Клініко-функціональні особливості перебігу неалкогольної жирової хвороби печінки з метаболічним синдромом залежно від типу інсулінемії та ступеня ожиріння

Анотація

Мета роботи — оцінити стан активності ферментів печінки, інсулінорезистентності (ІР) та мікрозапалення у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП) з метаболічним синдромом (МС) залежно від типу інсулінемії та ступеня ожиріння.
Матеріал і методи. Обстежено 105 хворих на НАЖХП з МС. Залежно від рівня ендогенного інсуліну (ЕІ) в крові та ступеня ожиріння хворих розподілено на дві групи: І група — 48 осіб з нормальним рівнем ЕІ в крові та нормальною масою тіла: індекс маси тіла (ІМТ=18–24,9 кг/м2); ІІ група — 57 осіб зі спонтанною гіперінсулінемією (ГІ) та ожирінням І — ІІІ ступеня (ІМТ>30,0 кг/м2). Контрольна група — 20 практично здорових осіб. Визначали активність аланін- (АлАТ), аспарагін-амінотрансферази (АсАТ), рівень загального білірубіну, глюкози, індекс чутливості до інсуліну (ІЧІ), ЕІ та ß2‑рецепторів інсуліну; рівні прозапального цитокіну ФНП-α, цитокінів лептину та адипонектину. Результати. Показник HOMA-IR натще був достовірно підвищеним у хворих обох груп (р<0,05). У всіх обстежених виявили достовірне підвищення рівня β2‑рецепторів інсуліну. У пацієнтів із нормальним ЕІ та зі спонтанною ГІ в крові рівень β2‑рецепторів у 3 та в 5,5 раза (р<0,05), відповідно, достовірно перевищував показник у здорових осіб. У хворих зі спонтанною ГІ виявився в 1,8 раза вищим, ніж у хворих з нормальним показником ЕІ в крові та нормальною масою тіла (р<0,05).
Аналізуючи рівні АлАТ та АƒсАТ встановили, що в осіб І групи дані показники коливалися в межах контролю (р>0,05), тоді як у пацієнтів ІІ групи рівень АлАТ у 3 рази перевищив контроль (р<0,05) та у 2,8 раза — показник у хворих І групи (р<0,05) відповідно; а рівень АсАТ — в 1,5 раза порівняно зі здоровими (р<0,05) та у 2 рази порівняно з показником І групи (р<0,05) відповідно.
Рівень лептину в пацієнтів із нормальним рівнем ЕІ в крові та нормальною масою тіла у 2,3 раза перевищив показник у контролі (р<0,05); у пацієнтів зі спонтанною ГІ та ожирінням І — ІІІ ступеня — у 2,3 раза порівняно зі здоровими (р<0,05), та у 2 рази порівняно з хворими І групи (р<0,05), відповідно.
Рівень ФНП-α достовірно підвищений у всіх обстежених хворих. У пацієнтів І групи даний показник на 16,0% перевищив рівень у контролі (р<0,05). В осіб ІІ групи показник ФНП-α на 57,5% перевищив рівень контролю (р<0,05), та на 36,0% — показник у пацієнтів І групи (р<0,05) відповідно. Нами встановлено гіпоадипонектинемію у всіх хворих на НАЖХП на фоні МС, що найбільш виражено у пацієнтів зі спонтанною ГІ та ожирінням І — ІІІ ступеня.
Зокрема, у пацієнтів з нормальним рівнем ЕІ та нормальною масою тіла рівень адипонектину виявився вдвічі нижчим за його показник у здорових осіб (р<0,05). У свою чергу, в осіб зі спонтанною ГІ та ожирінням показник адипонектину був нижчим у 2,8 раза порівняно з контролем (р<0,05) та в 1,4 раза — від показника у пацієнтів І групи (р<0,05) відповідно.
Аналіз результатів дослідження системного запалення довів наявність прямого кореляційного зв’язку між спонтанною ГІ та ожирінням І — ІІІ ступеня та рівнем лептину в крові (r=0,5381; р=0,0001).                                           Висновки. Особливостями неалкогольної жирової хвороби печінки та метаболічного синдрому є тяжкість перебігу та формування інсулінорезистентності зі спонтанною гіперінсулінемією та ожирінням І — ІІІ ступеня. Це характеризується зростанням рівня лептину, ß2‑рецепторів інсуліну, активності АлАТ, АсАТ та гіпоадипонектинемією.