БІОМАРКЕРИ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ: ГАЛЕКТИН-3 НОВИЙ СУЧАСНИЙ БІОМАРКЕР ФІБРОЗУ МІОКАРДА

Анотація

Частота розвитку серцевої недостатності (СН) у загальній популяції досягла порогу епідемії, що є дуже важливою проблемою для сучасної медицини. Поширення СН серед дорослого населення розвинених країн становить 1-2 %, а з віком зростає більш ніж на 10 %. Кожен шостий пацієнт, що звертається до медичних закладів зі скаргами на задишку під час навантаження, має не своєчасно діагностовану СН [1].
Мета дослідження - вивчити біомаркери серцевої недостатності для адекватної оцінки профілю ризику конкретного пацієнта з різними фенотипами серцевої недостатності.
Матеріал і методи. Проведено аналіз джерел літератури, що включає міжнародні клінічні рекомендації, оригінальні дослідження та метааналізи існуючих джерел, проведено їх системний аналіз та узагальнення для діагностики СН та стратифікації ризику пацієнтів із СН.
Результати. У результаті проведеного аналізу даних літератури визначено низку важливих факторів, які свідчать про те, що галектин-3 відіграє значну роль у розвитку СН, ремоделюванні та процесах фіброзу міокарда [2-5]. Секреція галектину-3 регулюється плазматичною мембраною клітини, а експресія можлива в легенях, селезінці, шлунку, кишечнику, надниркових залозах, яєчниках, матці, серці, мозочку, підшлунковій залозі та печінці. Експресію галектину-3 пов’язують з його проліферативним ефектом на макрофаги та фібробласти. Фіброз та формування рубця є ключовими процесами ремоделювання серця. У цих процесах беруть участь фібробласти, міофібробласти та макрофаги. З’ясовано, що концентрація галектину-3 підвищується при фіброзувальних процесах у різних органах. У проведених дослідженнях продемонстровано подібну інформативність щодо прогнозу виживання хворих на серцево-судинні захворювання [5]. В інших дослідженнях галектин-3 зарекомендував себе як цінний біомаркер прогнозу кінцевого наслідку у хворих на ХСН, проте поступившись у точності діагностики основному біомаркеру NT-proBNP [6].
Висновки. Визначення біомаркерів серцевої недостатності може використовуватися не тільки для оцінки прогнозу, а й для виявлення пацієнтів з високим ризиком, які потребують уважнішого моніторингу та агресивнішої терапії. Поглиблене розуміння основної патофізіології серцевої недостатності, покращення здатності ідентифікувати пацієнтів високого ризику на ранніх етапах допоможе адаптувати терапію до унікального профілю конкретної людини, що, безсумнівно, підвищить ефективність терапії та призведе до поліпшення результатів лікування таких пацієнтів.