Оптимізація персоналізованих підходів до базисного лікування персистувальної бронхіальної астми в дітей з урахуванням фенотипових та генотипових характеристик хворих

Анотація

Мета роботи — оцінити ефективність застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів за атопічного та неатопічного фенотипів бронхіальної астми в дітей, залежно від ацетиляторного статусу.
Матеріал і методи. Проведено комплексне клінічно-імунологічне обстеження 119 дітей, хворих на бронхіальну астму. Усім дітям визначали генетичний маркер — характер ацетилювання за методом В. М. Пребстинг — В. І. Гаврилова у модифікації Тимофєєвої. Сформовано 4 клінічні групи: І група — 36 дітей з атопічною бронхіальною астмою (АБА) та повільним типом ацетилювання (середній вік пацієнтів — 13,4±0,6 року, частка хлопчиків — 69,2±2,2%), ІІ група — 30 хворих зі швидким ацетиляторним статусом та АБА (середній вік пацієнтів — 12,3±0,5 року, частка хлопчиків — 70,0±2,0%) ІІІ група — 26 пацієнтиів з неатопічним варіантом захворювання та повільним ацетиляторним фенотипом (середній вік пацієнтів — 12,6±0,6 року, частка хлопчиків — 59,1±1,6%), ІV група — 27 хворих на неатопічну бронхіальну астму (НБА) зі швидким характером ацетилювання (середній вік пацієнтів — 12,5±0,6 року; (p>0,05), частка хлопчиків — 65,2±2,0%; (p>0,05). За основними клінічними ознаками групи порівняння були зіставимі.
Результати. Встановлено, що в пацієнтів зі швидким ацетиляторним статусом та атопічною бронхіальною астмою (АБА) застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів (ІГКС) виявилося ефективнішим, ніж у хворих із повільним типом ацетилювання та дозволило вірогідно покращити клінічно-параклінічні показники контролю, про що свідчило збільшення відносного ризику умовно задовільного рівня контролю на 68,1%, абсолютного ризику контролю бронхіальної астми — на 58,0%, при мінімальній кількості хворих, яких необхідно пролікувати для досягнення хоча б одного позитивного результату — 2,2. Водночас, у пацієнтів із неатопічним фенотипом бронхіальної астми за наявності повільного ацетиляторного статусу застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів призводило до збільшення на 59,7% відносного ризику та на 47,0% абсолютного ризику втримання контролю над захворюванням. Висновок. Базисна протизапальна терапія бронхіальної астми з використанням інгаляційних глюкокортикостероїдів є більш ефективною у лікуванні дітей із атопічною формою захворювання та повільним ацетиляторним фенотипом за неатопічного його фенотипу.