МАКРОСКОПІЧНА ОЦІНКА ДИНАМІКИ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ ПРИ ЛІКУВАННІ ІНФІКОВАНИХ РАН У ЩУРІВ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ІМУНОМОДУЛЯТОРА «БЛАСТОМУНІЛ»

Анотація

Відомо, що рани та їх ускладнення завжди турбувало людство, адже від різноманітних поранень завжди гинуло багато людей. І хоча в наш час інфіковані та гнійні рани трапляються повсюди, а наукові досягнення в лікуванні ран є значними, все ж таки лікування таких ран є поки що складним і далеким від досконалості. Разом з тим пошук нових способів лікування інфікованих ран є актуальним питанням сьогодення.
Мета дослідження – провести макроскопічну оцінку динаміки ранового процесу та оцінити ефективність застосування імуномодулятора «бластомуніл» при лікуванні інфікованих ран у щурів.
Матеріал і методи. Експериментальне дослідження проводилось в умовах віварію Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Для експериментальної роботи взято 65 щурів, масою тіла 180-200 г, з яких сформовано п’ять груп по 10 тварин та групу № 7 (п’ять щурів), які не були задіяні в експерименті, але в них проводився забір крові і вони практично слугували як група спостереження. Усім тваринам I-VI груп на початку проводили «кетаміновий наркоз», шляхом внутрішньом’язового введення кетаміну з розрахунку 15 мг/кг маси тіла щура. Під наркозом робили рани 1,5×1,5 см у міжлопатковій ділянці. Після цього в рани тваринам усіх груп уводили 0,2 мл мікробної суміші S. Aureus та P. Аureginosa. I групу тварин нічим не лікували; II групу тварин з 2-го дня лікували шляхом однократного уведення внутрішньо- м’язово 0,12 мг бластомунілу; III групу тварин лікували шляхом місцевого застосування у рану 0,12 мг бластомунілу; IV групу тварин лікували шляхом місцевого застосування 0,02% декаметоксину (ДКМ); V групу тварин лікували шляхом місцевого застосування 0,02% ДКМ у комбінації з бластомунілом; тваринам VI групи на початку експерименту уводили внутрішньом’язово 0,12 мг, а потім щоденно місцево застосовували комбінацію 0,02% ДКМ та бластомунілу. З 1-го по 14-й дні проводили нагляд за тваринами, годування, вимірювання Т0 тіла, фотофіксація стану рани з подальшим аналізом, вивчалась поведінка тварин, проводився забір крові.
Результати. Починаючи з першого дня і до 14-го, площа ран зменшувалась в усіх групах, хоча щури в1-й групі упродовж перших п’яти днів почували себе значно гірше, ніж тварини інших груп. Це проявлялось гіподинамією, зниженням реакції на звуки та світло, а також зниженням апетиту. Разом з тим, у тварин інших груп апетит був хорошим, а поведінка щурів у клітках - активна.
За візуальними оцінками можна дійти висновку: контамінація рани мікробною сумішшю в об’ємі 0,2 мл, що включала S. Aureus та P. Аureginosa (доза 108 КУО/мл) виявилась адекватною, оскільки було досягнуто наявність гнійно-інфекційного процесу, а репаративні процеси у тварин 1-ї групи були найгірші з усіх інших. Разом з тим, навіть однократне уведення бластомунілу внутрішньом’язово дало позитивний результат, адже рана швидше очистилась і краще заживала, ніж у тварин 1-ї групи. Місцеве використання бластомунілу пришвидшило очищення ран та репаративні процеси порівняно з 1-ю та 2-ю групою та не поступаючись за цими показниками у тварин, де використовувався тільки ДКМ (4-та група). До того ж на 14-й день у тварин 3-ї групи рана повністю зажила, а в щурів 4-ї – залишились залишки незавершеної репарації. Найкращі макроскопічні дані отримали у тварин 5-ї та 6-ї групи, де починаючи вже з 10-го дня, заживлення рани наближалось до кінця. На 14-й день у щурів цих груп рани повністю зажили, епітелізувались та активно почали покриватись волосяним покривом.
Висновок. Бластомуніл має позитивний вплив на рановий процес, що проявляється більш швидшим очищенням рани, протизапальним ефектом та скороченням тривалості репаративного процесу. Причому кращі результати виявляються при одночасному використанні бластомунілу з ДКМ.