвести до виникнення цього стану.
Результат дослідження. Передчасне відшарування плаценти - це стан, при якому плацента, орган, що формується під час вагітності для забезпечення живлення та киснем плода, відшаровується від стінки матки перед настанням пологів. При цьому порушується баланс між зусиллями мускулатури матки та плода, що може призвести до тромбозу, кровотечі та інших ускладнень як для матері, так і для плода. Цей стан може спостерігатися в будь-якому триместрі вагітності та вимагає уваги лікарів для вчасної діагностики та лікування. Синдром Поланда - це вроджена аномалія, яка характеризується дефектами грудної клітки та м'язів, а також іншими вадами розвитку. За класифікацією Foucras виділяють три або чотири ступеня тяжкості, залежно від рівня асиметрії та деформації грудної клітки. Гіпоплазія м'язів грудної клітки, серцево-судинні аномалії, аномалії кисті та пальців - це серед ускладнень, які можуть супроводжувати СП. Клінічне дослідження виявило виражену асиметрію грудної клітки та рухові порушення у дитини з діагнозом "Синдром Поланда (неповна форма)". Факторами ризику передчасного відшарування плаценти у матері були історія попередніх ускладнень вагітності та вірусна урогенітальна інфекція.
Висновки. Вивчення клінічних особливостей синдрому Поланда та факторів ризику, що призводять до його виникнення, є важливим для вчасної діагностики та лікування цього стану у дітей. Розуміння цих аспектів може сприяти покращенню якості життя пацієнтів та запобіганню ускладненням.

ПРОГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТРИГЛІЦЕРИДНО-ГЛЮКОЗНОГО ІНДЕКСУ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ХРОНІЧНИМ ОБСТРУКТИВНИМ ЗАХВОРЮВАННЯМ ЛЕГЕНЬ, БРОНХІАЛЬНОЮ АСТМОЮ ТА ЇХ ПОЄДНАННЯМ

В.О. Галицька, Г.Я. Ступницька — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Зважаючи на те, що в пацієнтів із поєднаним перебігом хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) та бронхіальної астми (БА) частіше спостерігаються метаболічні порушення, варто приділяти особливу увагу їх виявленню з подальшою корекцією, адже їх наявність запускає механізми взаємообтяження, а їх прогресування погіршує прогноз.
Мета дослідження – вивчити кореляційні зв’язки між тригліцеридно-глюкозним індексом, показниками біоімпедансометрії та спірометрії у пацієнтів із хронічним обструктивним захворюванням легень, бронхіальною астмою, астма-ХОЗЛ перехрестом та за коморбідного цукрового діабету 2-го типу.
Матеріал і методи. Обстежено 25 пацієнтів з ХОЗЛ, 23 - з БА, 25 - з астма-ХОЗЛ перехрестом (АХП), 33 пацієнти з АХП та цукровим діабетом 2-го типу. Середній вік хворих становив у когорті ХОЗЛ 57[52;67], БА - 52[50;65], АХП - 51[43;52] та АХП+ЦД2 - 60[53,5;65]. Визначення параметрів функції зовнішнього дихання проводилась за допомогою спірографа BTL 08 SpiroPRO (Великобританія), біоімпедансометрія – за допомогою портативного апарата TANITA BC-601 (Японія). Рівень тригліцеридів (ммоль/л) визначали колориметричним методом, а рівень глюкози натще визначали глюкозооксидазним. Тригліцеридно-глюкозний індекс розраховувано за формулою: ТГІ = ln [ТГ натще (мг/дл) х глюкоза натще (мг/дл)/2].
Результати. Встановлено такі кореляційні зв’язки: ІМТ та ОФВ1/ФЖЄЛ до проведення бронхолітичної проби (r=0,23, p=0,02) та повільною ЖЄЛ (r=-0,24, p=0,01); % жиру та ФЖЄЛ до проведення бронходилатації (r=-0,23, p=0,01), а також повільною ЖЄЛ (r=-0,21, p=0,03); рівень вісцерального жиру із ОФВ1 до та після проведення бронходилатації (r=-0,36, р<0,001 та r=-0,35, р<0,001) та ФЖЄЛ до та після застосування бронхолітика (r=-0,32, р<0,001 та r=-0,30, р<0,001) та повільною ЖЄЛ (r=-0,33, р<0,001); ТГІ та ОФВ1 до та після проведення бронходилатаційної проби (r=-0,25, p=0,01 та r=-0,28, р=0,005), а також ФЖЄЛ тільки після застосування бронхолітика (r=-0,25, p=0,02).
Висновки. В обстежених пацієнтів із ХОЗЛ, БА, АХП, а також за поєднання АХП та ЦД2 показники біоімпедансометрії та ТГІ корелюють із параметрами ФЗД (ОФВ1, ФЖЄЛ, ОФВ1/ ФЖЄЛ, повільною ЖЄЛ, МВЛ). Перспективи подальших досліджень. Потрібні подальші дослідження, які б уточнили можливість використання ТГІ у клінічній практиці не тільки як альтернативного показника інсулінорезистентності, а і як маркера погіршення показників функції легень при бронхообструктивних захворюваннях легень.

ПАРАМЕТРИ ГЕМОДИНАМІКИ ТА СТРУКТУРНІ ЗМІНИ МІОКАРДА У ХВОРИХ НА СЕРЦЕВУ НЕДОСТАТНІСТЬ ТА ФІБРИЛЯЦІЮ ПЕРЕДСЕРДЬ: РОЛЬ МОЗКОВОГО НАТРІЙУРЕТИЧНОГО ПЕПТИДУ, NT-PRO BNP, ГАЛЕКТИНУ-3 ТА sST-2

Н.М. Кулаєць — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Серцева недостатність залишається однією з найпоширеніших причин госпіталізації, інвалідизації та смертності працездатного населення у світі та зокрема в Україні, має високу поширеність, прогностично несприятливий перебіг і зумовлює значні економічні витрати. Поширеність серцевої недостатності (СН) у загальній популяції становить 1,5 - 2,0 %, а серед осіб віком понад 65 років — 6 - 10 %. Основною етіологічною причиною розвитку хронічної серцевої недостатності (ХСН) є ішемічна хвороба серця (ІХС), що підтверджено даними багатоцентрових досліджень. Однією з особливостей ХСН є висока гетерогенність її клінічних виявів та відсутність абсолютно патогномонічних симптомів, що часто призводить до пізньої діагностики та погіршення прогнозу перебігу захворювання.
В останнє десятиріччя активно досліджують біомаркери діагностики та прогнозування СН у пошуках «ідеального», який зможе охарактеризувати активацію всіх ланок синдрому ХСН та забезпечити додаткову інформацію щодо натрійуретичних пептидів (НУП). З огляду на надзвичайно складні та багатогранні біохімічні взаємодії, які лежать в основі патофізіології ХСН, науковці приділяють більше уваги мультимаркерній стратегії діагностики та стратифікації ризику ХСН. Комбіноване застосування декількох параметрів точніше відображує ключові ланки патогенезу, а отже, перебіг захворювання у пацієнта. Більш дослідженими з біомаркерів діагностики та прогнозування СН є НУП (BNP, NT-proBNP, MR-proANP), галектин-3, sST-2, фактор росту та диференціювання (GDF-15), та попередники ендотелію, матричні металопротеїнази, мікро-РНК, MR-proADM тощо.
Мета дослідження – дослідити роль мозкового натрійуретичного пептиду, NT-pro BNP, галектину-3, sST-2 у розвитку хронічної серцевої недостатності у пацієнтів із фібриляцією передсердь.
Матеріал і методи. Обстежено 468 пацієнтів віком 45-65 років. Серед обстежених - 234 (50,0%) жінки і 234 (50,0%) чоловіки. І група (контроль, 56 практично здорових осіб); ІІ група — хворі на ХСН без ФП (n=234); ІІІ група — хворі на ХСН із ФП (n=234). Діагностику ФП, СН здійснювали згідно з клінічним протоколом надання медичної допомоги хворим із фібриляцією передсердь, серцевою недостатністю, затвердженими наказом МОЗ України від 03.07.2006 №436 та згідно з Рекомендаціями Європейського товариства кардіологів (ESC) щодо діагностики та лікування гострої та хронічної серцевої недостатності 2021 року. Окрім загального клінічного обстеження, проводили також імуноферментний аналіз крові з визначенням мозкового натрійуретичного пептиду, NT-pro BNP, галектину-3 та s-ST2.
Результати. У пацієнтів із ХСН та ФП виявлено вірогідне збільшення поперечного розміру лівого передсердя на 18,5%, індексу розміру лівого передсердя - на 25,4%, площі лівого передсердя - на 25,3%, об’єму лівого передсердя - на 21,6%, індексу об’єму лівого передсердя - на 10,1%. Доведено вірогідне підвищення рівнів NT-pro BNP (на 50,1%, р<0,05) та мозкового натрійуретичного пептиду (МНУП) (на 47,3%, р<0,05) за наявності ФП у пацієнтів із ХСН. При збільшенні розмірів лівого передсердя встановлено вірогідне зростання концентрації галектину-3 (на 24,3%, р<0,05) та вірогідне підвищення рівня sST-2 (на 41,4%, r=0,41, р<0,05).

ПОШИРЕНІСТЬ ТА ДІАГНОСТИЧНА СТРУКТУРА ЗАХВОРЮВАНЬ ПАРОДОНТА ПРИ ХРОНІЧНІЙ РЕВМАТИЧНІЙ ХВОРОБІ СЕРЦЯ

Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Мета дослідження – вивчення пародонтологічного статусу у хворих на хронічну ревматичну хворобу серця.
Матеріал і методи. Проаналізовано діагностичну структуру та поширеність дистрофічно-запальних захворювань пародонта у хворих на хронічну ревматичну хворобу серця залежно від клінічного перебігу та ступеня тяжкості. Під час виконання цього дослідження обстежено 719 пацієнтів ревматологічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні з хронічною ревматичною хворобою серця та 290 клінічно здорових осіб групи порівняння.
Результати та їх обговорення. Поширеність захворювання пародонта при хронічній ревматичній хворобі серця становила 92,49%, перевищуючи на 13,18% ураженість зіставного контингенту. За результатами стоматологічного обстеження хворих із супутньою патологією встановлено високий відсоток пародонтозу (92,49 ± 0,98%). Виявлено вищу ураженість тканин пародонта в молодших вікових групах. При збільшенні тривалості хвороби збільшувалась частота виявлення генералізованого пародонтиту, який діагностували в усіх обстежених із 10-річним стажем ревматичної хвороби.
Висновки. Аналіз даних дослідження стану тканин пародонта дозволяє стверджувати наступне: в осіб із хронічною ревматичною хворобою серця захворювання пародонта більш поширені, уражають молодші вікові групи, ступінь їх тяжкості та динаміка прогресування зумовлена тривалістю основного захворювання. Це вказує на необхідність розроблення індивідуальних схем комплексного лікування та профілактики стоматологічних захворювань для даного контингенту хворих із урахуванням перебігу та тривалості супутнього соматичного захворювання.

ІНФОРМАТИВНІСТЬ ХОЛТЕРІВСЬКОГО МОНІТОРУВАННЯ ТА РІВНЯ СИСТЕМНОГО ЗАПАЛЕННЯ У ПАЦІЄНТІВ ЗІ СТАБІЛЬНОЮ ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ, ПОЄДНАНОЮ ІЗ ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2-го ТИПУ, ЗАЛЕЖНО ВІД КІЛЬКОСТІ УРАЖЕНИХ КОРОНАРНИХ АРТЕРІЙ

Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Цукровий діабет (ЦД) є однією з провідних медико-соціальних проблем сучасного суспільства, що зумовлено високою захворюваністю та його поширеністю, частим виникненням хронічних мікро- та макросудинних ускладнень. Ішемічна хвороба серця (ІХС) у хворих на ЦД 2-го типу трапляється у 2-4 рази частіше, ніж серед людей того ж віку без діабету [1]. У випадку відсутності явних ознак атеросклерозу ризик розвитку ІХС у найближчі 10 років становить 30% [2]. На теперішній час недостатньо досліджені перебіг та прогноз у цієї групи хворих, не розроблені об’єктивні клініко-діагностичні критерії розвитку ускладнень інфаркту міокарда, залишаються невирішеними проблеми вибору патогенетично обґрунтованих методів лікування ІХС у сполученні з ЦД 2-го типу [3].
Мета дослідження – вивчити інформативність холтерівського моніторування (ХМ), кореляцію показників ХМ, С-реактивного білка (СРБ) і вуглеводного обміну в пацієнтів із стабільною ІХС (СІХС) у поєднанні з ЦД 2-
го типу для прогнозу перебігу даної патології, своєчасного індивідуального лікування і запобігання виникненню кінцевих точок.
Матеріал і методи. У дослідженні взяли участь 95 хворих на СІХС зі стенокардією напруги функціонального класу (ФК) ІІІ і серцевою недостатністю (СН) ІІА ФК ІІІ із збереженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ); з них 60 пацієнтів мали супутній ЦД 2-го типу в стадії компенсації.
Результати. У хворих з коморбідністю (СІХС і ЦД 2-го типу), за даними ХМ, епізоди депресії/елевації SТ, тахікардія й екстрасистолії частіше реєструвалися при багатосудинному ураженні КА (р<0,05); вміст СРБ у сироватці крові збільшувався пропорційно до тяжкості перебігу захворювання, що залежало від чисельності уражених КА.
Висновки. Характер та тяжкість перебігу ІХС корелюють з коморбідною патологією та кількістю уражених атеросклерозом КА. У випадку кількасудинного ураження, за даними клінічного, функціонального та лабораторного дослідження, відзначене агресивне прогресування кардіальної патології.

КЛІНІКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИСТРЕСУ ОСІБ, ЯКІ БУЛИ ВИМУШЕНІ ПЕРЕЇХАТИ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ

О.С. Аврамчук, Н.В. Гринько, Ю.В. Герман — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Психологічні наслідки війни та конфліктів мають серйозний вплив на психічне здоров'я населення, зокрема на тих, хто змушений переїхати через них. Існує висока поширеність розладів психічного здоров'я серед цивільного населення, залученого до захисту та бойових дій, що вимагає систематичного скринінгу та надання підтримки тим, хто потребує лікування. Наукові дослідження та клінічна практика підтверджують необхідність надання довготривалої медико-психологічної підтримки та супроводу для зменшення негативних наслідків травматичного досвіду війни та переїзду.
Мета роботи - дослідити та вивчити клініко-психологічні особливості осіб, які вимушені були переїхати через війну впродовж 2022 року з метою надання рекомендацій щодо медико-психологічної допомоги та підтримки.
Матеріал і методи. У дослідженні використані діагностичні інтерв’ювання, побудовані на скринінгових методиках оцінки психічного стану, зокрема депресії, тривожних станів, впливу травматичних подій та оцінки психоемоційного дистресу в робочій та повсякденній діяльності. Дослідження доповнено методикою SCL-90-R, що сприяло кращому узагальненню даних про психічний стан, і методикою AAQ-II, що дозволило оцінити схильність до емоційного уникнення як механізму порушень психічної адаптації.
Результати. Продемонстровано наявність клінічно значущої тривожно-депресивної симптоматики, що асоціюється з впливом травматичних подій та зумовлює психоемоційний дистрес у повсякденному житті. Описано фактори-предиктори, які зумовлюють дистрес та порушення психосоціального функціонування у різних сферах і можуть бути використані як цілі для медико-психологічних інтервенцій. Представлено аналіз відмінностей за статтю.
Висновки. Основними предикторами дистресу в робочій та повсякденній діяльності виявлено вплив травматичного досвіду, схильність до емоційного уникнення та симптоми депресивних станів. Чоловіки переважали по рівню дистресу в значущих сферах, що пов’язані з роботою та підтриманням побуту. Медико-психологічні інтервенції розвитку усвідомлених стратегій опанування дистресу та подоланню емоційного уникнення є перспективними для подальших досліджень та клінічної практики.

РУХОВА АКТИВНІСТЬ ЩУРІВ ІЗ ВИБУХО-ІНДУКОВАНОЮ ТРАВМОЮ ГОЛОВНОГО МОЗКУ В Ж-ПОДІБНОМУ ЛАБІРИНТІ

Ю.В. Козлова — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Мета дослідження – дослідити особливості пересування щурів з вибухо-індукованою травмою головного мозку в Ж-подібному лабіринті.
Матеріал і методи. Дослідження проведено на 15 статевозрілих щурах лінії Wistar. Всі тварини були розподілені на три групи – експериментальна (n=5), щурів якої піддавали наркотизації та дії повітряної ударної хвилі з надлишковим тиском 26-36 кПа; контрольна група (n=5), тварин якої тільки наркотизували, та інтактна група (n=5). Дослідження рухової активності проводили за допомогою Ж-подібного лабіринту п’ять діб поспіль, починаючи на 1-шу добу після відтворення вибухо-індукованої травми головного мозку. Графічно зображали маршрут переміщення по лабіринту щурів трьох груп і візуально аналізували.
Результати дослідження. Ж-подібний лабіринт відноситься до складних за рахунок наявності центральної зони та Т-подібних розгалужень праворуч і ліворуч, що закінчуються годівницями. Складність ситуації й завдання призводить до страху з швидкою адаптацією здорових щурів. Проте при порушенні функцій головного мозку, експериментальна тварина втрачає фізіологічні здібності до адаптації і проявляє ознаки тривожної поведінки. Аналіз зображень шляхів пересувань показав, що в 1-шу добу навчання щури експериментальної групи пересувались більш активно, незважаючи на те, що тварини ще не знали, що їх очікує їжа. Виконували одноманітні рухи, частіше заходили в бокові сектори. На 2-гу добу експериментальні щури були активніші і стереотипно за інтактних тварин досліджували лабіринт. На 3-тю та 4-ту добу встановлено чіткі ознаки порушення просторової пам’яті в щурів експериментальної групи за подовженням шляху до годівниці. На 5-ту добу встановлено, що експериментальні щури все ще погано орієнтуються в лабіринті, спостерігається одноманітне обстеження бокових секторів.
Висновки. Таким чином, легка вибухо-індукована травма головного мозку призводить до стійкого порушення просторової пам’яті, а також порушення поведінки у вигляді тривожності. Щури експериментальної групи демонстрували стереотипну рухову активність, про що свідчило обстеження більшою мірою бокових секторів Ж-подібного лабіринту. При цьому пам’ять щодо харчового підкріплення добре вироблялась і зберігалась.

ВИЗНАЧЕННЯ ЕКСПРЕСІЇ ГЕНА мРНК IЛ-1β ТА ЕКСПРЕСІЇ ГЕНА мРНК HMGB-1 У ЖІНОК ІЗ ГЕНІТАЛЬНИМ ЕНДОМЕТРІОЗОМ, АСОЦІЙОВАНИМ ІЗ БЕЗПЛІДДЯМ НА ЕТАПІ ПІДГОТОВКИ ДО ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

О.В. Бакун — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Незважаючи на численну кількість досліджень виявлення та пошуку неінвазивних ранніх маркерів діагностики генітального ендометріозу, на сьогодні ця проблема залишається актуальною. Важливо запровадити ранню діагностику генітального ендометріозу з метою вчасної профілактики та лікування.
Мета дослідження - вивчити рівні експресії генів мРНК IЛ-1β та HMGB-1 у жінок із генітальним ендометріозом, асоційованим із безпліддям, та оцінити вплив запропонованої нами підготовки до допоміжних репродуктивних технологій за рівнем експресії генів мРНК IЛ-1β та HMGB-1.
Матеріал і методи. Для аналізу експресії генів IЛ-1β та HMGB-1 і визначення відносної нормалізованої експресії мРНК IЛ-1β та HMGB-1 використовували метод полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскрипцією в режимі реального часу (ЗТ-ПЛР). Об'єктом для молекулярно-генетичних досліджень методом ЗТ-ПЛР була фракція мононуклеарних клітин, виділених з цільної крові хворих на ендометріоз. У цьому дослідженні ми провели ретроспективний аналіз медичних карток 30 жінок із безпліддям, які проходили програму допоміжних репродуктивних технологій. Основну групу склали 20 жінок із діагнозом зовнішній генітальний ендометріоз, які проходили допоміжні репродуктивні технології. Жінки основної групи, окрім стандартної підготовки до допоміжних репродуктивних технологій, отримували пробіотик із вмістом лактобактерій 1010 виробництва Unic Biotech Ltd, Індія. Вони приймали по одній таблетці двічі на день протягом одного місяця як частину загального лікування перед проходженням допоміжних репродуктивних технологій. Ми визначали рівень експресії IЛ-1β та HMGB-1 до та після цього етапу підготовки. Контрольна група складалася з 10 жінок, у яких було безпліддя трубного генезу внаслідок попереднього запального захворювання, але за результатами комплексного клінічного та лабораторного обстеження вони прирівняні до здорових жінок. Ці жінки віком від (21 до 42) років із середнім віком (29,75) років не проходили запропонованої нами підготовки до ДРТ із включенням пробіотика. Це дослідження проведено в Буковинському державному медичному університеті та клініці “Yuzko medical center”.
Результати. В основній групі рівень експресії генів мРНК IЛ-1β до підготовки становив (26,7877±0,01), що був помітно вищим, ніж рівень після підготовки (0,1610±0,01* ). Отже, використання пробіотика призвело до різкого зниження підвищених рівнів мезотеліну, що підкреслює його ефективність і потенційне застосування в програмах підготовки до допоміжних репродуктивних технологій. Також можна відзначити високий рівень експресії генів мРНК HMGB-1 у цільній крові жінок основної групи до підготовки до допоміжних репродуктивних технологій, який становив (11,9198±0,01), (табл. 2). Після запропонованої нами підготовки до допоміжних репродуктивних технологій із включенням пробіотика рівень експресії генів мРНК HMGB-1 у цільній крові жінок основної групи становив (0,2821±0,01*). Отже, запропонована нами підготовка до допоміжних репродуктивних технологій із включенням пробіотика є досить ефективною, оскільки рівні експресії генів мРНК IЛ-1β та HMGB-1 різко зменшились.
Висновки. Надзвичайно підвищена експресія генів мРНК IЛ-1β та HMGB-1 свідчить про тісний зв’язок між патогенезом ендометріозу та запаленням. Включення пробіотиків до комплексної схеми підготовки до допоміжних репродуктивних технологій призводить до помітного покращення самопочуття пацієнта та значного зниження експресії генів мРНК IЛ-1β та HMGB-1. Отже, ми рекомендуємо запропоновану нами підготовку до допоміжних репродуктивних технологій з включенням пробіотика.

АСОЦІАЦІЯ I/D ПОЛІМОРФІЗМУ ГЕНА ACE З НАЯВНІСТЮ/ВІДСУТНІСТЮ МАТКОВИХ КРОВОТЕЧ ТА ХАРАКТЕРИСТИКАМИ ЛЕЙОМІОМАТОЗНИХ ВУЗЛІВ У ПАЦІЄНТОК ІЗ КОМОРБІДНИМ ПЕРЕБІГОМ ЛЕЙОМІОМИ МАТКИ ТА ГЕНІТАЛЬНОГО ЕНДОМЕТРІОЗУ

С.О. Вовк-Шульга, С.В. Хміль — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Лейоміома матки (ЛМ) – найпоширеніша доброякісна пухлина, котра призводить до зниження працездатності й втрати дітородної функції в жінок фертильного віку.
Мета дослідження – дослідити наявність імовірних асоціацій поліморфного варіанта I/D гена ангіотензинперетворювального ензиму (ACE) з наявністю/відсутністю маткових кровотеч та характеристиками лейоміоматозних вузлів у пацієнток з коморбідним перебігом інтрамуральної ЛМ та генітального ендометріозу.
Матеріал і методи. Для 33 пацієнток із коморбідним перебігом інтрамуральної ЛМ та генітального ендометріозу та 30 пацієнток з ізольованою інтрамуральною ЛМ (при цьому 5 пацієнток мали в анамнезі цикли контрольованої оваріальної стимуляції за допомогою допоміжних репродуктивних технологій та встановлений діагноз непліддя) застосовано молекулярно-генетичне дослідження поліморфного варіанта I/D гена ACE згідно зі стандартною операційною процедурою, розробленою в міжкафедральній навчально-дослідній лабораторії ТНМУ імені І.Я. Горбачевського МОЗ України.
Результати дослідження. У пацієнток з ізольованою інтрамуральною ЛМ маткові кровотечі вірогідно превалюють в осіб з генотипом DD поліморфного варіанта гена АСЕ відносно осіб з генотипами ID та II (χ2=7,07; р=0,029). При цьому, наявність алеля D у 5,8 раза підвищує ризик розвитку маткової кровотечі. Аналіз домінантної моделі успадкування гена ACE показав, що носії алеля D (генотипу ID+DD) серед пацієнток з ізольованою інтрамуральною ЛМ мають підвищений ризик виникнення маткової кровотечі в 6,3 раза. Аналізуючи взаємозв’язок між максимальним діаметром лейоміоматозного вузла у пацієнток досліджуваних груп та I/D поліморфізмом гена АСЕ у групі з ізольованою інтрамуральною ЛМ виявлено, що максимальний діаметр вузла в носіїв генотипу DD перевищує відповідний показник у носіїв генотипу ІІ на 28,89 % (р<0,001), а максимальний діаметр вузла в носіїв генотипу ID перевищує відповідний показник у носіїв генотипу ІІ на 9,43 % (р=0,032). Крім того, у носіїв алеля D максимальний діаметр вузла на 14,29 % вірогідно перевищує відповідний показник у носіїв алеля I. Щодо взаємозв’язку між кількістю лейоміоматозних вузлів у пацієнток досліджуваних груп та I/D поліморфізмом гена АСЕ встановлено вірогідні відмінності лише у групі з коморбідним перебігом інтрамуральної ЛМ та генітального ендометріозу. При цьому, серед носіїв генотипів ІІ та ID переважають особи із солідарним вузлом, тоді як серед носіїв генотипу DD – особи з множинними вузлами; серед носіїв алеля D розподіл осіб із солідарним вузлом чи множинними вузлами є паритетний, а серед носіїв алеля І – у 72,41 % осіб виявлено солідарний вузол (р=0,045). Крім того, наявність алеля D у 3,09 раза підвищує ризик виникнення множинних вузлів.
Висновки. Вперше в українській популяції виявлено, що I/D поліморфізм гена АСЕ (наявність алеля D (генотипу ID+DD)) вірогідно асоціюється з підвищеним ризиком виникнення множинних лейоміоматозних вузлів у пацієнток із коморбідним перебігом інтрамуральної ЛМ та генітального ендометріозу та з підвищеним ризиком виникнення маткової кровотечі і розміром лейоміоматозного вузла в пацієнток з ізольованою інтрамуральною ЛМ. Результати логістичного регресійного аналізу засвідчують, що наявність генотипу DD гена АСЕ асоціюється з розвитком маткових кровотеч та виникненням множинних лейоміоматозних вузлів у пацієнток з інтрамуральною ЛМ незалежно від наявності коморбідного генітального ендометріозу.

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК МЕТАБОЛІЧНИХ ДИЗРЕГУЛЯЦІЙ, ОЖИРІННЯ, ПАТОЛОГІЙ ОРГАНІВ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ, ОРГАНІВ ДИХАННЯ, СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ ТА ХРОНІЧНИХ ПОРУШЕНЬ НИРОК ЯК ПОТЕНЦІЙНИХ ЧИННИКІВ РИЗИКУ РОЗВИТКУ ЗЛОЯКІСНИХ НОВОУТВОРЕНЬ У КОНТЕКСТІ ПАЛІАТИВНОЇ МЕДИЦИНИ

І.В. Марчук — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Метаболічні зміни, ожиріння, захворювання органів черевної порожнини, органів дихання, серцево-судинної системи і хронічні хвороби нирок є чинниками ризику виникнення злоякісних новоутворень. Це породжує нові виклики в паліативній практиці: використання інтегрованих методів, вивчення нових біомаркерів та застосування сучасних технологій, формування професійної готовності медичного персоналу до діяльності в галузі паліативної та хоспісної допомоги.
Мета дослідження – здійснити епідеміологічний аналіз поширеності та коморбідності злоякісних новоутворень серед пацієнтів північної Буковини, проаналізувати взаємозв’язок між метаболічними змінами, ожирінням, захворюваннями органів черевної порожнини й органів дихання, серцево-судинною системою та хронічними захворюваннями нирок як чинників ризику виникнення злоякісних новоутворень у контексті паліативної медичної практики.
Матеріал і методи. Використані клінічні дані пацієнтів, дані метаболічного стану та ожиріння, інформація про стан органів черевної порожнини, дихання, серцево-судинну систему і нирки, результати діагностичних тестів, а також застосовані статистичні методи для оцінки взаємозв'язків між різними факторами та ризиком злоякісних новоутворень. Результати. Отримані результати вказують на значущий вплив метаболічних змін, ожиріння та захворювань різних органів на підвищений ризик виникнення злоякісних новоутворень у пацієнтів паліативної практики. Виявлені взаємозв'язки підкреслюють необхідність інтегрованого підходу до лікування, зосередженого на управлінні метаболічним станом та системними захворюваннями. Обговорення доповнює це, висвітлюючи потенційні механізми взаємодії та вказуючи на можливості покращення паліативного догляду через акцент на запобіганні та керуванні цими факторами ризику.
Висновок. Дослідження підкреслює важливість розуміння та управління метаболічними, органічними та системними факторами ризику, оскільки вони співзалежні у паліативній практиці і вказує на потенційні можливості для покращення результатів лікування та якості життя пацієнтів із злоякісними захворюваннями.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ТА ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО ІНФЕКЦІЙНОГО РИНОСИНУСИТУ В ОСІБ ГОЛОСОМОВНИХ ПРОФЕСІЙ

Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Численні наукові дослідження присвячені вивченню морфологічної будови голосових зв`язок та діагностичних критеріїв їх уражень.
Мета роботи – дослідження зміни якості голосу та стану голосових зв'язок у осіб голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби.
Матеріал і методи. Проаналізовано дані обстеження 24 пацієнтів (16 жінок та 8 чоловіків) голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби. На кожного пацієнта заповнювалася карта дослідження фоніатричного хворого, у якій відмічалися паспортні дані, включаючи професію, скарги пацієнта, дані анамнезу життя, анамнезу захворювання і об'єктивного обстеження ЛОР-органів: фарингоскопії, риноскопії, отоскопії, непрямої ларингоскопії, яка виконувалася за допомогою 700 або 900 жорсткого ендоскопа.
Результати дослідження. Аналіз даних обстеження 24 пацієнтів (16 жінок та 8 чоловіків) осіб голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби показав, що при контрольному огляді даних пацієнтів на 7-10-й день від початку лікування при непрямій ларингоскопії та стробоскопії виявлено: крововилив у одну складку – 3 випадки, передвузликові потовщення країв голосових складок – 8 випадків. Рухомість складок була збережена у всіх пацієнтів, але при фонації між складками утворювалася щілина в 19 хворих, що супроводжувалося гіпертонусом вестибулярних складок у 3 випадках. При проведенні стробоскопії даній групі пацієнтів асинхронність роботи голосових складок виявлено у 21 випадку. ЧМФ був вкорочений у 21 пацієнта і становив 12 + 1,3 с (норма – 16с), і в чоловіків – 16 + 1,5 с(норма – 21с).
Висновки. При лікуванні пацієнтів голосомовних професій з гострим вірусним чи бактерійним риносинуситом при збереженні голосового навантаження спостерігаються зміни в голосових складках, з можливим їх гіпертонусом.

ПОКАЗНИКИ ДІАМЕТРА КАПІЛЯРНОЇ ЛАНКИ СІТКІВКИ В НОРМІ НА РІЗНИХ ТЕРМІНАХ ЕКСПЕРМЕНТАЛЬНОГО ОПІОЇДНОГО ВПЛИВУ ТА В СУБХРОНІЧНИЙ ТА ХРОНІЧНИЙ ПЕРІОДИ ЇХ КОРЕКЦІЇ

Є.В. Пальтов — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

В Україні, за даними останнього біоповедінкового дослідження, оціночна кількість людей, які вживають наркотики ін’єкційно, становила 317 000 осіб (на підконтрольній території України), з них споживачів лише опіоїдів – 200 661 особа (63,3% від загальної кількості), 38 674 особи – споживачі стимуляторів (12,2% від загальної кількості), 77 665 осіб, що практикували змішане вживання наркотичних речовин (24,5%). Все частіше лікарі різного профілю зіштовхуються з проблемою лікування різних нозологій у людей з опіоїдною залежністю. Це різко утруднює процеси корекції основної патології за рахунок наслідків, що виникають при хронічному вживанні препаратів опіоїдного ряду. Одним із таких чинників є довготривале вживання опіоїдних анальгетиків з лікувальною метою, а також вживання препаратів опіоїдного ряду без медичних на то показів людьми, що належать до категорії наркозалежних. На даний час залишається нез’ясованим питання структурної реорганізації у шарах сітківки та ланках її гемомікроциркуляторного русла при довготривалому вживанні препаратів опіоїдного ряду та можливість корекції виникаючих внаслідок цього змін у субхронічний та хронічний періоди експериментального опіоїдного впливу. Саме тому ми вирішили доповнити, розширити та поглибити відомості про ці процеси завдяки проведенню власних досліджень у цьому напрямку.
Мета дослідження - з’ясувати динаміку зміни показників діаметра капілярної ланки гемомікроциркуляторного русла сітківки на різних термінах експериментального опіоїдного впливу та встановити можливість корекції цих змін у субхронічний та хронічний періоди.
Матеріал і методи. Матеріалом дослідження слугували статево зрілі, безпородні, білі щури–самці, у кількості 125 тварин, масою 160 – 270 г, віком 4,5 – 7,5 місяця. Початкова доза налбуфіну впродовж перших двох тижнів становила 0,212 мг/кг, III – IV тижня – 0,225 мг/кг, V – VI тижня– 0,252 мг/кг, VII – VIII тижня– 0,260 мг/кг, IX – X тижня– 0,283 мг/кг, XI – XII тижня– 0,3 мг/кг, а впродовж XIII – XIV тижня – 0,45 мг/кг. Корекція проводилась на ранніх та пізніх термінах опіоїдного впливу, де доза пентоксифіліну становила 2,857 мг/кг. Проведене нами морфометричне дослідження діаметра капілярів сітківки в нормі на різних термінах експериментального опіоїдного впливу та при корекції виконано за допомогою гістологічних препаратів за загальноприйнятою методикою.
Результати дослідження. За допомогою проведеного нами статистичного аналізу капілярного компонента сітківки в нормі нами встановлено діаметральні параметри капілярів сітківки, що становили 5,9 мкм, що дало можливість оцінити ступінь васкуляризації сітківки в нормі [5,6; 6,1]. При проведенні корекції в субхронічний період нами встановлено, що не було істотної різниці між середніми показниками діаметрів капілярів (p>0,05) між контрольною групою та 14-ю підгрупою (2 тижні введення налбуфіну з відміною та з подальшим 4-тижневим уведенням пентоксифіліну). Було наявне істотне збільшення середнього діаметра капілярів при порівнянні у 10-й підгрупі (2 тижні введення налбуфіну з подальшою відміною на 4 тижні) (p<0,05), з підгрупою 12 (2 тижні введення налбуфіну з приєднанням на 4 тижні пентоксифіліну) (p<0,001), порівняно з даними контрольної групи. Діаметри капілярів у 10-й підгрупі (2 тижні введення налбуфіну з подальшою відміною на 4 тижні) були збільшені на 18,7% (p>0,05), порівняно з 5-ю підгрупою (6 тижнів уведення налбуфіну). Виражено несприятливою була ситуація у порівнянні з попередніми результатами в підгрупі 12 (2 тижні введення налбуфіну з приєднанням на 4 тижні пентоксифіліну) – на 32%, порівняно з діаметрами капілярів у підгрупі 14 (2 тижні введення налбуфіну з відміною та з подальшим 4-тижневим уведенням пентоксифіліну). При проведенні корекції у хронічний період нами встановлено, що порівняно з контрольною групою діаметри капілярів найменше збільшуються у 15-й підгрупі 10 тижнів (6 тижнів уведення налбуфіну з відміною та з подальшим 4-тижневим уведенням пентоксифіліну) (на 35%). Значно більшими були діаметри капіляра в 11-й підгрупі 10 тижнів (6 тижнів введення налбуфіну з подальшою відміною на 4 тижні ) (на 49%), у той час як у групі з десятитижневим експериментальним опіоїдним впливом (на 57%). Найбільш несприятливою була ситуація у 13-й підгрупі 10 тижнів (6 тижнів уведення налбуфіну з приєднанням на 4 тижні пентоксифіліну) (на 63%). Висновок. У результаті проведеного нами дослідження можна дійти висновку, що в субхронічний та хронічний періоди корекції опіоїдного впливу найбільш несприятливою була ситуація в підгрупах, де проводилася корекція з одночасним уведенням налбуфіну та пентоксифіліну. З вищезазначеного можна зробити чіткий висновок, що не можна поєднувати ці препарати при проведенні медикаментозної корекції патоморфологічних змін у сітківці та ланках її гемомікроциркуляторного русла при експериментальній опіоїдній ретинопатії.

ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ХВОРИХ ІЗ ПІСЛЯПОЛОГОВИМИ ГНІЙНО-СЕПТИЧНИМИ УСКЛАДНЕННЯМИ

Б.О. Пастернак, К.М. Лісова — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Актуальність проблеми післяпологових гнійно-септичних захворювань визначається, насамперед, їх частотою, тяжкістю перебігу та несприятливим результатом для хворих. Гнійно-запальні захворювання мають суттєву питому вагу у структурі материнської захворюваності та продовжують залишатися однією з актуальних проблем сучасного акушерства, хоча досягнуто значних успіхів у боротьбі з інфекцією, частота післяпологового ендометриту в загальній популяції породіль становить після мимовільних пологів 3-8%, після кесаревого розтину – 10-20%. Післяпологовий метроендометрит є однією з основних причин генералізації інфекції та формування неповноцінного рубця на матці та формування всіх подальших гнійних ускладнень у акушерських хворих (клітковина, придатки матки, суміжні органи). Післяпологові гнійно-септичні захворювання несприятливо позначаються на здоров'я жінок, часто є причиною оперативних втручань із видаленням органа, тяжких уражень багатьох органів і систем, інвалідизації та порушень специфічних функцій молодих жінок. Стаціонарне лікування хворих із післяпологовими гнійно-септичними захворюваннями досить тривале, що відбивається на ритмічності роботи багатьох підприємств, неможливості активної участі жінок у виробничій діяльності, що породжує сімейні проблеми. Таким чином, проблема післяпологових гнійно-септичних захворювань залишається надзвичайно актуальною. Розробка та впровадження у практику медичних закладів оптимізованої тактики надання кваліфікованої допомоги породіллям має велике значення. Післяпологові гнійно-септичні захворювання є однією з актуальних проблем сучасного акушерства внаслідок їх високої поширеності, відсутності тенденції до зниження їх частоти.
Мета дослідження – оцінити ведення породіль групи високого ризику щодо реалізації гнійно-септичних ускладнень у післяпологовому періоді, за даними ретроспективного аналізу.
Матеріал і методи. У ретроспективне порівняльне дослідження увійшли 78 породіль після мимовільних пологів, за даними обласного перинатального центру м. Чернівці, що ускладнилися травмами пологових шляхів. За ризиком реалізації гнійно-септичних ускладнень та тактики ведення, пацієнток розподілили на дві групи. Породіллі першої групи (n = 20) не мали даних за запальні захворювання статевих шляхів протягом вагітності. У пацієнток другої групи, за даними бактеріоскопічного та бактеріологічного дослідження, виділень зі статевих шляхів діагностовано різні форми дисбіозу та, залежно від виду лікування, дана група була розподілена на дві підгрупи. Породіллі другої групи 1-ї підгрупи (n = 28) отримували тільки стандартний гігієнічний догляд, за даними історій пологів, а жінки 2-ї підгрупи (n = 30) отримували стандартні гігієнічні процедури в поєднанні зі зрошенням піхви розчином хлоргексидину протягом 3 днів перебування в акушерському стаціонарі.
Результати дослідження. У результаті дослідження проведено аналіз ведення післяпологового періоду породіль групи ризику з метою профілактики гнійно-септичних ускладнень. Аналіз отриманих результатів показав, що застосування місцевої терапії( хлоргексидину) у післяпологовому періоді дозволяє запобігти гнійно-септичним ускладненням пуерперію, таким як запалення та розходження швів на промежині та ендометриту, а також усунути больові відчуття та дискомфорт, покращити якість життя породіль.
Висновки. Результати проведеного ретроспективного дослідження показали, що застосування місцевої терапії в ранньому післяпологовому періоді з метою профілактики гнійно-септичних ускладнень у групах високого ризику є ефективним.

МОРФОМЕТРИЧНІ ПАРАМЕТРИ ЗРІЛОСТІ ХОРІАЛЬНИХ ВОРСИНОК ПЛАЦЕНТИ ПРИ ПЕРЕДЧАСНИХ ПОЛОГАХ

П.Ю. Токар — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Наукові дослідження, спрямовані на аналіз морфометрії хоріальних ворсинок плаценти при передчасних пологах, вказують на необхідність вивчення структурних особливостей для розуміння механізмів розвитку передчасних пологів та їхніх наслідків для плода та матері. Дослідження вчених вказує на відмінності в морфометричних характеристиках хоріальних ворсинок між нормальними та передчасними пологами, що свідчить про можливі порушення в розвитку плацентарної тканини. Аналіз наукових даних підкреслює важливість вивчення плацентарної ворсинкової поверхні та її взаємодії з ендометрієм для розуміння причин передчасних пологів та їхніх можливих ускладнень.
Мета роботи - встановити деякі морфометричні параметри ворсинок плаценти при передчасних пологах порівняно з фізіологічною вагітністю.
Матеріал і методи. Матеріал (30 плацент при передчасних пологах та 30 плацент при фізіологічній вагітності) фіксували 22-24 години в нейтральному забуференому 10% розчині формаліну. Далі матеріал зневоднювали у висхідній батареї спиртів та заливали в парафін при 580С. На санному мікротомі робили серійні гістологічні зрізи 5 мкм завтовшки. Після депарафінізації серійних гістологічних зрізів виконували забарвлення гематоксиліном і еозином, та хромотропом - водним блакитним за Н.З.Слінченком, Окрім описового методу гістопатологічного дослідження, виконанана комп’ютерна морфометрія, яку проводили на попередньо отриманих цифрових копіях оптичних мікроскопічних зображень тканини (мікроскоп Delta Optical Evolution 100 {планахроматичні об’єктиви відповідно до необхідного оптичного збільшення} та цифрова камера Olympus SP550UZ). Цифрові копії зображення аналізували за допомогою копії вільної (freeware) спеціалізованої для цифрових гістометричних досліджень комп’ютерної програми ImageJ v1.52. Зокрема, на цифрових копіях оптичних зображень методом безповторного скор-тесту здійснювали підрахунок відсотка різних типів хоріальних ворсинок. Отримані цифрові дані оброблено статистично. Зокрема, за допомогою копії вільної (freeware) комп’ютерної програми для статистичних обрахунків PAST v 4.14 застосовували попередню перевірку на нормальність розподілу за критерієм Вілкі-Хана-Шапіро. Для всіх вивчених статистичних вибірок згідно з цим критерієм гіпотеза про нормальність розподілу не відхилялася (при р=0,05), тому використовували параметричні методи статистичного аналізу: обрахування середньої арифметичної та її похибки, непарний двобічний критерій Стьюдента. Разом з критерієм Стьюдента застосовували й непараметричний критерій Mann-Whitney.
Результати. Найбільш важливим вважали розпочати оцінку стану плаценти за відсотковими співвідношеннями між різними типами вільозних утворень. Зокрема, згідно із сучасними уявленнями про різні типи хоріальних ворсинок в ІІ та ІІІ триместрах вагітності виділяли такі види вільозних утворень плаценти: стовбурові ворсинки (“ранні” та пізні”), проміжні ворсинки (незрілі та зрілі), термінальні ворсинки, термінальні “спеціалізовані” ворсинки, мезенхімальні ворсинки, ембріональні ворсинки, трофобластичні та вільозні відростки. Загальна сума вказаних ворсинок повинна дорівнювати 100%. Поділ ворсинок на первинні, вторинні та третинні має значення лише для 1 триместру вагітності, отже, він не підходить для вивчення морфологічних особливостей передчасних пологів.
Висновки. Згідно з отриманими морфометричними даними при передчасних пологах, порівняно з фізіологічною вагітністю, відзначається незрілість хоріального дерева. Це видно за помітним зростанням відсотка стовбурових “ранніх” ворсинок, проміжних незрілих та зрілих ворсинок, мезенхімальних та ембріональних ворсинок, трофобластичних та вільозних відростках, але при значному зниженню відстотка термінальних ворсинок.

ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАМИ В ОПТИМІЗАЦІЇ ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО ТА ХРОНІЧНОГО КОРОНАРНОГО СИНДРОМІВ ЗА ЗАСТОСУВАННЯ РАНОЛАЗИНУ

В.К. Тащук, О.В. Маліневська-Білійчук — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Мета роботи – оцінити ефективність ранолазину в оптимізації лікування гострого та хронічного коронарного синдромів, використовуючи можливості диференційованої електрокардіограми.
Матеріал і методи. У дослідження залучено 135 пацієнтів: 45 осіб з інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST (STEMI) та 90 пацієнтів зі стабільною стенокардією (СтСт) напруження ІІ-ІІІ функціонального класу. Залежно отриманого лікування, пацієнтів зі STEMI розподілили на групу І із включенням до базисної терапії ранолазину (Рн), що складалася з 30 осіб, та групу контролю ІІ, що включала 15 пацієнтів, які отримували лише базисну терапію (К). Осіб зі СтСт розподілили на три групи, залежно включених препаратів до комплексної терапії (антиагреганти, статини та нітрати): група А - 30 пацієнтів додатково приймали лерканідипін та еналаприл у складі «поліпіл» препарату (ЛЕ), група Б - 30 осіб, які отримували лерканідипін та еналаприл у складі «поліпіл» препарату та ранолазин (ЛЕ+Рн), група В - 30 учасників роботи, що приймали раміприл та ранолазин (Рм+Рн). Тривалість лікування складала 30 днів. Всім хворим проводили опитування згідно з анкетою EQ-5D-5L, з візуальною аналоговою шкалою EQ-VAS, ехокардіографію та реєстрацію електрокардіограми (ЕКГ) з діджиталізацією її показників за використання медичного програмного забезпечення «Смарт-ЕКГ».
Результати. У хворих на STEMI в групі І (Рн) за лікування відзначили зростання якості життя [40,00 (30,00; 50,00), Δ +100,00%, p<0,001], фракції викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) [50,50 (44,50; 55,00)%, Δ +6,93% (р<0,001)], показника відношення максимальних швидкостей (ВМШ) у зоні ішемії [0,64 (0,55; 0,71), Δ +76,56%, р<0,001)]. Частота збільшення показника ВМШ у зоні ішемії була значно вищою за включення в базове лікування ранолазину (OR=7,000; 95% СІ: 1,167; 42,001, р=0,020). Підвищення якості життя та зниження ВМШ у відведенні V2 (маркерне відведення для оцінки гіпертрофії ЛШ) спостерігали у всіх групах за СтСт (в усіх випадках р<0,05). У групі Б (ЛЕ+Рн) реєстрували найбільше збільшення ФВ ЛШ [57,00 (55,25; 60,75) %, Δ +8,77 %, р<0,001)]. Підвищення ВМШ у зоні ішемії спостерігали в групі Б (ЛЕ+Рн) [1,02 (0,62; 1,18), Δ +17,65%, р<0,001)] та в групі В (Рм+Рн) [0,86 (0,57; 1,05), Δ +12,79%, р<0,001)].
Висновки. Включення ранолазину в лікування STEMI та СтСт сприяло підвищенню якості життя, оптимізації скоротливої здатності міокарда за збільшення ФВ ЛШ, зростанню показника ВМШ диференційованої ЕКГ у зоні ішемії, що підтверджувало зменшення електричної нестабільності ішемізованого міокарда.

ВПЛИВ АНДРОГЕННОГО СТАТУСУ НА РИЗИК ГОСПІТАЛІЗАЦІЙ З ПРИВОДУ СЕРЦЕВО-СУДИННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ У ЧОЛОВІКІВ З ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ

О.О. Ханюков, О.В. Бучарський — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Мета дослідження – створити математичну модель прогнозування ризику госпіталізацій упродовж шести місяців у чоловіків з ішемічною хворобою серця з урахуванням андрогенного статусу та інших клініко-лабораторних параметрів.
Матеріал і методи. У дослідження включено 102 чоловіки віком 45-65 років із діагнозом ІХС. За допомогою аналізу ROC були визначені ключові предиктори: рівень тестостерону, вік, холестерин, систолічний артеріальний тиск і частоту серцевих скорочень. Ці параметри були інтегровані в рівняння логістичної регресії, щоб сформулювати прогностичну модель ризику госпіталізації впродовж наступних шести місяців.
Результати. Модель логістичної регресії продемонструвала надійні прогнозні можливості з площею під кривою ROC 0,790, p<0,05. Коефіцієнти індивідуальних параметрів виявили значний внесок у загальну точність прогнозування. Отримана формула дозволяє оцінити ймовірність госпіталізації протягом наступних шести місяців для чоловіків з ІХС.
Висновки. У результаті проведеного дослідження створено прогностичну модель ризику госпіталізації у чоловіків з ІХС, забезпечивши клініцистам інструмент для оцінки та управління ризиками. Врахування андрогенного статусу разом із традиційними серцево-судинними факторами ризику підвищує точність отриманого прогнозу. Отримані результати підкреслюють потенціал персоналізованої медицини в оптимізації догляду за пацієнтами. Перспективи подальших досліджень: майбутні дослідження повинні зосередитися на зовнішній перевірці розробленої моделі в різних популяціях і вивченні додаткових факторів, які можуть удосконалити прогноз ризику. Крім того, дослідження динамічних змін прогнозованих параметрів з часом може підвищити часову точність моделі.

МІКРОБІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІКУВАННЯ ЩУРІВ З ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЮ ІНФІКОВАНОЮ РАНОЮ З ВИКОРИСТАННЯМ АНТИСЕПТИКА ТА ІМУНОМОДУЛЯТОРА

О.С. Хіміч — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Незважаючи на великі досягнення при лікуванні ран, все ж таки актуально постає питання щодо розробки та пошуку нових лікарських засобів, нових лікарських протимікробних композицій, які б дали можливість покращити лікування інфікованих та гнійних ран у сучасних умовах.
Матеріал і методи. На базі кафедри мікробіології та віварію Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова проведено експериментальне дослідження, яке полягало в мікробіологічній оцінці застосування імуномодулятора «бластомуніл» при лікуванні інфікованих ран у щурів. Під наркозом тваринам у міжлопатковій ділянці робили рану 1,5×1,5 см, інфікували її, а потім лікували шляхом внутрішньом’язового уведення бластомунілу, чи локального застосування його у вигляді монотерапії, чи в поєднанні з декаметоксином. Забір матеріалу з ран для мікробіологічного дослідження проводили на 3-, 7-, 10-ту та 14-ту доби з подальшим мікробіологічним дослідженням кількісного вмісту мікроорганізмів у рані та їх видовою ідентифікацією. Числові значення кількості мікроорганізмів у ранах виражали через десятковий логарифм колонієутворюючих одиниць у мл (lg КУО/мл).
Результати дослідження. Показники контамінації ран S.aureus на третю добу знижувались з 3-ї по 6-ту групу в 1.35, 1.32, 1.46, 1.49, 1.26 та 1.29 раза відповідно з найсуттєвішими показниками в 5-й (3.74±0.14 lg КУО/мл) та 6-й (2.48±0.45 lg КУО/мл) групах, які достовірно відрізнялись від контролю (p<0.05). Щодо P.aeruginosa, суттєве логарифмічне зниження мікробної контамінації спостерігали у групах 3-й (3.78±0.26 lg КУО/мл), 5-й (3.12±0.17 lg КУО/мл), 6-й (2.48±0.45 lg КУО/мл), а кратність зниження становила відповідно 1.37, 1.66 та 2.09 раза, і для 6-ї групи була достовірно найсуттєвішою (p<0.05). На 7-му добу у всіх групах спостерігали зниження числа КУО S.aureus та P.aeruginosa порівняно з контролем. Найбільш вагоме зниження рівня мікробної колонізації ран S.aureus виявили у групі 5-й (2.96±0.08 lg КУО/мл), а кратність її становила в 1.99 раза відповідно порівняно з контролем (p<0.05). Суттєве зниження колонізації ран умовно-патогенною грамнегативною паличкою P.aeruginosa, встановлено на 7-му добу у групах 5-й (2.32±0.36 lg КУО/мл) та 6-й (1.43±0.65 lg КУО/мл), кратність логарифмічного зниження контамінації була істотною та достовірною (p<0.05) та становила відповідно 2.0 та 3.26. На 10-ту добу достовірно знизилось навантаження S.aureus у ранах у 3-6-й групах. Кратність у порівнянні з контролем визначили в 1.4, 1.54, 2.24, 2.2 раза відповідно з найкращим результатом у 5-й (2.06±0.04 lg КУО/мл) та 6-й (1.9±0.52 lg КУО/мл) групах. Для P.aeruginosa достовірне логарифмічне зниження мікробної колонізації визначили для груп 2-6-ї, а кратність порівняно з контролем – в 1.46, 1.38, 1.91, 1.86, 1.38 раза з найкращими показниками у групах 5-й (1.85±0.66 lg КУО/мл) та 6-й (1.9±0.52 lg КУО/мл) (p<0.05). На 14-ту добу встановлено повну ерадикацію S.aureus та P.aeruginosa у ранах 3-6-ї груп. У другій групі рівень контамінації все ще зберігався на незначному рівні і становив 1.55±0.49 lg КУО/мл S.aureus та 1.04±0.2 lg КУО/мл P. aeruginosa, що в 4.2 та 5 разів менше, ніж у контрольній групі. Висновок. Бластомуніл опосередковано, очевидно через імуномодулюючу дію, проявляє суттєві протимікробні властивості як при внутрішньом’язовому уведенні, так і при локальному застосуванні у вигляді монотерапії чи в комбінації з декасаном.

МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ЕРИТРОЦИТІВ ЯК МАРКЕР ПРОГРЕСУВАННЯ УРАЖЕНЬ НИРОК У ХВОРИХ, ЯКІ ПЕРЕНЕСЛИ КОРОНАВІРУСНУ ХВОРОБУ

Л.О. Зуб, Б.В. Горбан, І.О. Буздуган — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Патологія морфо-функціонального стану еритроцитів впливає не тільки на реологічні властивості крові, а ще й на різноманітні регуляторні процеси, що забезпечують мікроциркуляцію, зокрема, і в нирках. Зміни морфо-функціонального стану еритроцитів спричиняють патологічний вплив на мембрани та рецептори клітин нирок, що призводить до негативних розладів їх життєдіяльності та функціонування.
Мета. Дослідити морфо-функціональний стан еритроцитів у хворих з ураженням нирок, що перенесли COVID‑19.
Матеріал і методи. Було обстежено 75 хворих у віці 45-65 років з ураженням нирок, які перенесли COVID середньої тяжкості 8-12 місяців тому. Усі пацієнти вже мали ХХН 1-2 ст. Було сформовано групи дослідження та групи контролю (пацієнти з відповідною нозологією, які не хворіли на COVID): І - гломерулонефрит (ХГН); ІІ –пієлонефрит (ХПН); ІІІ – діабетична нефропатія 4 ст. (ДН). Всі пацієнти мали протокольне дослідження нефрологічних пацієнтів, а також ми дослідили у них морфо-функціональні властивості еритроцитів (індекс деформабельності еритроцитів (ІДЕ), відносну в’язкість еритроцитарної суспензії (ВВЕС), пероксидний гемоліз еритроцитів (ПГЕ) за допомогою фільтраційних методів.
Результати дослідження. Зміни морфо-функціональних властивостей еритроцитів можуть свідчити про прогресуючий перебіг захворювань нирок у хворих, які перенесли COVID. Це проявилося зменшенням індексу деформабельності еритроцитів, більш як на 40% у хворих на ХГН та удвічі у хворих з ДН, а також вірогідним підвищенням відносної в’язкості еритроцитарної суспензії, що було в 2 рази вищим у групі з ХГН та у 3 рази вищим у групі з ДН за відповідні показники у групі з ХПН. Виявлено зворотню
кореляційну залежність між добовою протеїнурією та ІДЕ у хворих з ХХН після COVID (r=-0,59) (р=0,041), а також відповідну пряму залежність між ПГЕ та добовою протеїнурією (r=0,68) (р=0,038) та між ВВЕС з добовою протеїнурією (r=0,76) (р=0,035).
Висновки. Зміни морфо-функціональних властивостей еритроцитів були глибшими у хворих на ДН та ХГН після перенесеного COVID, ніж у пацієнтів з ХПН. Виявлено кореляцію між показниками морфо-функціональних властивостей еритроцитів та добовою протеїнурією. Показники морфо-функціональних властивостей еритроцитів – ВВЕС, ІДЕ та ПГЕ можуть бути маркерами прогресування ХХН у хворих, які перенесли COVID середньої важкості.

НОБЕЛЬ І НОБЕЛІАНТИ – ВИХІДЦІ З УКРАЇНИ

П.М. Ляшук, Р.П. Ляшук — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Подано інформацію про історію створення винаходу та присудження Нобелівської премії. Географія народження лауреатів. Коротко наведені дані про 16 нобеліантів – вихідців із нашої землі. Це наша історія, наша гордість.

РАДЗІХОВСЬКИЙ БОРИС ЛЕОНІДОВИЧ – НАУКОВЕЦЬ, ПЕДАГОГ, ЛІКАР, ОСОБИСТІСТЬ, ФУНДАТОР ОФТАЛЬМОЛОГІЇ НА БУКОВИНІ

О.П. Кучук, Я.І. Пенішкевич — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Цього року офтальмологи України будуть відзначати 115 років від дня народження професора Б.Л. Радзіховського. Заслужений діяч науки, професор, талановитий вчений, засновник і завідувач кафедри очних хвороб (1945 - 1975), досвідчений організатор, відомий офтальмолог і раціоналізатор, Борис Леонідович Радзіховський зробив вагомий внесок у розвиток вітчизняної офтальмології, фундатор офтальмології на Буковині.

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ НАУКОВИХ ВЗАЄМОДІЙ МОРФОЛОГІВ УКРАЇНИ ТА ЧЕХІЇ В РІЗНІ ЧАСИ

Н. Мельник — Thu, 28 Mar 2024 00:00:00 +0200

Наукові морфологічні школи в Україні та Чехії протягом багатьох років утворювали міцні вузли. Крім того, великі вчені брали участь у становленні морфологічної науки в двох країнах.