Патогенетичне та клінічне обґрунтування синтропічної патології на основі метаболічного синдрому, ішемічної хвороби серця та цукрового діабету 2-го типу

Анотація

Метаболічний синдром (МС), цукровий діабет (ЦД) 2-го типу та вінцева хвороба серця (ВХС) належать до глобальних проблем охорони здоров’я. Серцево-судинні захворювання (ССЗ) виявляють у 34,8% осіб з ЦД 2-го типу та МС. За даними метааналізу 102 проспективних досліджень, з’ясовано, що наявність ЦД удвічі збільшує ризик серцево-судинних подій на тлі метаболічного синдрому. Згідно з даними ВООЗ, 39% населення старше 18 років мають надлишкову масу тіла або ожиріння, що зумовлює визнання даного стану пандемією, яка безпосередньо асоціюється з ВХС та ЦД 2-го типу. Пріоритетним напрямком, на нашу думку, є вивчення спорідненості патогенетичних ланок досліджуваних нозологій, що в даному випадку лежить в основі даної синтропічної патології. Для підтвердження патогенетичного їх взаємозв’язку нами вивчено особливості ліпідного спектра та гормонального обміну в пацієнтів з ВХС та ЦД 2-го типу на ґрунті МС.
Мета дослідження – вивчити патогенетичні та клінічні особливості розвитку синтропічної патології на прикладі таких ускладнень метаболічного синдрому, як вінцева хвороба серця (ВХС) та цукровий діабет 2-го типу.
Матеріал і методи. Досліджено 110 хворих (81 жінка, 29 чоловіків) з ЦД 2-го типу на ґрунті МС з та без ВХС, та розподілено на дві групи (дослідну і групу порівняння), зіставних за віком і статтю. До контрольної ґрупи увійшли 20 практично здорових осіб відповідного віку і статі. До дослідної групи (n = 75) увійшли пацієнти з ЦД 2-го типу на ґрунті МС з ВХС (жінок – 51(68%),чоловіків–24(32%)). До групи порівняння увійшли 35 хворих на ЦД 2-го типу на ґрунті МС без ВХС (жінок – 30(85,71%), чоловіків – 5(14,29%)). Дизайн дослідження. На першому етапі дослідження пацієнтам проводили загальноклінічне обстеження з верифікацією цукрового діабету 2-го типу на ґрунті метаболічного синдрому та їх розподіл залежно від наявності чи відсутності ВХС до визначених двох основних клінічних груп: дослідної та групи порівняння. Комплексне обстеження включало: збір скарг та анамнезу, клінічний огляд, визначення антропометричних показників, вимірювання артеріального тиску; визначення в сироватці крові рівня глюкози крові, інсуліну, глікозильованого гемоглобіну. Додатково проводили дослідження ліпідного спектра, визначення рівня тиреотропного гормону гіпофіза, пролактину, кортизолу та вільного тироксину. Отримані результати досліджень порівнювали з відповідними даними групи контролю. Для з’ясування стану ліпідного метаболізму визначали показники загального холестеролу (ЗХС), холестеролу ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестеролу ліпопротеїдів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ) холестеролу ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), тригліцеридів (ТГ), коефіцієнта атерогенності. У всіх пацієнтів досліджували вміст кортизолу, пролактину, вільного тироксину, тиреотропного гормону. Статистичну обробку результатів дослідження проведено після створення бази даних у Microsoft Excel. З метою визначення нормальності розподілу показників використано критерії Шапіро-Уілка та Колмогорова-Смірнова. Коли розподіл не відповідав закону нормальності (виявився негаусівським), статистичні характеристики подано у вигляді «медіана [нижній; верхній квартилі]». Відмінності між показниками були достовірними при р < 0,05. Результати дослідження. Виявлено, що у хворих обох груп (ДГ та ГП) середні значення кортизолу перевищували на 52,47% і 38,79% (р1= Р6-0=0,000001, р2= Р3-0=0,0001) значення контрольної групи, при цьому - у групі порівняння – на 14,28% менші, ніж у дослідній групі (р=0,03). У жінок дослідної групи виявлено достовірно вищий, на 31,64%, рівень пролактину, ніж у пацієнток групи порівняння, проте у жінок обох груп рівень пролактину був на 58,8% і 39,71% достовірно (Р6-0=0,008, Р3-0=0,04) більшим щодо контрольної групи (на відміну від рівня пролактину в чоловіків). Концентрація ТТГ у хворих дослідної групи достовірно не перевищувала відповідне значення у пацієнтів групи порівняння та осіб контрольної групи (р > 0,05). Рівень загального холестеролу в дослідній групі на 13,79% (Р 6-3=0,0005) перевищував показник групи порівняння і на 23,93% (Р 6-0=0,000000002) - в осіб контрольної групи, а рівень загального холестеролу осіб групи порівняння на 11,76% (Р 3-0=0,001) перевищував рівень осіб контрольної групи. Значення тригліцеридів у дослідній групі перевищували на 26,28% середні значення тригліцеридів в осіб групи порівняння (Р6-3=0.003 ), у той же час значення тригліцеридів обох груп достовірно (Р3-0=0,000095 і Р6-0<0,01) перевищували рівень тригліцеридів осіб контрольної групи - на 72,76% і 63,04%. Значення ЛПДНЩ у дослідній групі на 24,29% (Р6-3=0,02) перевищували середні значення групи порівняння та на 72,14% (Р6-0<0,01) - значення осіб групи контролю. Рівень ЛПНЩ в осіб дослідної групи достовірно (Р6-0=0,000001) перевищував рівень ЛПНЩ контрольної групи, на відміну від осіб групи порівняння (Р3-0=0,08). Значення ЛПВЩ у дослідній групі на 13,79% були нижчими, ніж у групі порівняння та на 43,68% - ніж у контрольній групі (Р6-0=0,000006).
Обговорення. У пацієнтів з ВХС та декомпенсованим ЦД 2-го типу на ґрунті МС достовірно вищі середні значення кортизолу, пролактину (у жінок), порівнянно з хворими на ЦД 2-го типу на ґрунті МС без ВХС. ТТГ при цьому не перевищує показники контрольних величин. Оскільки інсулін регулює секрецію кортикотропін-рилізинг-гормону, адренокортикотропного гормону та пролактину, за принципом зворотного зв’язку [8], наявність у наших пацієнтів обох груп декомпенсації ЦД 2-го типу супроводжується вираженою гіперглікемією, яка діє як стимулятор секреції пролактину і викликає функціональні транзиторні зміни цього гормону для корекції і нормалізації метаболічних змін, що виникають при цьому, як захист у відповідь [9, 10]. Декомпенсація ЦД у хворих на ВХС на ґрунті МС супроводжується зниженням до нормальних значень рівня інсуліну, у відповідь супроводжується нормалізацією рівня ТТГ і підтверджує тісний взаємозв’язок між досліджуваними гормонами. Підвищення рівня кортизолу в пацієнтів із ЦД 2-го типу на ґрунті МС можна обґрунтувати як відповідь на декомпенсацію ЦД 2-го типу, а нормальні величини ТТГ підтверджують взаємозалежність між даними гормонами при цьому. Порушення ліпідного спектра неспецифічні, зростають при наявності ВХС та ЦД 2-го типу на ґрунті МС: рівні загального холестеролу, тригліцеридів та ХС ЛПДНЩ дослідної групи перевищували показники групи порівняння, що свідчить про взаємозумовленість проатеросклеротичних факторів.
Висновок. Таким чином, метаболічний синдром є прикладом розвитку синтропічної патології і патогенетично та клінічно пов'язаний з ЦД 2-го типу як і ВХС, так і без неї, і це є основою його лікування та профілактики.